Передплата 2024 «Добрий господар»

Грігол Катамадзе: «Якщо спростимо податкове законодавство, українці не будуть масово виїжджати за кордон, а зароблятимуть у власній країні»

На будівлі Податкової служби у Вашингтоні є напис: «Податки – це те, що платимо за цивілізоване суспільство».

Платити податки не любить ніхто і ніде. Але цивілізована країна тим і відрізняється від корумпованої, що у ній чітко, а головне, зрозуміло, виписані справедливі фінансові правила гри, яких дотримуються усі без винятку. Оці складники — зрозумілість, справедливість і одні правила для всіх — є тими трьома китами, на яких будуються успішні економіки.

За словами президента Всеукраїнської громадської організації «Асоціація платників податків» Грігола Катамадзе, панацея для виведення української економіки з кризи — ухвалення нового Ліберального податкового кодексу. Проект такого закону ухвалили фахівці Асоціа­ції, відшліфували самі підприємці. «Сьогодні це вже не наш проект, а проект українського бізнесу», — каже Грігол Катамадзе. Про шанси нового податкового кодексу бути ухваленим у Верховній Раді, про ставлення уряду до ліберальних змін, про стосунки з Романом Насіровим та про обов’язок перед Україною Грігол Катамадзе розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Високому Замку».

— Пане Гріголе, ви тричі були послом Грузії в Україні, що, до речі, трапляється вкрай рідко у дипломатичній практиці. А після Революції гідності погодились очолити Всеукраїнську громадську організацію «Асоціація платників податків». Що вас так тягне в Україну, а головне — що тримає тут?

— Вперше ступив на київську землю влітку 1979 року після закінчення школи. Мріяв стати дипломатом. Шансів вступити у Московський інститут міжнародних відносин майже не було, тому вирішив спробувати щастя у Київському університеті (факультет міжнародного права. — Авт.). З того часу закохався у Київ. Зранку виходив на Хрещатик і не міг натішитися красою міста... П’ять років навчання у Києві — найщасливіші у моєму житті. Після закінчення університету повернувся у Грузію і дев’ять років працював в Міністерстві внутрішніх справ. У 1992 році, коли наша країна повернула собі незалежність, мене запросили у Міністерство закордонних справ. Обіймав посаду заступника керівника департаменту зовнішньоекономічних зв’язків МЗС Грузії. Наприкінці 1993 року до мене в кабінет зайшов тодішній заступник міністра і запропонував поїздку на навчання до Віденської дипломатичної академії. На той час Грузія була у катастрофічному стані, усі мріяли втекти за кордон. Віденська дипломатична академія щороку виділяла одне місце для МЗС Грузії. Не уявляєте, який був конкурс на це місце! Я, може, секунду думав і відмовився. Не міг у той час покинути родину на цілий рік, бо один в сім’ї працював. Але якраз у ті часи Грузія почала відкривати посольства за кордоном. І я сказав: коли відкриватимуть посольство у Києві, готовий там працювати на будь-якій посаді. Навіть водія. І через десять місяців я поїхав в Україну відкривати грузинське посольство.

— Багатий, розкішний Відень проміняли на бідну, нещасну на той час Україну?

— Україна ні тоді не була, ні сьогодні не є нещасною. Україна недооцінена. Європейці ще не знають, яка це унікальна країна і скільки може дати Європейському Союзу. Не розкусили її смаку...

— А що Україна може дати Європейському Союзу, крім дешевої робочої сили?

— Робоча сила, на жаль, справді дешева. Але цією робочою силою Україні самій треба скористатися. Треба будувати виробництво тут. Як це свого часу зробили китайці. Історичний досвід, багатокультурний спадок, який є в Україні, дадуть можливість збагатитися Європейському Союзу. Те саме можна сказати і про Грузію. Ці дві країни набагато більше дадуть ЄС, ніж ЄС їм.

— Що нинішня Україна може дати ЄС? Натомість ЄС може підтягнути Україну до своїх стандартів якості життя, справедливого правосуддя, поваги до людини...

— Те, що зараз відбувається в Україні, не українське. Це спадщина Радянського Союзу.

— Але це наші реалії. І ці реа­лії дають підстави говорити про нещасну Україну, яку століттями гнобили, а останні десятиліття безбожно грабували. Країна загрузла у корупції, а українці ніяк не можуть вибратися з перманентних політичних і економічних криз...

