«Попри будь-які дискваліфікації, від вишиванки не відмовлятимуся. Вона ж така гарна!»

У грудні минулого року Міжнародна федерація шашок, практично все керівництво якої — росіяни, на три роки дискваліфікувала чемпіона світу з шашок Юрія Анікєєва. Протоколу, в якому би аргументували це рішення, харківський міжнародний гросмейстер так і не побачив. А те, що почув у кулуарах та від самого президента Федерації, хлопця шокувало. Причиною стала... проукраїнська позиція Анікєєва, який на усіх міжнародних турнірах захищав кольори синьо-жовтого прапора у вишиванці. Аби продовжувати боротьбу за шахівницею, підопічний Сергія Бойка змушений виграти ще одну баталію — у Спортивному арбітражному суді. Аби оплатити судові витрати, міністр спорту України Ігор Жданов на своїй сторінці у «ФБ» оголосив про громадський збір коштів.

- Аби й надалі брати участь у турнірах ІDF (Міжнародна федерація шашок), є ще один шлях — через залу лозаннського Міжнародного спортивного арбітражного суду, — пояснює Юрій Анікєєв. — Та це задоволення недешеве — тисяча швейцарських франків плюс усі видатки, пов’язані з поїздками до Швейцарії та перебуванням там. Сподіваюся, спортивному міністерству під силу допомогти віднайти кошти для цієї справи. А поки триває це протистояння, продовжую грати у шашки і готуватися до турнірів, які проходять під егідою іншої світової федерації — ФМЖД. Пріоритетом цієї федерації, щоправда, є шашки на дошці 10х10, які у нас називають міжнародними, але й від класичних, 8х8, не відмовляються. Минулого року у Бразилії ця організація провела чемпіонат світу.

- Тоді чому так принципово вам мати справу з IDF? Чи вам важливо завершити справу перемогою у суді й так відстояти своє ім’я?

- Усе залежить не лише від мого бажання. Я член Федерації шашок України, яка співпрацює з IDF. Тобто спортсмени, які виступають за збірну України, беруть участь у турнірах, організованих саме цією федерацією. Цього року у Санкт-Петербурзі проходитиме чемпіонат світу, в якому змагатимуться і наші спортсмени. Звичайно, я можу бойкотувати всі турніри, проведені під егідою IDF. Та що це дасть? Адже усі інші мої колеги по збірній братимуть участь. От якби вся українська федерація бойкотувала… А так виходить, що від турнірів тихенько відсторонили виключно мене. Не можу сказати, що наша федерація не бореться за мене. Але методи у неї зовсім інші. Наші не хочуть так ризикувати, адже для 64-клітинних шашок пріоритетною є саме IDF, яка, по суті, узурпувала всю владу, помістивши її у колі однієї сім’ї. Зрештою, усіх це влаштовує. Навіть в Україні, відверто кажучи, далеко не всі підтримують мене. «Ну так, — кажуть мої колеги, — дискваліфікація несправедлива. Та якщо розірвати всі зв’язки з цією федерацією, що ж тоді нам робити? Куди їздити змагатися? Де шукати турніри?». Людей зазвичай цікавить власний, шкурний інтерес... Хоча у цій ситуації постають питання — хто наступний і що буде далі? Адже мою дискваліфікацію IDF ніяк не аргументувала. Якісь голослівні претензії у кулуарах не є аргументом. Виходить, дискваліфікувати можуть будь-кого, хто не сподобався.

- Якою є передісторія цієї дискваліфікації? Вам робили попередження?

- У жовтні Федерація шашок України подала заявку на чемпіонат Європи, який проходив у Грузії. Та за тиждень на офіційному сайті IDF з’явилася інформація, що мене не допускають до участі у цих змаганнях — «за численні публікації, які завдають шкоди іміджу IDF». Згідно з правилами, вони мали скласти протокол і вказати, де і що саме я не так говорив. Єдине, чого вдалося добитися, це інтерв’ю, яке я дав... сайту їхньої ж федерації! У тому інтерв’ю я розповідав про історію та розвиток шашок, і нікого не критикував узагалі. Та і як загалом можна дискваліфікувати за якісь слова?

- Президент федерації і вся організація в цілому працюють за типово російськими звичаями. Володимир Лангін, який створив федерацію і знаходить для її роботи фінансування, почувається царем, аж ніяк не менше. Ключове значення у рішеннях федерації має воля «царя», закони там не діють.

- Мабуть, їм не подобається моя громадянська, проукраїнська позиція — на турнірах я граю у вишиванці. Лангін у кулуарах неодноразово висловлював незадоволення: «Чому він у тій своїй вишиванці? Провокатор». Ставиться до мене як до ненадійної та недружньої особи. І тому, можливо, вишукує серед моїх висловів щось підозріле і трактує це по-своєму. Та, окрім іншого, я реально міг скласти конкуренцію російським спортсменам. До Грузії я їхав у ранзі чемпіона України, і разом з тим чемпіона світу, а також призера багатьох чемпіонатів і престижних міжнародних турнірів.

- До яких змагань тепер ведете підготовку?

- Основні старти, які проводитиме ФМЖД, відбудуться у другій половині року. Тож тепер живу радше у тренувальному режимі. Тренуюся за індивідуа­льним графіком, який сам же планую. У мене немає команди. Тренери, які консультують мене, допомагають більше у психічному аспекті. Технічні моменти — переглянути певні партії і розв’язати якісь задачі — реалізую самотужки. Передзмагальні спаринги зазвичай проводжу в Інтернеті, з українськими шашкістами граємо тренувальні партії. А ще нам обов’язково потрібна фізична підготовка. Мозок наприкінці багатогодинних партій втомлюється, і у найбільш вирішальні моменти вилазять неприємні помилки. Аби підтримувати себе у формі, зай­маюся у спортзалі та граю у футбол. Раз на тиждень збираємося з друзями поганяти м’яча.

