Заза Чантурія: «Я мав бути дипломатом. Але побився об заклад і вступив у театральний»

У третьому сезоні «Агенти справедливості» заговорять українською.

28 березня на каналі “Україна” стартує третій сезон детективних історій “Агенти справедливості”. Кожна історія – окремий детективний сюжет. Головні герої україномовного телесеріалу – журналіст Вадим Зорін, приватний детектив Наталія Дзюбенко – шукають розгадки до злочинів і встановлюють справедливість. Допомагає їм у цьому експерт з Міністерства внутрішніх справ Заза Кантарія, роль якого зіграв грузинський актор Заза Чантурія.

— Чому вашого героя так само звати, як і вас, — Заза?

— Так співпало. Він — людина правильна, завжди дотримується закону.  Заза проходив навчання у ФБР і мріє втілити щось нове у поліцейську структуру, провести у ній глобальні реформи.

— Персонаж Заза був задуманий сценаристами як грузинський, а не український від самого початку?

— Думаю, що так. Якщо подивитися на теперішню дійсність, можна дійти висновку: моїх співвітчизників в Україні багато і в силових структурах, і в інших галузях. Найімовірніше, сценаристи провели паралель з реальним життям. Вирішили перенести реалії у кіно і показати людям, як все насправді відбувається.

— Третій сезон “Агентів справедливості” став україномовним. Ваші колеги на знімальному майданчику спілкуються українською, ви розмовляєте російською. Як давно ви в Україні, наскільки добре розумієте мову?

— Я в Україні вісім років, однак мені досі не вдалося стовідсотково вивчити мову. Звісно, я все розумію, але ніяк не можу відважитися заговорити українською. Щоб я не виглядав смішно на майданчику, сценаристи вирішили для мого героя залишити російську. Але українську вивчу обов’язково. Даю слово. Бо якщо людина живе у цій краї­ні, має знати її мову.

— Ви грали у Тбілісі у театрі імені Лесі Українки…

— Так, але через певні обставини, це був лише один сезон. Потім була театральна студія у Лондоні, пробував себе у ролі ведучого на телебаченні.

— Зараз граєте у кіно. Що для вас ближче — театр чи знімальний майданчик?

— Останніми роками знімаюся у кіно і телесеріалах. Тобто занурився з головою у кінематограф. Мене завжди доля сама веде, де я маю бути. Зізнаюся, театр — це те, чого мені іноді дуже бракує.  Театр — це постійний тренінг, тонус для актора. До 2009 року я майже не знімався. Надходили пропозиції, але я відмовлявся. На той час у Грузії небагато знімали фільмів, однак, коли ті пропозиції почали надходити одна за одною, зрозумів, що це — мій час.

— Коли вирішили пов’язати своє життя з творчістю?

— Це сталося випадково. Мав бути дипломатом, мене готували до цього. Однак все змінив випадок — я побився об заклад, що вступлю у театральний. Всі реготали з мене і забули про цю суперечку. Усі, крім мене. Почав готуватися за місяць до вступу, і так сталося, що я потрапив до одного з найкращих педагогів у Тбілісі. Це було у 1995 році. Відтоді не зрадив своєї професії.

— Ваша батьківщина Грузія. Як сталося, що опинилися в Україні?

— У 2007 році ми з друзями приїхали відпочивати до Києва. Я відразу закохався у це місто. Через рік приїхав на чотири місяці, щоб усе побачити вже не очима туриста, а перевірити на собі, як це жити у цій країні. Мені усміхнулася удача. Мабуть, так написано на моїй долі. Бо я приїхав 10 травня 2008 року, а 25 травня вже був у кадрі. Було би нечесно сказати, що я для цього нічого не робив. Багато працював. Бо якщо людина йде до якоїсь мети, треба працювати над собою і робити все для того, щоб мрія здійснилася. На той час у мене був яскраво виражений акцент, над яким треба було працювати. Сумління не дозволяло йти в театр, однак мені пощастило туди потрапити і там працювати. За вісім років життя в Україні акценту остаточно я так і не позбувся.

— Ваші рідні також в Україні?

— Уся моя родина живе у Грузії — мама, тато і брат. На жаль, не маємо можливості часто їздити у гості одні до одних. Два роки не бачив батьків і тбіліських друзів. Як тільки випаде перер­ва між зйомками, обов’язково полечу туди. Я вже їм це пообіцяв. Бо за ці два роки мав найбільше чотири вихідні. А у Грузію на такий короткий термін краще не їхати. Не встиг би побачитися з усіма, а це викликає образу і неповагу. Маю намір поїхати на два тижні і там, окрім теплих зустрічей, хочу ще й відзняти короткометражку.

— Виступите у ній як актор, режисер чи сценарист?

— Як актор. У мене є троє друзів, які задумали одну ідею. Ми разом будемо працювати над фільмом, вносити корективи і зніматися також будемо разом.

— Чи були за час вашої акторської діяльності пропозиції, від яких ви відмовлялися? Яку роль би нізащо у світі не зіграли?

— Ніколи б не погодився зіграти у фільмі, де негарно покажуть мою краї­ну. Кожна людина — представник своєї країни.  Від того, як ти поводишся, складається враження про твою краї­ну, твій народ і його культуру. Кожен з нас, особливо коли перебуває в іншій країні, залишається представником своєї батьківщини і є її послом. У мене була така одна пропозиція, яку я відразу відхилив. Там хотіли не зовсім коректно показати важливі і цінні для мене речі. Ось на такі ролі за жодні гроші не погод­жуся.

Фото телеканалу “Україна”.

Довідка «ВЗ»

Заза Чантурія народився 11 березня 1978 року у Тбілісі. Закінчив у 1999 році Державний театральний університет імені Шота Руставелі.  Два роки навчався у театральній студії імені Д. Кайзера у Лондоні. Грав у театрі ім. Думбадзе у Тбілісі, Театрі російської драми імені Лесі Українки.

Зіграв у понад 40 фільмах і серіалах, серед яких “Повернення Мухтара”, “Єфросинія”,  “Острів непотрібних людей”, “Жіночий лікар”, “Офіцерські дружини”, “Особиста справа”.