Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Мене вражають добровольці, які йдуть у саме пекло війни...»

Засновниця медичного батальйону «Госпітальєри» Яна Зінкевич розповіла про те, що не дає їй опускати рук…

Яна Зінкевич з Рівного пішла на війну добровольцем, коли їй виповнилося 18 років. Створила та керує медичним батальйоном “Госпітальєри”. За три роки військові медики витягнули з фронтового пекла понад дві тисячі поранених воїнів. Зазнала важких травм і сама Яна. У 2015 році на трасі Донецьк-Павлоград автівка, у якій їхала керівник медичного батальйону разом з 26-річним комбатом Максимом Корабльовим, на з’їзді з мосту злетіла з автошляху... Яну у важкому стані, з ушкодженнями хребта та ребер, доставили до реанімації. Комбат Корабльов отримав черепно-мозкову травму (його життю загрози не було). Далі — лікування у місцевій лікарні та в Ізраїлі. Місяці реабілітації. Інвалідний візок... Через рік Яна та Максим одружилися, і у них півроку тому народилася донечка Богданка. Дівчинка народилася абсолютно здоровою. Те, що жінка після такої жахливої аварії і страшних травм завагітніла та виносила дитину, — справжнє диво.

«Вагітність мала зав­мерти ще в перші місяці. Через прийняті препарати були шанси один до багатьох тисяч, що вона не  матиме якихось страшних хвороб чи відхилень. При пологах могло статись будь-що, і навіть летальні наслідки як для неї, так і для мене. Але Богдані усе це було байдуже! Вона захотіла жити та народитись, незважаю­чи ні на що, і ми це змогли», - зізналась у “Фейсбуці”. Та на цьому життєві випробування військового медика не закінчилися…

Про таких відважних дівчат, як Яна, зніматимуть фільми. Вона власним прикладом демонструє: щоб у житті не трапилося, ніколи не здавайтесь! На жаль, в особистому житті не обійшлося без втрат - чоловік пішов зі сім’ї. А Яна продовжує керувати медичним батальйоном. І це при тому, що пересувається на інвалідному візку. Виховує донечку. Їй у цьому допомагає мама, яка приїхала до Павлограда, що у Дніпропетровській області. У цьому місті розташована і медична база “Госпітальєрів”.

 Я зателефонувала Яні, аби поспілкуватися про її дітище. Час від часу зв’язок зникав, а потім знову з’являвся. Лінія фронту...  

- Яно, чому саме “Госпітальєри”? Як з’явилася така назва?

- На початку війни, у 2013 році, коли я була бійцем добровольчого батальйону, побачила, що медицини як такої на фронті немає. Почала гуртувати навколо себе людей, які розуміються на медицині. Якось ми потрапили під сильний обстріл у Пісках. Вже і не думали, що виживемо... В одному з підвалів, де ми переховувалися від чергового обстрілу “Граду”, з нами був військовий капелан. І він розповів про середньовічний лицарський орден Госпітальєрів-тамплієрів. Це були лицарі, які витягували поранених і лікували їх у госпіталях. Тоді присягнула собі: “Якщо виживемо, створю медичну службу і назву її “Госпітальєри”. Згодом почали запрошувати до себе інструкторів. І поступово, з роти, утворили медичний батальйон. Нині у ньому 50-70 чоловік (це постійний склад). Також у резерві є медики, які приїжджають, скажімо, раз на півроку.

- Ви лікувалися в Ізраїлі. Це покращило ваш фізичний стан?

- Усі кістки зростися уже не зможуть. З цим можна жити, але це не лікується. Пересуваюся на візку... Мені потрібна реабілітація. Але на це потрібні гроші і час.

- Як налаштовуєтеся на позитив? Зараз такий складний час, що у багатьох людей руки опускаються…

- У мене вибору немає. Розумію, якщо не я, справа не просунеться. Бувають моменти відчаю. Але що зміниться, якщо буду депресувати? У житті потрібно робити все по максимуму. Я ідейна людина. Я собі мету поставила і до неї йду. У мене була мрія до війни - вступити у медуніверситет. Цього року  подала документи на вступ (у Дніпровський медичний університет). Готуюся до вступу. Так почався мій квест — підготуйся до чотирьох предметів ЗНО за місяць і виживи...  Жодних пільг у мене немає.  

- Хочу запитати про колишнього чоловіка. Чому ви розлучилися?

- Людина прийняла рішення. У мене своє життя, у нього своє. Мабуть, він виявився заслабкий. Нам не допомагає. Я сама утримую сім’ю. На жаль, не раз спостерігала, як люди змінюються до невпізнаваності. У кому можу бути впевнена, то це у собі.

- Війна змінює людей?

- Війна тут ні до чого. Якщо людина по життю є негідником, то ним і залишиться.  

- Ви написали у “Фейсбуці”, що АТО перетворюється на нудну тягучу жувальну гумку…

- Російсько-українська вій­на отруює Україну уже який рік. Тягнеться... Обіцяне перемир’я перетворилося на жалюгідний фарс. Нас і далі обстрілюють, є втрати, а згідно з Мінськими угодами, українська сторона не може відкривати вогонь у відповідь.  На фронті заведено ставити хрест на місці загибелі воїна. Всі вірять, що їхні душі прилітають допомагати побратимам воювати з російською нечистю. Серед руїн, понівеченої техніки і уламків колишнього життя можна побачити цвинтар... Щоб ніхто і ніколи не забував, якою ціною здобувається спокій в Україні.

- Що вас найбільше вразило за усі роки війни?

- Найбільше вражають добровольці. Це безстрашні люди, ризикуючи життям, йдуть у саме пекло. Розуміють, що, можливо, їх навіть не поховають нормально. Але це їх не зупиняє...

Схожі новини