«З обшуками до кримських татар російські спецслужби приходять о 5-й ранку, коли всі сплять…»

Громадський активіст Алім Алієв розповідає, як на 73-ті роковини радянської депортації корінного населення півострова Кремль повторює сталінські репресії.

18 травня – сумна дата в історії кримськотатарського народу. Цього дня 73 роки тому сталінський режим під надуманими причинами виселив з рідних місць у Середню Азію, за офіційними даними, 183 тисячі його представників. У першу ж зиму депортації майже половина їх загинула від голоду і хвороб. Це був черговий геноцид у виконанні комуністичної влади… За вікном – 2017 р., але знущання з багатостраждального народу, який після повернення з вигнання знову опинився під окупацією спадкоємців Сталіна, не припиняється. Це, зокрема, підтверджують висновки найавторитетніших міжнародних інституцій. Утім, у Кремлі кажуть, що «вороги Росії» згущують фарби… Тож як нині живеться кримським татарам у Криму? Чи можуть вони вільно займатися громадсько-політичною діяльністю, бізнесом, працювати у держустановах, ходити у мечеті, навчатися рідною мовою, дивитися телепередачі, слухати рідне радіо, відзначати національні свята? Розмова про це – із співкоординатором проекту «Крим-SOS» Алімом Алієвим (на фото).

– Кримські татари вже четвертий рік живуть у перманентному стресі, невизначеності щодо свого майбутнього. Їм до цього не звикати. Перша анексія Криму Росією сталася у ХVІІI столітті, за часів Катерини ІІ. Потім була депортація 1944-го. І ось маємо нове «коло пекла»…

У Криму нині простежується декілька тривожних тенденцій. Російська окупаційна влада мілітаризує півострів. З туристичної бази він перетворюється на військову. А це призводить до силових репресій щодо корінного населення. Наша громадська організація зафіксувала близько трьохсот грубих порушень прав людини з боку російської влади. Більшість з них стосується кримських татар. Дискримінація, обмеження демократичних свобод проявляється у зникненні людей і фізичних розправах над ними, появі чотирьох десятків політв’язнів, у постійних обшуках, у заборонах на проведення масових зібрань і культурних подій. У скороченні годин для вивчення кримськотатарської мови, переведенні цих навчальних закладів у російськомовні «з поглибленим вивченням кримськотатарської мови». Дискримінація зачепила і медіа. Більшість редакцій кримськотатарських ЗМІ змушена була виїхати на територію континентальної України. Замість них російська влада намагається створювати проросійські кримськотатарські організації, пресу. Але вони не користуються популярністю у середовищі кримських татар. Їх не просто не визнають, ігнорують – їх осуджують.

– Кажуть, що Кремль плекає у рядах кримськотатарського народу колабораціоністів, пристосуванців, угод­ників – і намагається представити їх як виразників інтересів кримських татар…

– Очевидно! Це одна з тактик будь-якої авторитарної системи – коли особу шляхом підкупу, залякування залучають до співпраці з ворогом і роблять з неї спікера певної соціальної групи. Так само і у нашому випадку. Але, на велике щастя, абсолютна більшість кримських татар є проукраїнськими, на такі провокації російської влади не піддаються.

– Є інформація, що Путін свідомо здійснює у Криму політику асиміляції кримсько­та­та­рського народу, намагається розчинити його, зменшити питому вагу, наводнює півострів корінними росіянами…

– Заміщення корінного населення відбувається. Це грубе порушення міжнародного гуманітарного права. Про точні цифри сказати важко, але знаю, що у Крим з Росії масово в’їжджають представники тамтешніх силових структур, регулярної армії РФ, чиновники, представники бізнесу. Тому Меджліс кримськотатарського народу виступає проти того, щоб кримські татари (якщо нема прямої загрози їхньому життю і безпеці) виїжджали з півострова. Корінне населення має залишатися на своїй батьківщині! Ми дуже тяжко поверталися до себе додому, у Крим, після депортації. Тому покидати його було би великою помилкою…

Сама окупація сталася не три роки тому. Ґрунт для неї Москва готувала декілька десятиліть. Як на мене, в основі найбільш негативних явищ є зміни ідентичності – коли на нашій історичній батьківщині масово стирали кримськотатарські, українські культурні шари. І водночас культивували інші смисли, цінності – «родная гавань», «Севастополь – город русских моряков», коли проводили екскурсії до нібито російських пам’яток культури. У підсумку, на ці культурні деформації надбудовували зміни політичні, соціальні…

– Ваших земляків забирають служити у російську армію?

