Олесь ЯНЧУК: «Коли привіз «Владику Андрея» до Франції, зрозумів: мушу зняти фільм про Симона Петлюру»

Наприкінці лютого у Києві розпочалися зйомки фільму «Таємний щоденник Симона Петлюри«. Шість років режисер картини Олесь Янчук виношував ідею картини і збирав матеріали в архівах Франції і Великої Британії про життя і смерть глави Директорії Української Народної Республіки Симона Петлюри. У червні кінематографісти приїхали до Львова зняти окремі сцени для фільму. Один із знімальних днів журналіст «ВЗ« провела на майданчику майбутнього фільму. Чому саме у Львові знімають цю картину, як зародилася ідея «Щоденника«, розповів режисер фільму, народний артист України Олесь Янчук.

— Пане Олесю, про що фільм і чому вирішили знімати саме у Львові?

— Події фільму «Таємний щоденник Симона Петлюри» відбуваються майже сто років тому, починаючи з 1917 по 1927 рік. Історія охоплює десятирічний період і присвячена тому короткому періоду, коли у нас була Українська Народна Республіка, яку ми, на жаль, не втримали з певних причин. У фільмі ми розкриємо образ Симона Петлюри — людини відомої і водночас невідомої для багатьох. Петлюру незаслужено спаплюжила радянська пропаганда, з нього зробили якогось ката, погромника. На жаль, багато людей володіють лише цією негативною інформацією про нього. Сценарій до фільму — оригінальний, а не написаний за якимись творами. Ми над ним працювали протягом шести років. Матеріали збирали і у паризькій бібліотеці імені Симона Петлюри, і у лондонському архіві. Сценарій писали три особи — Михайло Шаєвич, який є автором попереднього сценарію до мого фільму «Владика Андрей» і співавтором сценарію «Залізна сотня», а також головний редактор кіностудії імені Довженка Олександр Шевченко і я. Дія фільму відбуватиметься і в Україні, і у Франції, де Петлюра перебував останні роки свого життя в еміграції і де він фактично був прем’єр-міністром в екзилі. У картині буде показано і його родину, зокрема дружину Ольгу, доньку Лесю. Якщо говорити про історичних персонажів, то глядач побачить таких осіб, як Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, маршалок Пілсудський, Керенський, Троцький, червоний командир Котовський...

— Ви згадали про Францію. Львів стане знімальним майданчиком Франції чи справді поїдете туди на зйомки?

— Поїдемо також до Франції. У Львові я вже зняв чотири свої фільми — «Атентат», «Нескорений», «Залізна сотня», «Владика Андрей», і тому завжди хочу тут знімати. Львів з кожним роком стає гарнішим і кращим. Та, попри те, що тут є вулички, автентично схожі з Парижем, зніматимемо ще й у столиці Франції. Враховуючи страшенну дорожнечу зйомок у Парижі, деякі «паризькі» сцени все ж таки знімемо у місті Лева.

— Як з’явилася ідея знімати фільм про Петлюру?

— Випадково. Коли я зробив «Владику Андрея», цей ще гарячий фільм, просто з лабораторії, забрав зі собою на літак і повіз на позаконкурсну програму Каннського кінофестивалю. Я ніколи не був перед тим у Франції. Вирішив погуляти вулицями Парижа. Знайомі організували мені екскурсію. Ми опинилися на вулиці Расін. Мені показали ресторан «Шартьє-Бульйон», куди Симон Петлюра часто заходив, і місце, де його вбили. Потім ми поїхали в українську греко-католицьку церкву, де раніше була лікарня, у якій він помер. Мене це настільки емоційно зачепило, що пізніше я, знову все проаналізувавши, зрозумів, що це може бути цікава історія для фільму. Це було дев’ять років тому. Я по крупицях збирав матеріали, шість років ми писали і переписували сценарій. Назагал було дев’ять варіантів сценарію, з яких ми потім вибрали той, за яким знімаємо зараз.

— Який бюджет фільму?

— Як для картини такого масштабу, тобто історичного і складнопостановочного фільму, бюджет становить лише 48 мільйонів гривень. Половину коштів дає на підтримку фільму держава, другу половину довелося організувати нам — продюсерам картини. Тобто студія Довженка бере участь у картині як продюсер, виступає як третя сторона. Нас суттєво фінансово підтримали друзі зі Сполучених Штатів — Український конгресовий комітет Америки, з якими ми спільно зробили «Атентат», «Нескорений» і «Владика Андрей».

— У попередньому інтерв’ю ви мені розповідали, що для зйомок «Владики» з власної кишені виклали чималу суму. Чи цього разу також доведеться вкладати власні кошти?

