Голда Виноградська: «Зробити вечірню сукню може хто завгодно, а зробити буденність красивою – це талант»

Відомий український дизайнер – про сучасну моду, ідеал жінки та свою книгу «Українська принцеса, чи Мрії посла України».

Вона не мріяла про кар’єру дизайнера, а тим більше про те, щоб взяти шефство над кількома десятками українських модельєрів. Маючи непогані статки в енергетичному холдингу, який створила свого часу разом із братом, уродженка Львова Голда Виноградська… покинула прибутковий бізнес і вирішила розпочати життя з чистого аркуша. Першим рядком на цьому аркуші стала індустрія моди. Окрім того, що дизайнерка створює авторські колекції, вона ще й займається громадською діяльністю. А недавно написала книгу «Українська принцеса, чи Мрії посла України».

— Образ якої жінки є для вас втіленням ідеалу жіночності та краси? Чи асоціюєте ви себе з цим образом?

— Думаю, що, найімовірніше, це такий загальний образ з улюблених фільмів, книжок, з дитячих мрій та роздумів. Сказати, що я пов’язую цей образ зі собою, мабуть, було би нечесно. Звичайно, я багато чого вдягаю, і всі можуть думати, що саме це для мене і створювалося. Якось почула на святі: «Ви так себе любите. Нам треба брати з вас приклад!». Насправді я  не встигаю на себе звертати увагу. Це дуже цікаво, коли абсолютно по-іншому виходить: ставишся до себе як до Попелюшки, а виходить все навпаки. Це не самозакоханість. Зізнаюся: не мріяла ніколи бути дизайнером, і для мене тема дизайнерства – це означає зробити щось добре, гарне. Вдягнула жінка твою сукню, і в неї все добре, можливо, вона завдяки сукні познайомилася з чоловіком, отримала роботу, у неї все склалося. Для мене стало цікаво робити більше, ніж просто дизайн одягу.

— Немає у вас такої проб­леми, коли дизайнер як творча особистість застряє в одному образі через брак фантазії?

— Нема. Спілкуюся з різними людьми, і йду вперед. Створюю колекції для різних жінок. Є у мене колекція для сільської місцевості. Уявіть собі, показ у селі для сільських жінок. Це було гарно і водночас незвично навіть для них.

Одна з останніх колекцій – «Міністерство елегантності».

— З якими кольорами вам найбільше подобається працювати під час створення нової колекції?

— Одна з останніх моїх колекцій називається «Міністерство елегантності». Там використала яскравий блакитний та синій кольори, цікаві принти. Приблизно той відтінок, що був на Мелані Трамп під час інавгурації. Хтось, звичайно, побачив у цьому холодні відтінки, можливо, навіть снобізм, але насправді він дуже жіночний. Я дуже люблю блакитний колір. Це для мене колір весняного неба та надії. Особливо зараз, коли йде війна, коли ту надію і оптимізм потрібно дарувати людям, особливо жінкам, бо вони народжують емоції, дітей і настрій у країні. Вони надихають чоловіків на звершення, на перемоги, тому, на мою думку, саме цей колір є трендом у цьому році.

Одна з найулюбленіших колекцій Голди Виноградської – форма для школярів.

— Яка з раніше створених вами колекцій є вашою улюбленою та найбільш успішною?

— З найулюбленіших були дитячі колекції, саме для школярів. Коли ти розумієш, що це є конкретика. Не просто п’ятеро-семеро дівчаток вдягнули у гарні сукеночки, а у цю форму одягнули всю гімназію. Від маленьких діток – до старшокласників. І вчителів, і навіть директора школи… Було цікаво, коли ми робили східні колекції для принцеси. Я люблю, коли багато жінок носить мій одяг. Коли йду вулицею і бачу: це наше пальто, це наш плащ, це наша сукня. І це класно! Зробити вечірню сукню може хто завгодно, а зробити буденність красивою та приємною – це вже талант!

— Які рекомендації можете дати жінкам щодо оновлення гардеробу? 

— Я – реалістка і розумію, що зараз важкий час, і не кожна жінка може собі щось новеньке дозволити. Зате будь-хто з нас може використовувати якісь гарні аксесуари, наприклад, хустку, чи оздоблення з хутра. Трішки додали на комірець або на кишеню, і одяг зовсім по-іншому виглядає. Це може бути додавання цікавих та незвичних матеріалів, стрічок, дрібниць, які можна використати для того, щоб змінити вигляд навіть щоденного пальта. Але я завжди раджу додавати самій, з любов’ю, додавати те, що жінці подобається. Тому я за те, щоб ставитися з оптимізмом до одягу. Коли я тільки починала свою діяльність, ректор вузу, де я навчалась, казала: «Зробити з дорогої тканини дорогу сукню – не потрібно мати багато таланту. Ти з нічого зроби цукерку, так, щоб це і коштувало небагато, і було цікаво, і було не як у всіх». Так ось, я саме за те, що не потрібно ніколи вписуватися в якісь шаблонні кліше. Завжди раджу носити те, що вам подобається, що пасує саме вам, що дозволить виразити вашу особистість. Це може бути поєднання якихось цікавих кольорів та відтінків. Хтось скаже, це дуже сміливо, але це вас стимулює! Вірю у те, як працює колористика. Коли людина постійно ходить у чорному, вона точно хоче, щоб на неї не звертали уваги. У неї є певні проблеми, і вона так приховує себе. Якщо жінка одягає блакитний шарф чи червоний браслет, то ці речі підживлюють її своїми кольорами. Кожен колір має свою енергетику. І це сильно працює. Тому я за гармонію між одягом та людиною, яка його носить.

