«Радіо для мене – як ранкова гімнастика, театр – «вечірня» історія»

Є такий у Києві театр імпровізацій “Чорний квадрат”. Відрізняється від “класичних” театрів тим, що актори грають “не за правилами”, тобто без написаного заздалегідь сценарію. Є тема вистави, є накреслена сюжетна лінія. А далі — імпровізація. Актором такого, на перший погляд, “дивного” театру є телерадіоведучий В’ячеслав Воробйов.

- В’ячеславе, ви і ведучий на радіо, і актор… Як у вас на все вистачає часу, чи є якась “пріоритетна” сфера?

- Це абсолютно різні напрями — і в цьому нереальний кайф. Я зрозумів для себе, що кожна моя робота для мене цікава по-своєму. Наприклад, на радіо Europa-plus — це як ранкова гімнастика: живе спілкування, намагаюся викликати реакцію слухача, зрозуміти цю реакцію та зробити все, щоб підняти настрій. Театр — це більше “вечірня” історія, в якій все направлено на те, щоб замислитися про життя в цілому. А у кіно все геть по-іншому: епізоди можуть зніматися зовсім не у тому порядку, в якому їх потім покажуть. Та, попри все, для мене ближчим є театр — адже там маю нагоду спілкуватися із глядачем віч-на-віч.

- Як ставитеся до введення квот на українську пісню на радіо?

- З одного боку, наші музиканти, як писали пісні російською та українською, так і писатимуть. Втім, наразі у нас не так багато музичного матеріалу, щоб максимально заповнити ефір українською музикою, — доводиться ставити старі, але веселі хіти. Та, попри все, я бачу у цьому позитивний момент: нововведення стимулює і стимулюватиме виконавців створювати українську музику, адже з нею буде легше потрапити до ефіру. Тому, сподіваюся,  за рік-півтора ми почуємо багато якісної сучасної української музики.

- Які курйози траплялися під час ефірів на радіо?

- Знаєте, в це, можливо, важко повірити, але наразі особливих курйозів не було. Зате було багато смішних історій, які відбувалися в ефірі. Наприклад, ми посперечалися з моєю співведучою, що я зможу прочитати скоромовку… лежачи на столі. Чим це завершилося? Дві години ефіру я вів, лежачи на столі, — і все це знімалося і транслювалося у соцмережах. Було смішно, особливо, коли до студії зайшло керівництво.

- Ви граєте не у “класичному театрі”, а у театрі імпровізацій. Що це таке?

- Так, граю в експериментальному театрі “Чорний квадрат”, який користується неймовірною популярністю у Києві. Головна “родзинка” театру у тому, що у нас немає сценарію. Так, є якась основна історія — але яким буде спектакль, кожного разу залежить від... нашої імпровізації. До речі, іноді трапляються курйози. За сюжетом одного спектаклю, я був холостяком, у той час як на моє­му безіменному пальці красувалася обручка… Довелося “викручуватися”. Але такі моменти — це саме те, що тримає актора в тонусі.

- Окрім того, що ви актор і ведете ранкову програму на радіо, ви ще й весільний ведучий. Як вас “занесло” у цю сферу?

- Все трапилося випадково: якось був на весіллі, і мені довелося замінити ведучого, який в якийсь момент випав з “кондиції”. Так поступово почав вести перші події, зрозумів, що мені це подобається. Готую сценарій дійства, але моє основне правило — якомога більше нових рішень. Адже я не хочу бути “просто тамадою”, який щось розповідає та пропонує дурнуваті конкурси на кшталт “хто більше вип’є”.

- Але ж є певні весільні традиції, які важко замінити чимось іншим…

- Було б бажання! Насправді, легко взяти банальні та шаблонні конкурси, розуміючи, що гостям буде нудно. Мені подобається дивувати та пропонувати нове. Наприклад, працюючи над сценарієм заходу, я пропоную різні варіанти нареченим — і у більшості випадків вони погод­жуються. Скажімо, є традиція, коли наречена кидає весільний букет у натовп. Одного разу я запроновував додати у цю традицію трохи азарту: букет нареченої ми сховали у скриню, а усім незаміжнім дівчатам роздали ключики. Звісно, відкрити замок можна було лише одним ключиком — але доля, вона така.

Багато традицій пов’яза­но з моментом визначення, хто першим народиться у наречених, — дівчинка чи хлопчик. Зазвичай з гостей просто “витрушують” кошти, які збирають у коробочки рожевого чи голубого кольору. Я теж запропонував цікаве рішення — ідею запозичив із програми “Форт Буаяр”: там в одному з випробувань була посудина з водою, всередині якої — порожня склянка, куди кидали монети. Переможцем ставав той, хто кинув монету, після якої склянка йшла на дно.

- Ви проводите багато весіль і для іноземців. Суттєві відмінності у традиціях?

- О, іноді трапляються навіть дуже цікаві моменти. Наприклад, на українсько-турецькому весіллі гості якось дуже здивувалися, коли замість традиційних холодних закусок їм спочатку винесли… суп. Річ у тім, що у Туреччині, згідно з традиціями, спочатку виносять легкий суп dugun corbasi. Його варять на основі бульйону та йогурту — і він «готує» шлунок до тривалої трапези. Ще було смішно на українсько-шведському весіллі: коли шведи побачили кількість їжі, яку приготували українці. Спочатку вони зраділи, але потім хапалися за животи, — «ми не можемо так багато їсти!». Хоча й визнали, що наші кухарі готують дуже смачно.

Трапляються і курйози: якось на українсько-шотландському весіллі подавали дичину — свіжоприготовлених фазана та перепілок. Але з’ясувалося, що українські гості не знали, як дати собі раду з тією дичиною. Втім, ми цю ситуацію «розрулили», влаштувавши для гостей майстер-клас, як правильно їсти дичину.

- Як ви відпочиваєте, чи маєте хобі?

- Окрім роботи, у нас з дружиною Ксенією ще двоє маленьких доньок. Як ви розумієте, з дітьми не особливо вдається відпочивати. Та, попри все, ми подорожуємо із дітьми — звісно, в цьому є певні складнощі та навіть виклики. Можу дати кілька порад з власного досвіду, які полегшать життя людям, що їдуть на відпочинок з маленькими дітками. Якщо подорожуєте потягом — беріть спеціальну сітку, яка розкладається між полицями, — у дітей буде окремий «будиночок», і вони будуть зай­няті до кінця подорожі. Також раджу навчитися брати у поїздку якомога менше речей. Хтось скаже, що з дітьми це неможливо, зате ваша спина потім скаже вам «дякую». Ми намагаємося планувати подорожі таким чином, щоб хоча б кілька днів присвятити час лише одне одному, — це надзвичайно важливо у шлюбі. Адже ми з дружиною вирішили, що діти не стануть центром нашої галактики. Звісно, вони потребують уваги, але не треба забувати, що ми живемо і для себе також. Якщо «зациклитися» лише на дітях, можна з’їхати з глузду.

Довідка «ВЗ»

В’ячеслав Воробйов народився 21 лютого 1985 року у Києві. Радіоведучий на Europa-plus. У 2012 році закінчив студію імпровізації театру “Чорний квадрат” і став актором цього театру. Одружений. З дружиною Ксенією виховують двох доньок.

Фото з особистого альбому В’ячеслава Воробйова.