— Сподіваюся, не доведеться. З кожним роком кіно в Україні знімати стає дорожче і дорожче. Ціни ростуть і на певні сервіси кіноіндустрії. Змінилися технології, які дають набагато більше можливостей, але вони дуже коштовні. 48 мільйонів гривень — маленькі гроші для такого фільму. Якби таке кіно знімали у Голлівуді, воно би потягнуло щонайменше на 200 мільйонів доларів.

— Фільм буде знято українською?

— У «Владиці Андрею» деякі епізоди є й німецькою мовою, деякі польською і навіть на івриті, коли Шептицький говорить з врятованим хлопчиком — сином львівського рабина. Пригадую, як виникла проблема, коли «Владику» показували по тому чи іншому телевізійному каналу і з якихось незрозумілих мені причин забували вмикати субтитри на тих епізодах, де звучала чужа мова. Сцени йшли мовою оригіналу, а субтитри не вмикали, хоча були закладені. Через цей сумний досвід я вирішив, що у «Щоденнику Симона Петлюри» буде тільки українська мова.

— Які актори задіяні у «Щоденнику...»?

— Ми довго вибирали кандидатуру головного героя, бо насамперед він мав бути портретно схожий на Петлюру, який зуміє створити цей непростий образ. Серед п’ятьох кандидатів зупинилися на українському акторові Сергію Фролову. На мій погляд, він цікаво створює образ Симона Петлюри. Його дружину зіграє Ірма Вітовська, Грушевського — Богдан Бенюк, Винниченка — Євген Нищук, теперішній міністр культури. Коли приїхали до Львова, зробили традиційний візит у театр Заньковецької...

— Стригун вам підказував, кого взяти у фільм?

— У Федора Миколайовича ми попросили дозволу на задіювання акторів, і він, звісно, не заперечував. Але сам не підказував, кого брати. Ми і Федора Миколайовича запрошували на одну з ролей, але він зараз не має часу на зйомки. На роль генерала Кревса запросили заньківчанина Ярослава Муку.

— Скільки ще триватиме знімальний процес?

— Ми розпочали знімати у лютому цього року, коли треба було захопити зиму. Найдовше, звісно, зніматимемо у Львові, пізніше у павільйоні кіностудії Довженка, що є найбільшим у Європі, добудовуємо зараз величезну декорацію — це буде кілька паризьких вулиць. Бо знімати у сучасному Парижі столицю Франції 1926 року надзвичайно складно і божевільно дорого. Сцена, що відбувається на вулиці Расін, де Шварцбард застрелив Петлюру, заставлена автомобілями, і знімати там сцену розстрілу було б неможливо. Тому вулицю Расін будуємо на кіностудії Довженка. І тільки невеличкі епізоди зніматимемо у Парижі.

— На коли заплановий показ картини у кінотеатрах?

— Сподіваюся, виробництво картини закінчимо у грудні цього року. Ще кілька місяців знадобиться, щоб підготувати її до прокату. Але я планую зробити дві версії картини — це прокатна версія і телевізійна, що матиме кілька серій. Вважаю, що в Україні має бути набагато більше українського кіно. Це, на мій погляд, велика проблема. Наш основний глядач все ж таки сидить перед телевізором. У нас бракує кінотеатрів. На всю країну їх лише чотириста. Плюс цінова політика кінотеатрів. Квитки не такі дешеві, щоб пересічний українець міг собі дозволити переглянути той чи інший фільм. В основному в кіно ходить молодь, а старше покоління сидить перед телевізором.

— Верховна Рада ухвалила закон, який запроваджує на телебаченні обов’язкові квоти передач і фільмів українською мовою. На вашу думку, чи є доцільність запровадження такого закону, скільки відсотків має бути українського продукту і що це нам дасть?

— Якби у нас був отой відповідний обсяг українського кінематографа на наших екранах і на телебаченні, якби він був у тій кількості, про яку ми мріємо, у нас сьогодні була би зовсім інша політична ситуація. Ми би не мали тоді проблем ані з Кримом, ані з Донбасом. Коли одна ідеологія впала, тобто радянська, інша фактично не з’я­вилася. Як казав екс-президент Леонід Кучма, «національна ідея не спрацювала«. І не треба всю вину покладати на радянську ідеологію. Насамперед кожен з нас повинен виховувати у собі людську гідність і любов до своєї держави, шанування закону. Шкода, що минуло стільки років, щоб нарешті почалося відповідне ставлення до культури і національної ідеї в Україні. Якби це було з першого дня запроваджено, то вже років через сім питання про квоти навіть би не стояло. Уявіть, що у Франції чи в Англії є квоти на французький чи англійський продукт. Це навіть смішно звучить. А ми, Україна, з такою солов’їною, співучою мовою ставимо питання про якісь квоти!

Фото з особистого альбому Олеся Янчука.

48 мільйонів гривень

Такий бюджет фільму. Якби таке кіно знімали у Голлівуді, воно би потягнуло щонайменше на 200 мільйонів доларів.