– Масово призову немає. Але проблема стоїть гостро. Тому, коли надходять повістки з військ­коматів, це спричиняє чергові хвилі міграції кримськотатарської молоді з Криму. Бо вона не хоче бачити себе в окупаційній армії.

– Чи не опустилися руки у ваших земляків після новітніх кремлівських дискримінацій? Як протистояти цьому путінському «бульдозеру»?

– Ті, хто живе у Криму, потребують підтримки, допомоги – бо залишаються наодинці з авторитарною машиною. Так, репресії проти кримських татар згуртовують наш народ, люди більше підтримують одне одного, боронять свою мову, культуру. Водночас вони дещо… закриваються. З’являється недовіра до інших верств населення. Бо невідомо, хто з них працює на Федеральну службу безпеки Росії…

– Недавно Конституційна комісія при президентові Ук­раї­ни утворила робочу групу з напрацювань змін до Основного Закону щодо статусу Криму. Поясніть, що означала б зміна назви «Автономна Республіка Крим» на «Кримськотатарська автономна республіка». Цю ідею виношує голова Меджлісу, народний депутат України Рефат Чубаров.

– Ухваленням такого рішення кримські татари намагаються реалізувати своє законне, закріплене Організацією Об’єднаних Націй право на самовизначення. Після прийняття такого рішення вони нарешті почувалися б господарями на своїй землі. Але тільки за однієї умови – що ця земля буде територією України. Альтернативних варіантів кримські татари не розглядають. Хтось там казав про власну державність. Але це абсолютно нераціонально. Тому і мови не може бути – лише Кримськотатарська автономна республіка у складі України! Разом ми можемо досягти набагато більше. Автономія гарантувала б збереження самобутності кримських татар, нашої мови, культури. Кримські татари нарешті змогли б працювати на керівних посадах у місцевій владі, у МВС, СБУ. До 2014 року кримських татар взагалі не допускали до таких посад. Їх навіть не призначали директорами шкіл. Вважаю, що в тому числі через такі обмеження стала можливою російська окупація Криму.

Мені образливо, що кримських татар часто сприймали як потенційних сепаратистів. А зараз ми бачимо, що вони виявилися чи не найбільшими патріотами України у Криму. Дехто казав, що вони тяжіють до Туреччини, але запевняю: це не так. Очевидно, що Туреччина близька нам за культурою, за мовою. Але у кримських татар набагато більше сентиментів до України.

– Як реалізувати цю вашу заповітну мрію – мати кримськотатарську національну автономію у складі України – якщо на півострові зараз російські окупанти? Багато хто каже, що заяви про зміни статусу за нинішньої імперської політики Росії – благі наміри, не більше…

– Ми нещодавно провели дослідження, поцікавилися, чим ни­ні живуть люди на півострові. І з’я­сувалося: вони справді живуть цією мрією про кримськотатарську національну автономію у складі України. Це те, що не дає нашим людям зневіритися, зламатися. І водночас – дає сили у різний спосіб протистояти окупації.

– Росія зараз навіть не хоче слухати про виконання рішення Міжнародного суду ООН, зокрема щодо відновлення роботи Меджлісу – то хіба вона захоче піти з Криму? Невже дозволить автономне утворення на захопленій території?

– Я вірю у те, що деокупація Криму відбудеться. Якби не вірив, не займався б тим, що роблю зараз. Але треба визнати: йдеться про питання достатньо складного пазла. Реалізація цієї мрії залежить від багатьох чинників. Зокрема, від того, якою буде постпутінська Росія. Від того, як надалі розвиватиметься Україна, наскільки вдало вона реалізовуватиме європейський вибір. Успіхи на цьому шляху будуть позитивним сигналом для тих, хто живе на кримському півострові.