— Чекаю, коли українці скажуть: досить! Чому виїжджають на роботу за кордон? Чому в Україні не створені умови, щоб тут заробляти гідні гроші? Влада повинна зробити перший крок назустріч бізнесу. Українці не довіряють власній державі. Якщо не зробить кроку назустріч, то з проблем вибиратиметься ще довго. Який це крок? Понад 60 відсотків економіки в тіні. Це означає, що населення «на руках» має багато грошей, але ці гроші не працюють на економіку. Експерти кажуть: якщо з тіні вивести хоча б 10 відсотків, бюджет отримає 180 мільярдів гривень! Крім того, за роки незалежності з України було виведено 148 мільярдів доларів! Говоримо про залучення інвестицій, але гроші в Україну прийдуть лише тоді, коли інвестор побачить, що самі українці інвестують у свою країну, а не виводять гроші за кордон. Коли зустрічаюсь з українськими бізнесменами і кажу, що треба оголосити так зване нульове декларування, не всі це сприймають. Вважають, це несправедливо. А я переконаний, що люди працювали і заробляли за тими правилами, які були в країні, які влада створювала. Не можна їх поголовно вважати злодіями.

— Тобто ви за так звану амністію капіталу?

— У березні 2014 року я сказав, що після Майдану варто провести червону лінію і амністувати бізнес. Ця амністія не мала би стосуватися Януковича і його оточення. Це інша історія. Але щодо бізнесу амністію варто зробити. Чимало людей, які виводять гроші за кордон, є щирими патріотами України. Просто немає умов для інвестування у свою країну. Два роки тому група фахівців розробила законопроект, у якому передбачалося: якщо бізнес реінвестує прибуток у виробництво, то звільняється від сплати податку на прибуток. Чи це допоможе розвитку бізнесу? Звичайно! До сьогодні цей законопроект не прийнято! Ми його взяли як третій розділ нашого Податкового кодексу. Що робить Міністерство фінансів України? Зібрали робочу групу і почали працювати над новою концепцією податку на виведення капіталу. Навіщо?! Є готовий законопроект. Його розробили не в уряді? Ну то й що? Ухвалюйте! Не втрачайте часу! Та сама історія з Ліберальним кодексом. Кажуть, не на часі ухвалювати цілісний документ. Мовляв, новий кодекс приймали не так давно, в 2011 році. З того часу багато що змінилося. Якби до кінця червня, за шість місяців до нового фіскального року, парламент прийняв новий податковий кодекс одночасно з нульовим декларуванням та податком на виведення капіталу, бізнес та інвестори мали би час підготуватися до нових правил гри. Особливо це знаково для іноземного інвестора, який готовий приватизувати підприємства державної власності. Для нього це було б сигналом, що вже з 2018 року будуть нові, сприятливі для бізнесу умови.

Сьогодні частка малого і середнього бізнесу у ВВП країни — 10-15 відсотків. Це критично мало! У будь-якій успішний європейській країні, у тій же Польщі, — 60 відсотків. У Великобританії — 97 відсотків! Це свідчить про те, що жодна успішна країна не спирається на великий бізнес. В Україні малий і середній бізнес переважно у тіні.

У березні 2014 року я говорив про амністію капіталу. Не зробили. Промайнуло три роки. Зараз говоримо про лібералізацію. Не треба чекати ще три роки. Треба ухвалити новий кодекс і водночас оголосити на три роки заборону на внесення будь-яких змін у податкове законодавство. Через три роки частка малого і середнього бізнесу у ВВП буде понад 50 відсотків.

— Які принципові зміни пропонує проект Ліберального податкового кодексу?

