«У Бермудському трикутнику був п’ять разів.Бачите, живий-здоровий»

Під час відрядження в Одесу познайомилась з хлопцем-моряком, який працює третім помічником капітана на вантажному судні.

Степан родом із міста Чорноморська, що поблизу Одеси. Чому вирішив стати моряком? «Ще у дитинстві зрозумів, що робота моряка — для сильних та відчайдушних людей. Вирішив йти цим шляхом, не уявляючи, наскільки тернистим він виявиться, — розповідає. — До мого вибору батьки поставились схвально. Батько також працює на судні механіком. Мама займається вихованням моїх молодших братів. Певно, теж будуть моряками» (сміється).

Степан «працює у морі» з 2011 року. Добре пам’ятає перший рейс. «Це було навчальне судно для кадетів (студентів морських навчальних закладів) з різних країн світу. Судно призначене тільки для навчання майбутніх офіцерів. Зі мною працювали студенти з Філіппін, Японії, Індії, Шрі-Ланки, Китаю, Індонезії, В’єтнаму. Плавали в азіатських водах. Відвідали Сінгапур — найбільш завантажений порт у світі. Це відразу дозволило відчути всю складність штурманської роботи», — каже моряк.

Степан на власні очі бачив уламки корабля: «Якось отримали повідомлення від компанії судновласників, що один з наших контейнеровозів розламався навпіл посеред Індійського океану. Ми були неподалік, годин 12 від місця катастрофи. На щастя, на момент аварії поруч проходив пароплав, людей евакуювали на шлюпку. А нам треба було знайти дві частини потопаючого судна і підтвердити позицію, щоб потім буксири могли відтягнути їх до берега. Моторошне видовище. Вдалося пройти поруч з уламками, зробити фотографії та зафіксувати координати місця. Тоді були дуже великі хвилі — понад 6 метрів у висоту, залишатися там було вкрай небезпечно і для нас», — згадує Степан.

Запитую про легендарний Бермудський трикутник — місце, де загадково зникали кораблі. «Мені подобається проходити Бермудський трикутник. Відчуваю внутрішню тривогу і азарт. Бував там зо п’ять разів — все ще живий, здоровий. Напевно, щастило», — усміхається моряк.

— Чи мають час моряки погуляти по місту, до якого прибуває судно?

— Це залежить від посади та розкладу вантажних робіт у порту, від типу судна. Деякі судна стоять у порту кілька годин, деякі — кілька тижнів. Специфіка роботи не завжди дозволяє покидати борт на довгий час. Але придивитися до місця час знайдеться. Дехто потім повертається туди на відпочинок.

— Що входить у твої обо­в’язки?

— Як правило, зі штурманського складу, крім капітана, є старший помічник, другий, і третій (це, власне, я). Основне завдання штурманів — управління судном. Є поділ на вахти по 4 години. В порту — вахта вантажна, тобто помічники стежать за завантаженням/розвантаженням судна. Найвідповідальніша частина нашої роботи — управління, від наших рішень залежить доля багатомільйонного вантажу і життя екіпажу. Крім доставки вантажу, існує величезна кількість різних завдань: обслуговування та ремонт обладнання, планування робіт на палубі і в машинному відділеннях, прокладання безпечного маршруту з урахуванням погодних умов. Лікаря на торгових суднах немає, і обов’язки медика виконує хтось зі штурманів. Якщо виникне потреба в операції посеред океану, оперувати доведеться нам.

— Напевно, багато платять за таку роботу?

— Я, як третій помічник капітана, отримую 3500 доларів, капітан — 10 000. Матроси і кухарі отримують від 1000 до 2000 доларів. На суднах з особливо небезпечними вантажами, після яких випадають волосся і зуби, а на палубу виходять у костюмах хімзахисту, зарплати трохи вищі. Але я, на щастя, там не працював. Затримок із зарплатою ніколи не буває. Якщо відпрацював неповний місяць, то заплатять за ту кількість днів, які був на судні.

— Який графік роботи?

— Більшість контрактів розраховані на чотири місяці роботи і два місяці відпочинку.

— Не позаздриш кухарю. Чотири місяці годувати чоловічий екіпаж…

— Ніколи не скаржився на їжу у морі. Нам часто готують національні страви — борщ, пельмені, пиріжки. На одному з рейсів були кухарі з Філіппін. Вони пройшли курси слов’янської кухні. Тож голодних на суднах я не зустрічав (усміхається).

— Алкоголь можна вживати?

— У помірних кількостях дозволяється вино або пиво. Політика компаній щодо алкоголю різниться, але за роботою випивати суворо забороняється. Є перевірки алкотестером. Були випадки, що портова інспекція затримувала пароплав, зупиняла вантажні операції, коли виявляла п’яних моряків у робочий час.

— Як даєте собі раду з морською хворобою?

— Перший час потрібно перетерпіти, а згодом організм звикає. Хоча у багатьох морська хвороба не лікується, тоді змушені відмовлятися від такої роботи. Часом навіть бувалих моряків захитує. Є, звичайно, таблетки, але я ними не користуюся. Мене нудило лише у першому рейсі і під час дуже сильних морських штормів, які трапляються нечасто. Коли корабель «кидає» на хвилях так, що з ліжка падаєш під час сну, жодні ліки від захитування не врятують.

— Є відомий стереотип, що моряк у кожному порту має дружину. А ще в народі кажуть: «Поматросил и бросил»…

— Так воно і є  (сміється. — Авт.). Тільки це не дружини, а здебільшого дівчата на одну ніч. Неодноразово  спостерігав, як хлопці-моряки зустрічаються з дівчиною, обіцяють «золоті гори», а потім у новому місті знаходять таку ж наївну і довір­ливу. Дівчата самі погоджуються на такі «стосунки». Особливо у портових містах.  Мати коханця-моряка — вигідно, бо хлопці мають гроші... А потім моряки привозять додому букети специфічних хвороб. Особливо після тривалих рейсів. Мені, мабуть, виховання не дозволяє заводити такі «стосунки».

Запитую, хто його чекає з моря? Зізнається, що з таким графіком роботи будувати особисте життя дуже складно. Тому досі у пошуках тієї єдиної. «На судні, — каже, — бракує різноманітності у спілкуванні, нових людей. Хочеться на сушу. А от на суші сумую за морем».