«Ордер Гааги не має терміну дії. І для притягнення до відповідальності за злочини проти людяності строки теж не передбачені»

Три роки тому, коли на випаленому вогнем й окропленому болем Майдані не стихала журлива «Пливе кача», підіймаючи до сплаканих небес душі Героїв, які полягли в останні, найкривавіші дні Революції гідності, Янукович і його придворні душогуби змивали кров зі своїх рук у Москві і Ростові. Час стер з київських вулиць смертельний багрянець, зруйнував барикади з мішків і шин, прибрав сліди від згарищ. Але не вилікував ран, які досі нагадують про себе, роз’ятрюючи біль розпачливим: «Чи гідно кожен з нас відстоює і береже те, за що загинула Небесна сотня?». Це запитання наче застигло у гранітному погляді 107 Героїв, пам’ять про яких скромно увічнили на столичній алеї їхньої слави. Люди постійно несуть сюди лампадки і квіти. Ті ж, хто з революційної трибуни клятвено обіцяв не розчарувати Майдан і стати для українців гідною владою, парадно вшановують пам’ять Героїв Небесної сотні хіба що до чергових роковин. Одні меморіал обіцяють, інші запевняють, що тим, хто намагався втопити Майдан у крові, суду і покарання не уникнути. Ось тільки більш ніж скромні результати розслідування кривавих злочинів під час подій Революції гідності красномовніші за усі ці президентсько-прокурорські «чолобитні». Чому за три роки так мало крапок у майданівських справах, і чи є шанси, що за смерті та каліцтва активістів Майдану головні винуватці постануть перед Гаазьким трибуналом? Про це — у розмові з адвокатом родин Небесної сотні Маркіяном Галабалою. 

- Цифри, які озвучив ген­прокурор Юрій Луценко, виглядають солідно (259 проваджень щодо злочинів на Майдані, 353 особам повідомили про підозру, 142 справи передано до суду), поки не доходить до пунктів про кількість вироків і засуджених до реального тюремного строку. Через три роки після тих кривавих подій маємо судові вердикти лише щодо 35 виконавців, а за ґратами сидить аж один - «тітушка». Чи не виглядає це як вирок справам Майдану?

- Я б не давав таку крайню оцінку. Так, хотілося б, аби слідство ефективніше працювало. Погоджуюся, що мало вироків. Але це не останнє слово у розслідуванні цих трагічних подій. Важливо вже те, що багато справ щодо подій на Майдані, у тому числі і по колишніх «беркутівцях», передані до суду. Чому судовий розгляд затягується? Причини різні. Якщо справи об’ємні, то справді потрібен час. Хоча нерідко суди зволікають із розглядом через штучні, надумані приводи. Тому і складається така плачевна ситуація. Якщо брати ключову справу по 20 лютого (того найкривавішого дня загинуло 48 активістів Майдану; на лаві підсудних у справі — п’ятеро колишніх «беркутівців». - «ВЗ»), її почали слухати у Святошинському районному суді понад рік тому. Досі пройшли тільки половину всього обсягу матеріалів.

- Ви прогнозували, що вирок буде вже цієї зими. Чому затягується?

- Насамперед через обсяг доказової інформації, яку довелося досліджувати, велику кількість потерпілих, свідків. Справа слухається систематично, відбувається два засідання на тиждень. З такою інтенсивністю жодна інша судова справа в Україні не заслуховується. Але навіть цих двох засідань на тиждень виявилося замало. Щодо вироку, то тут побоювань наразі немає. Думаю, з точки зору доказової бази справа щодо розстрілів 20 лютого одна з найкращих. Є величезна кількість відеоматеріалів, результати судово-балістичних експертиз, які підтверджують, що зброя, з якої стріляли, була закріплена саме за цими співробітниками «Беркуту». 

- Після втечі командира «чорної роти» «Беркуту» Дмитра Садовника, який на лаві підсудних у справі 20 лютого мав сидіти поруч зі своїми підлеглими, минуло майже два з половиною роки. Винних так і не покарали. «Славетну» суддю Волкову, яка ухвалила рішення про зміну запобіжного заходу для Садовника на домашній арешт, чим, по суті, дала можливість йому втекти, звільнили лише у вересні минулого року. І досі не засудили (покарання за статтею, яку інкримінують Волковій, - від двох до п’яти років позбавлення волі)? Чиїми стараннями? 

«Усе вказує на те, що люди, які були причетні до протиправної діяльності, влаштовують діюче керівництво держави, правоохоронних органів. За принципом: найкращий працівник — це працівник, який провинився. Такий виконавець ще більше готовий вислужуватися перед начальством. Думаю, це один з ключових аргументів, чому цих осіб продовжують тримати на посадах. Бо вони і далі готові виконувати сумнівні вказівки і накази».

- Дуже важко доводити статтю, яку інкримінують Волковій, - винесення завідомо неправосудного рішення. Слідству потрібно довести, що це була не судова помилка, що винесення такого рішення було злочинним умислом. До того ж, думаю, була узгоджена позиція Генпрокуратури і МВС про те, що Садовник має втекти. Доказової бази для підтвердження такої версії наразі бракує. Але другорядні ознаки, похідні докази свідчать, що це не була просто ініціатива судді Волкової, що рішення про втечу Садовника було узгоджене з позицією керівництва і МВС, і Генпрокуратури. 