Втілення нашої мрії залежатиме і від того, як українська влада комунікуватиме з кримчанами, як доноситиме їм, що відбувається зараз і що відбуватиметься надалі. Для нас важливо повернути не просто територію Криму, а людей, які живуть там.

Щасливе майбутнє кримських татар залежатиме також і від міжнародної підтримки. Ми разом зі світом будемо спроможні повернутися до системи міжнародних відносин, яка поважала б територіальну цілісність будь-якої краї­ни. Зараз же ситуація виглядає навіть не як діалог, а як спроба діа­логу вченого з хуліганом. Коли у сторін різні цінності – дуже важко знайти точки дотику…

– Як мовиться, хтось грає у шахи, а хтось – «у Чапаєва»…

– Так! Хоча, ні – хтось грає у шахи, а хтось б’є у морду…

– Ви недавно презентували книгу «Мустафа Джемілєв. Незламний», яку написали разом з редактором «Української правди» Севіль Мусаєвою. Чим вас вражає постать лідера кримськотатарського народу? З ким зі світових авторитетів порівняли б його?

– Мустафа Джемілєв – людина неймовірно сталевої сили волі. У радянських застінках він 303 дні проводив сухе голодування, це рекорд у світі! Просидівши 15 років у радянських таборах і в’язницях, шановний Мустафа не озлобився на світ. Він був одним із лідерів національно-визвольного руху кримських татар, який обстоював ідею саме мирного спротиву більшовицькій системі. І нині цим мирним шляхом теж бореться за свою батьківщину.

Ми запитували шановного Мустафу, що йому допомагає у цій боротьбі. А чули у відповідь: віра у те, що моя справа – праведна. Казав, що йому допомагають люди з такими ж цінностями, як у нього. Допомагає йому і невичерпне почуття гумору. У книзі є велика кількість історій про це.

І третя річ – відповідальність. Мустафа Джемілєв – людина, яка звалює на свої плечі величезні обов’язки, бере відповідальність не тільки за себе, а й за усю спільноту, весь народ. Він є не тільки лідером кримських татар, а й провідним політиком України. У післямові до книги відомий історик Ярослав Грицак порівняв Мустафу Джемілєва з Махатмою Ганді і Вацлавом Гавелом. З тим поколінням політиків, для яких принципи і цінності були набагато вищими, ніж тимчасові інтереси.

– Нинішній травень проходив під знаком «Євробачення», яке привезла в Україну кримська татарка Джамала. Як це досягнення та багато інших успіхів представників кримськотатарського народу впливає на ваших земляків, які живуть у неволі?

– Знаєте, серед кримських татар є такий гіркий жарт: «О! Вже 9-та година ранку – значить, у наш будинок не прийдуть з обшуком…». Бо зазвичай з обшуками російські спецслужби приходять о 5-6-й ранку, коли всі мешканці будинку сплять… У нинішній скрутний час перемоги на зразок тих, які принесла Джамала, дають велике натхнення для всього нашого народу, зміцнюють віру у те, що він таки буде повноцінним господарем на своїй землі.

– Ви зараз не маєте змоги приїхати на батьківщину своїх предків, де жили до російської окупації. Але, очевидно, маєте у себе дорогі вашому серцю речі, які нагадують про рідний дім у Криму. Чим компенсуєте розлуку з ним?

– Таких речей у мене багато. Починаючи від унікального кримського меду до кримського чаю, які часто передають близькі люди з півострова. Окремо виділив би картину з видом на Гурзуф, Аю-Даг (колись її називали Ведмідь-горою. – І. Ф.), на Чорне море – її намалював мій близький друг, теж кримський татарин. Подарував цю картину зі словами, що незабаром ми обов’язково повернемося у рідні місця. Коли щоранку прокидаюся і бачу цю картину перед собою, то розумію, що обов’язково мрія кримських татар має здійснитися.

Колаж «Політнавігатора».