Передплата 2024 «Добра кухня»

«Україна ділиться не на схід і захід, а на село і місто»

Іноземці не перестають дивуватись, як Україна, маючи найродючіші ґрунти, не може дати собі ради в аграрному секторі.

Про реформи в цій галузі говорять з перших днів проголошення Незалежності, однак протягом усього цього часу ситуація лише погіршувалася. Нині затято обговорюється питання вільного продажу землі. Прихильники і противники наводять свої аргументи та лобіюють власні інтереси у високих коридорах влади. Не втаємниченій у тонкощі цього драстичного питання людині важко розібратися, де істина, а де лукавство, в яких моментах політики висловлюють щиру позицію, а коли банально обстоюють чиїсь комерційні інтереси. І найголовніше — чи варто зараз дозволити вільний продаж землі?! Про це говоримо зі знаним фахівцем в аграрній сфері, керівником групи компаній «Шувар» Романом Федишиним (на фото).

— Спершу глянемо, як розподілена земля в інших країнах (Роман Федишин демонструє на комп’ютері аерозйомку сільськогосподарських угідь у Польщі, Франції, Канаді). У різних країнах — різний підхід до розподілу землі. Але основний принцип присутній всюди — у землі має бути господар, який на ній житиме і працюватиме. Гляньте тепер на українські угіддя. Сотні гектарів і... жодного господаря. Він сюди може навіть не приїздити зі столиці чи іншого великого міста. Земля потребує іншого підходу.

— Основне питання, яке стоїть на порядку денному, варто чи не варто дозволяти вільний продаж земель сільськогосподарського призначення?

— За 26 років в аграрний сектор з держбюджету вклали 300 мільярдів гривень за нинішніми розрахунками. 90% цієї суми, тобто мільярдів 270, отримали великі землевласники. Решта — дрібка — дісталася малим, які власне і працюють на своїй землі.

— Чому саме такою була політика держави?

— Знову мусимо згадати неприємне для нас слово «корупція». Давши велику суму потужному бізнесмену, простіше отримати «відкат». Й розмір його буде відповідний. І куди ми дійшли внаслідок такої політики? Навіть не вийшли на рівень 1990 року. Але, зауважте, дрібні підприємства показали при цьому приріст орієнтовно на 50%. Утім, їхні старання нівелювали великі сільгоспвиробники, темпи падіння яких становили приблизно 40 відсотків.

— Яка причина такої неефективної діяльності наших латифундистів?

— Що вирощують великі підприємства? Зернові, ріпак, сонях. Змоделюємо ситуацію. Умовно, звичайно. До окупації Криму та окремих регіонів Донбасу у нас було орієнтовно 30 мільйонів гектарів сільгоспземель. Засіваємо їх пшеницею. За її нинішньої ціни від усього урожаю отримаємо 360 мільярдів гривень. Цифра вражаюча, але уявімо, якщо на всій землі у нас яблуневі сади. Збираємо урожай яблук і отримуємо… 9,6 трильйона! Володіючи неозорими полями, їхньому власнику, звісно, простіше засівати їх однією культурою, ніж робити якусь диверсифікацію. Говоримо не про ефект, а про масштаб. Дрібні господарства тим і ефективніші, що можуть дозволити собі варіативність — одне вирощує яблука, друге — томати, третє — ще якусь культуру.

— Тоді логічно, що вільний продаж землі призведе хіба до більшого укрупнення, а значить, до ще відчутнішого зменшення ефективності…

— Створювати у нинішніх умовах вільний ринок землі означає підтримувати неконкурентну боротьбу. Держава сама протягом багатьох років фінансувала знищення цієї конкуренції і знищення дрібного власника. Часом з корупційних мотивів, часом просто від безгосподарності робила все можливе, аби простій людині не було вигідно працювати на своїй землі. Час виправляти ці помилки. Головне, усвідомити, що не створивши європейського села, ми ніколи не збудуємо європейську державу. Та й взагалі можемо не тільки не збудувати, а й втратити те, що маємо. Є приклад Донбасу. Промислові райони окуповані, а сільськогосподарські залишилися під владою України. Ніхто так не захищатиме землю, як людина, котра на ній працює. Україна ділиться не на схід і захід, а на село і місто.

— Як створити європейське село в Україні?

— Я накреслив програму, згідно з якою протягом п’яти років держава мала би виділяти щорічно по 20 мільярдів поворотної допомоги, простіше кажучи, безпроцентного кредиту для дрібних господарств. Ще 10 мільярдів потрібно виділяти на формування земельного фонду. Якщо хтось таки захоче продати свою землю, то викупити її зможе тільки держава за фіксованою ціною. Бачу її у розмірах приблизно 4 тисячі доларів за гектар. Тоді держава запустить механізм ціноутворення, і коли в перспективі вільний ринок таки настане, селянин буде захищений від обману, матиме цінові орієнтири і свідомо визначатиме: йому вигідніше продати землю чи обробляти її.

— Але лобісти вільного продажу землі апелюють до вимог західних партнерів…

— Європа не вимагає продажу. Європа не каже, кому, скільки і чого продавати. Європа хоче встановлення чітких, зрозумілих і прозорих правил. — У своїй програмі села ви передбачаєте відбирати землі у латифундистів?

— У великих власників землю не відбереш. Але необхідно запропонувати механізм їхньої співпраці з дрібними господарствами і спонукати їх до цієї співпраці. Я зі своїми пропозиціями піду і до селян, і до політиків. Хочу, щоб кожен зрозумів: чим більше у нас виробників, тим більша конкуренція, тим адекватніші якість і ціна продукції.

Схожі новини