«Жорстокі дресирувальники рано чи пізно перетворюються на шматок м’яса»

Гривасті підопічні молодого, але вже відомого італійця Тайро Кароллі є не лише зірками цирку. Шістка левів разом з їхнім другом-дресирувальником свого часу стали улюбленицями глядачів Animal Planet та інших каналів про тварин. Подруга Тайро, італійська актриса у минулому, а сьогодні режисер-документаліст Вєра Джемма, у своєму фільмі розповіла невигадану історію любові хлопчика і африканських хижаків. Хлопчик виріс, та леви залишаються головним захопленням його життя.

- Тайро, як дресура диких тварин стала вашою професією?

- Дресура тварин — усіх, не лише левів, — це давня традиція усієї династії Кароллі. Мій батько, дядьки та восьмеро братів дресирують слонів, жирафів, верблюдів, бегемотів та інших великих чотириногих та чотирилапих. А також здобули славу завдяки своїм кінним акробатичним номерам. Та особисто я обожнюю левів, тому й почав їх тренувати. Кажуть, що леви — одні з найбільш небезпечних хижаків на нашій планеті. Та, попри це, вони все ж менш небезпечні, ніж люди. Тому я і віддаю їм усю свою любов. І вони відповідають мені тим же. Я точно знаю, що лев’яча любов на сто відсотків щира та правдива. Тварини не вміють брехати. Вас напружило, що під час виступу один із левів накинувся на мене? Не хвилюйтеся, це не агресія. Ми так бавимося і робимо шоу.

Люди думають, що левиці, які у дикій природі відповідають за полювання і годування сім’ї, більш небезпечні, аніж леви. Та це не так. У левиць легка вдача. У природі вони нападають лише тоді, коли шукають їжу. А ось леви, незважаючи на те, що більшу частину доби сплять, вирізняються доволі агресивним характером. Як, зрештою, і всі чоловіки. Так, вони годинами можуть не вставати з належаного місця. Та будьте певні, у них все під контролем.

- Як минає звичний день дресирувальника?

- Практично весь час я присвячую своїм вихованцям. Ретельно вичищаю та мию самих левів і їхнє помешкання. Та навіть після прибирання й інших щоденних ритуалів не залишаю їх самих. Мені щоразу потрібно змушувати себе піти додому. Можу годинами прогулюватися клітками і розмовляти з ними. Леви — це моє життя. Бувало, я їв разом з ними і спав поряд. Деколи здається, що скоро сам стану левом (сміє­ться). На жаль, не можу піти з ними погуляти на вулицю. Хоча колись вигулював їх — коли вони були ще маленькими левенятками.

- Як леви потрапили до вас?

- Усі мої леви народилися у цирку. Ми взяли їх до себе, коли вони були ще крихітками. І я сам познайомився з левами, коли був ще малою дитиною. Мені було два роки, коли я уперше прийшов з татом у цирк, зайшов до клітки з левенятами і почав бавитися з ними. З того часу і думати не міг про інших тварин. Це була симпатія з першого погляду. Я вже не звертав уваги на слонів чи коней, найтоншими фібрами душі відчуваючи: ось ці великі руді кішки — мої тварини.

Люди думають, що левиці, які у дикій природі відповідають за полювання і годування сім’ї, більш небезпечні, аніж леви. Та це не так. У левиць легка вдача. У природі вони нападають лише тоді, коли шукають їжу. А ось леви, незважаючи на те, що більшу частину доби сплять, вирізняються доволі агресивним характером.

- Ви відчуваєте хоч найменші крихти страху, заходячи до клітки з левами?

- Ні, ніколи. Хижаки відчувають, коли їх бояться. Це провокує у них викид адреналіну. І вони починають поводитися як хижаки. У моменти, коли я заходжу до них у клітку чи виводжу на циркову арену, мене переповнює вибухова суміш власного адреналіну та невимовної любові до моїх друзів.

Так, леви — мої друзі. Їх у мене шестеро. Я люблю їх усіх, та найкращий мій друг — Акіла, який навчився від звуку, що імітує постріл, прикидатися мертвим.

- Чи часто люди докоряють вам, що ви утримуєте у клітках диких тварин?

- Люди передусім повинні зрозуміти культуру цирку. Для нас це не бізнес, ми не дресируємо тварин заради грошей. Мої стосунки з тваринами базуються на повазі та любові. Для того, аби люди краще розуміли це, ми з моєю подругою Вєрою Джеммою зняли фільм про життя диких тварин, зокрема моїх левів, у цирку. Якщо дресирувальник жорстокий та погано ставиться до тварин, у нього немає шансів: одного дня, коли він зайде до клітки з хижаком, той накинеться на нього. Горе-дресирувальники рано чи пізно перетворюються на шматок м’яса. І це стосується не лише цирку. Люди, на жаль, не розуміють цього. Тому й кричать: “Леви у цирку! Яка жорстокість! Яка ганьба!”. У дикій природі леви живуть шість-сім років. Мої ж улюбленці — двадцять років і більше. Які ще потрібні докази? Я не змушую левів робити те, чого вони не роблять у природі. Різноманітні стрибки й інші рухи, які дивують публіку у цирку, характерні і для диких тварин. Те, що ви бачите, — це голос самої природи. Леви ніколи не робитимуть того, що їм не подобається, чого вони категорично не хочуть робити.

- Мета мого життя — змінити ставлення людей до дресирувальників і циркових тварин, — зізналася режисер-документаліст Вєра Джемма. — Колись я була актрисою. Мій батько, Джуліано Джемма, був популярним італійським актором, тож я якийсь час йшла його стопами. Пізніше почала знімати кіно: спочатку про життєвий шлях та кар’єру свого батька, а згодом і про природу. Ми з татом обожнює­мо тварин і часто ходили в цирк. Тож циркові тварини стали героями  моїх фільмів невипадково. Я зняла серію документальних фільмів про життя та культуру цирку, аби дати пересічним людям більше інформації про те, що відбувається за його лаштунками. Аби показати жертовність людей, які працюють з цирковими тваринами. Цього у цирку більш ніж достатньо. У більшості людей, на жаль, викривлений погляд на ці речі. Та мені приємно, що в рідній Італії багато людей таки змінили свою думку щодо цього.

Фото з архіву Тайро Кароллі.