— Хочете сказати, що зміна гардеробу може змінити людину? 

— Стовідсотково! Колись Крістіан Діор змінив жінку. Пам’ятаєте, як з’явився new look? Закінчилась війна, нічого немає, жінки ходять у тому, що залишилось від чоловіків. І тут з’являється щось яскраве, фантастичне, просто мрія, яку кожна жінка намагалася приміряти. А насправді, це – акцент на талію, на жіночність, те, що було непритаманно. Форма почала змінювати зміст. У жінок з’явилася впевненість у собі. Вони починають дарувати інші емоції.

— Чи поповнюєте ви свій гардероб одягом іноземних брендів? 

— Зізнаюся, до речей я ставлюсь так: одягнула і пішла. Чи, можливо, я так зараз зайнята іншими питаннями, що не акцентую на цьому. Не можу сказати, що пишаюся тим, бо це мій гардероб, український. А, з іншого боку, так воно і є.

Одна з останніх колекцій – «Міністерство елегантності».

— У чому саме може бути особливість українського дизайнерського одягу, окрім вишиванок?

— Я хочу сказати, що вишиванки є всюди у світі. В Індії свої вишиванки, в Італії – свої вишиванки, в Угорщині – свої, тобто я б не робила з цього чогось надзвичайного і не експлуатувала би цієї теми. Зараз в нас може бути перевага в іншому. Країні потрібно більше виробляти продукції з доданою вартістю. А це означає пропонувати наші дизайни, наші конструктиви, наші технологічні обробки. От саме в тому і була б наша перевага. Тому що у нас є багато талановитих конструкторів, технологів, дизайнерів, які могли б пропонувати нові форми, а не тільки вишиванки. І ми власне це намагаємося довести, коли робимо спільні проекти. От є десять, п’ятнадцять, двадцять дизайнерів-виробників, які зробили спільний стенд, поїхали в якусь країну, взяли участь в якомусь показі. Іноземці побачать: вони тримаються разом, є міцність, стратегія, сила, люди розраховують одне на одного. Тільки командна гра зробить нас сильними і непереможними.

— Наскільки довгим може бути шлях для українських дизайнерів, щоб досягти світового рівня популярності та пізнаваності у фешн-індустрії?

— Що таке фешн? Фешн – це добре створена річ, яка прекрасно «розпіарена». Запитайте фахівця, скільки потрібно часу, щоб розпіарити, маючи ресурси. Можливо, року було б достатньо. Питання в тому, де взяти ці ресурси. Я навіть не кажу про кошти. І тому тема об’єднання дозволяє ті ресурси притягнути.

— Окрім того, що ви дизайнер, займаєтеся громадською діяльністю… 

— Майже два роки я тільки і займалась громадською діяльністю, не приділяючи часу модельєрству. Багато людей мені казали: “Так шкода, ми ж чекаємо”. От зараз зробила колекцію, і дизайнери розуміють, що вона – “своя”. Це більше можливостей і довіри. Чесно кажучи, мені цікаво те, чим займаюсь. Мені вдається іноді знайти такі слова, які достукуються до найвищого керівництва в країні. Не впевнена, чи готова я повністю залишити модельєрство, можливо, це залишиться як хобі.

— Багато артистів, інших творчих людей бачать себе у політиці. Як ви до цього ставитеся?

— Мені постійно надходять пропозиції від різних політичних партій, але політикам зараз довіряють менше, ніж громадським діячам. Окрім того, я не зустріла ту команду людей, з якою була б готова розділити свої плани, мрії та можливості.

— Що надихнуло вас на написання книги «Українська принцеса, чи Мрії посла України»? Яку ідею ви прагнете донести до читача?

— Надихнула несправедливість. Несправедливість того, що ми в інформаційній війні з Росією програємо. Несправедливість зовнішньої політики України, що вона не така, якої заслуговує народ України. І, звичайно, питання геополітики. Можливо, не жінці-блондинці туди пхати свого носа, але всі ми є люди. Адже кожен з нас знає, що коїться. Можливо, в загальному сенсі книжки, вона б об’єднала людей і показала, що і політики можуть бути іншими, і дипломати також. Основна ідея книги – показати Україну як сильну красиву жінку, як символ, через дипломата, який працює в країні, де вже давно працюють росіяни, які роблять все для того, щоб її спаплюжити. І їй, моїй головній героїні, доводиться вести ідеологічну боротьбу на дипломатичному рівні.

Фото з особистого архіву Голди Виноградської.