- Під час турнірів учасники намагаються вибити суперників з рівноваги?

- Трапляється. Для цього не обов’язково сидіти за дошкою перед візаві. Можна у ресторані чи під час зустрічі деінде сказати щось таке, від чого настрій зіпсується надовго. Тому на важливих турнірах намагаюся з потенційними суперниками контактувати якомога менше. Спілкуюся лише з тими, у порядності яких упевнений.

- У вас чимало нагород із різних турнірів. Яка серед усіх найбільш пам’ятна?

- У мене таких дві. Перша — коли 2004-го у Бразилії став чемпіоном світу в шашках-64. І ще одна минулорічна, я у Туреччині виборов титул чемпіона світу у швидких шашках-100. Бразильські, 64-клітинні шашки, насправді мало чим відрізняються від гри, яку у нас прийнято називати російськими шашками. Найпринциповіша з трьох відмінностей у правилах — можливість бити одну чи кілька шашок одночасно. У бразильських шашках необхідно бити по максимуму. А у російських — на розсуд гравця. У Бразилії у шашки грають давно. Та у сучасних бразильських шашках є українське коріння: після війни туди поїхав працювати чемпіон СРСР Володимир Бакуменко. Він багато зробив для популяризації цієї гри. У Бразилії шашки були і, мабуть, залишаються елементом тактичної підготовки у футбольних клубах. Футболісти сідали за дошку навіть під час тренувань. У шашки грав сам Пеле! Шашки там — один із масових видів спорту, навіть у загальноосвітніх школах є такий предмет. З мого чемпіонату світу найбільше врізався у пам’ять момент, коли я ледь уникнув поразки від кримського шашкіста Сергія Бєлошеєва. Тепер він за Росію виступає. Я ледь не програв якраз через бразильську різницю у правилах: за звичним варіантом у мене була чудова позиція, за бразильським — гірше не придумаєш... А в турецькому Ізмірі, де я переміг у швидких шашках, вирішальну партію виграв у африканця Самба Ндіаги. Мозок спочатку відмовлявся вірити у те, що сталося. А потім накотила хвиля ейфорії.

- В Україні, попри перемоги наших шашкістів, про шашки згадують лише коли спалахують якісь скандали... Якщо судити за кількістю учасників всеукраїнських змагань різних вікових груп, чи є шашки популярними в Україні?

- У нас багато дітей грає в шашки. От тільки подальший їхній розвиток залежить виключно від того, чи зможуть батьки оплачувати виїзди на змагання, нехай і по Україні. Тож чимало талановитої молоді завершує кар’єру разом зі школою... Я також неодноразово стояв перед дилемою: продовжувати грати чи займатися чимось іншим. Та щоразу знаходилися люди, які підтримували мене. Коли я навчався у Харківському університеті радіоелектроніки, його ректор Михайло Бондаренко фінансував мою участь у змаганнях. Якби на цьому етапі у мене не було можливості грати конт­рольні турніри, сенсу продовжувати кар’єру не було б. Завдяки цьому вдалося вийти на вищий рівень. Тоді стало легше. Та через брак коштів багато талановитих шашкістів до цього рівня не добираються. Шашки сьогодні є моєю професією. Та в нашій країні навіть чемпіони не можуть забезпечити собі безбідне існування. Члени збірної України отримують зарплату за результатами минулого року. Аби забезпечити себе на майбутній рік, необхідно перемагати, бажано на міжнародній арені. Якщо через дискваліфікацію не зможу брати участь у змаганнях, моя ставка у команді дістанеться комусь іншому.

- Чи спілкуються між собою українські шашкісти й шахісти?

- У шашки полюбляє грати львівський гросмейстер Василь Іванчук: протягом останніх років він бере участь у міжнародних турнірах. Одного разу я грав з ним у шашки. Хто переміг? Я, звичайно (усміхається). Василь Михайлович — геніальний шахіст, та у шашки грає десь на рівні між кандидатом і майстром спорту. Чи засмутився він після поразки? Поразки завжди засмучують Іванчука. Навіть не так поразки, як помилки, що призводять до них. Він, як на мене, часто помиляється не тому, що не бачить реальної ситуації на дошці, як через те, що емоційно реагує на гру. Мені подобається, як створили можливість для подібного спілкування й співпраці у Китаї. У них заснували департамент інтелектуальних видів спорту, де у мирі і злагоді співіснують шахи, шашки, го, бридж тощо. Там не виділяють більш і менш престижні інтелектуальні види, там немає ніякої зверхності, попри те, що призові за перемоги у різних іграх суттєво відрізняються. От у нас, розповідав Іванчук, шахісти між собою мало спілкуються. Може, через суперництво і великі призові. Спостерігаючи за стосунками наших шашкістів, Іванчук якось обмовився: «Щасливі ви люди».

- Де купили свою вишиванку, яка привернула до вас стільки уваги?

- Мої батьки ніколи не вдягали вишиванки. І традицій українських у нашій сім’ї не плекали. Хіба що бабуся, яка родом з Полтавщини, була обізнана у різноманітних обрядах. Свої дві вишиванки, чорну і білу, купив у Львові: їхав на турнір до Польщі проїздом через це місто. Я  давно хотів купити вишиту сорочку. А коли опинився у Львові, не пропустив такої нагоди. Ходив, довго обирав свої. А потім в Інтернеті читав, що означають переплетення візерунків і кольорів. Попри будь-які дискваліфікації, знімати їх не збираюся. Гратиму у них і надалі. А навіщо відмовлятися від вишиванки: вона ж така гарна!

Фото з архіву Юрія Анікєєва.