— Скорочення кількості податків з 13 до 9. Пропонуємо об’єд­нати єдиний соціальний внесок і податок на доходи фізичних осіб в один податок. Зараз це 42 відсотки. Пропонуємо з 1 січня 2018 року — 32 відсотки, з 2019-го — 28 відсотків, з 2020-го — 20 відсотків. Спрощена система оподаткування свого часу, в кінці 90-х, коли держава не могла забезпечити людей роботою, була потрібна. Але останнім часом цією системою почали зловживати. Пропонуємо надати суб’єктам підприємництва статусу мікробізнесу та малого бізнесу. Статус «мікробізнес» надається підприємцям, які здійснюють роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках, займаються традиційними народними промислами, надають побутові послуги. Річний обсяг їхнього доходу не має перевищувати 2 млн. грн. Такі підприємці можуть працювати без касових апаратів і мають сплачувати фіксований податок — 500 грн. у місяць. Пропонуємо дати їм пільгові умови хоча б на три роки, щоб стали на ноги. У Таїланді бізнес, який заробляє 1800 доларів на місяць, взагалі не оподатковується. Якщо дамо українському мікробізнесу шанс розвиватися, українці не будуть масово виїжджати на заробітки за кордон, а зароблятимуть у власній країні. Щодо малого і середнього бізнесу, то якщо обсяг річного доходу не перевищує 25 млн. грн. на рік, тоді для платника ПДВ ставка податку 3 відсотки від доходу, якщо не платник ПДВ — 5 відсотків.

— Якщо б новий кодекс запрацював, як би це позначилось на надходженнях до бюджету?

— Власне це те, чого найбільше боїться уряд. Від півроку до 10 місяців буде спад надходжень до бюджету, але один з компенсаторів — кошти від приватизації великих державних підприємств. Навіть якщо не всі гроші, а лише частка вийде з тіні, це дасть величезний імпульс економіці. Від 60 до 100 млрд. доларів у людей на руках. Ці гроші підуть у банки, банки почнуть кредитувати економіку, і процес закрутиться. Податкова система в успішних країнах — гнучка. Життя дуже мобільне, відбуваються швидкі зміни. І там, де податкова система гнучка, вона швидко підлаштовується під зміни. В Україні навпаки — бізнес і суспільство змушені підлаштовуватися під те, що приймає уряд.  У жодній книзі відомих діячів, які писали про успішні реформи у власних країнах, я не знайшов універсального рецепта успіху. Єдина річ, яка об’єднує усі ці книги, це велика любов до власної країни і бажання її змінити на краще, щоб люди жили гідно, в достатку.

— Ви, як президент Асоціації платників податків, вочевидь, мали контакти з керівником фіскальної служби Романом Насіровим. Які ваші враження і від цієї співпраці, і від цієї людини з вельми суперечливою репутацією?

— Мене обрали 29 травня 2015 року, за місяць до того був призначений Насіров. 1 червня я ініціював з ним зустріч, запропонував співпрацю. Тоді розмова не пішла... Сказав, що йому потрібен час, щоб увійти у курс справ.

Я почекав кілька місяців і знову ініціював співпрацю. Потрохи стосунки почали налагоджуватися. Але жодного разу я не ходив до Романа Насірова з якимось проханням. Наші стосунки мали виключно публічний характер. Якщо у бізнесу виникали проблеми, я їх озвучував або у публічних зверненнях до фіскальної служби, або через медіа. Зазвичай на наші листи була реакція пана Насірова. На цьому поставлю крапку. Тому що прізвище голови фіскальної служби не є важливим. Важливі правила гри.

— Для чого бізнесу держава так ускладнює життя?

— Не хочу стверджувати, що це робиться свідомо, але те, що це використовують, щоб зловживати, це факт. Півтора року тому ми казали, що фіскальну службу треба реформувати і розділити на дві складові. Одна — сервісна, яка допомагає підприємцям правильно робити бізнес. Щоб бізнес не ховався від податкової, а сам йшов за порадою і допомогою. Друга — служба фінансових розслідувань, про яку почали говорити, але наразі процес загальмувався. П’ять місяців вже минуло у цьому році. Торік ухвалили закон, що з 1 січня 2017 року не буде податкової поліції. Є закон, що вона не існує, а де-факто вона існує.

— Наскільки готова влада дати зелене світло лібералізації?

— Найближчими днями передамо наші напрацювання до парламенту. Вважаю своїм обов’язком, зокрема перед Україною, яку дуже люблю, зробити свій внесок у розбудову країни. Створення Ліберального податкового кодексу — моя ідея. У серпні 2016 року я зібрав колег і сказав: є два шляхи: один — критикувати владу, другий — пропонувати альтернативу. Ми запропонували! Тепер слово за парламентом і виконавчою владою. Мають шанс зробити історичний вчинок.

Схожі новини