По цьому фігуранту була беззаперечна доказова база щодо його причетності до розстрілу протестувальників. Зокрема через специфіку травми руки. Є відео (На ньому видно, як один з «беркутівців» веде вогонь по протестувальниках, тримаючи зброю на протезі. Садовник втратив кисть правої руки і носив протез. - «ВЗ»). Можна було 100-відсотково домогтися визнання вини Садовника. Можливо, через це його і хотіли вивести з-під удару. Сподіваючись, що по інших «беркутівцях», які сидять зараз на лаві підсудних, буде недостатньо доказів. Показовим є намагання Росії обміняти цих «беркутівців» на наших полонених хлопців, які перебувають у катівнях «ЛНР» і «ДНР». Інтерес Москви — покриття своїх посіпак. «Беркутівці» не готові давати викривальні покази, бо розраховують, що їх все ж таки витягнуть. 

- Є підстави стверджувати, що слідство у справах Майдану свідомо гальмують? 

- Певні застереження є. Зумовлені, зокрема, і тим, що деякі потенційні підозрювані залишаються працювати в органах державної влади, у поліції. Перешкоди чиняться. Але є й об’єктивні причини, чому розслідування справ затягується. Наприклад, ряд балістичних експертиз у справі 20 лютого досі не завершено через завантаженість науково-дослідних установ. 

- З тих, кого підозрюють у причетності до кривавих подій на Майдані, дехто примудрився не лише втриматися в органах, а й підвищення отримати. Як колишній заступник командира київського «Беркуту» Андрій Дидюк, який з майора став підполковником і командиром Полку поліції особливого призначення №1 (з цієї посади Дидюка звільнили лише у грудні минулого року). З кого за такі кричущі факти мали б спитати? Хто покриває цих людей? 

- За різними особами - різні покровителі і мотиви. Досі чуємо, що правоохоронна система має працювати, а без старих кадрів це, мовляв, неможливо. Але три роки стабілізовувати систему за рахунок осіб, які є потенційними підозрюваними у справах Майдану, - це ні в які рамки не вкладається. Безумовно, усе це робиться свідомо. Інших пояснень бути не може. Якщо відповідне службове розслідування у межах МВС не відбувається належним чином, які можуть бути виправдання?

- Фактів, які кидають тінь на нинішню владу, сіючи підозри про її незацікавленість у всебічному й об’єктивному розслідуванні справ Майдану, дедалі більше. Найсвіжіший приклад - скандальна справа начальника управління громадської безпеки Нац­гвардії Володимира Гриняка, який обіймав аналогічну посаду в МВС під керівництвом Захарченка. Генерал-майора, якому інкримінують керування штурмом Майдану у ніч на 19 лютого, якого підозрюють у видачі кривавих гонорарів «беркутівцям», звільняють з-під арешту на поруки депутатів від «Народного фронту». 

- Є свідчення про те, що він роздавав винагороди. Але ж ці гроші звідкись надходили - очевидно, з якихось «чорних кас», конвертаційних центрів. Якщо відстежити ланцюжок, можуть посипатися наступні ланки цього механізму. 

Можливі різні припущення. Але усе вказує на те, що люди, які були причетні до протиправної діяльності, влаштовують діюче керівництво держави, правоохоронних органів. За принципом: найкращий працівник — це працівник, який провинився. Такий виконавець ще більше готовий вислужуватися перед начальством. Думаю, це один з ключових аргументів, чому цих осіб продовжують тримати на посадах. Бо вони і далі готові виконувати сумнівні вказівки і накази.

- Чи не те саме і зі суддями, які виносили рішення проти майданівців? Термін притягнення їх до дисциплінарної відповідальності спливає, а картина щодо кількості покараних як була, так і залишається невтішною. Непокарані судді — слухняні суди? 

- Безумовно, це додаткова можливість тримати на гачку. По більшості суддів передбачений трирічний термін для притягнення до дисциплінарної відповідальності закінчується. Тобто вони мають всі шанси залишитися непокараними. Є ймовірність, що коли проходитимуть так зване кваліфікаційне оцінювання, можливо, там їх спитають про їхню діяльність під час Майдану. Але це не вирішує проблему. 

- У грудні член організації «Білий молот», яка входила до «Правого сектору», Микола Дульський публічно звинуватив представників нинішньої влади у причетності до кривавих подій на Майдані. Зокрема, заявив, що снайперів, які стріляли і по право­охоронцях, і по майданівцях, щоб спровокувати бійню, буцімто наймали тодішні опозиціонери Арсен Аваков (нині — міністр внутрішніх справ) і Сергій Пашинський (нардеп з «Народного фронту»). Як ставитися до таких версій? 

- Наразі вони виглядають голослівними. Але питання, хто почав стріляти у правоохоронців о п’ятій ранку 20 лютого 2014 року, залишається для слідства відкритим. Думаю, малоймовірно, що до цього епізоду причетні Аваков і Пашинський. Прокуратура встановила, що зранку 20 лютого відбулися телефонні контакти між Януковичем, Якименком (тодішнім головою СБУ. - «ВЗ»), Захарченком (очолював МВС. - «ВЗ») і Лебедєвим (на той час — міністр оборони. - «ВЗ»). На думку слідства, власне тоді і була узгоджена позиція про те, що потрібно починати провокації, можливо, розстрілювати правоохоронців, аби тінь вини впала на протестувальників. 

- Чому так мало справ по «тітушках» (серед підозрюваних їх тільки 32)? Чому досі за ґратами лише один? Вони ж не втекли у Росію чи Крим.

- Важко сказати, чому така критична ситуація. Можливо, у слідства немає ресурсів, щоб до решти добратися. 

- Тобто влада, по суті, заплющила очі на те, що «костоломи», які калічили майданівців, яким разом із «беркутівцями» роздавали міліцейську зброю, спокійно розгулюють на волі? Але ж завтра ці «тітушки» можуть влаштувати місиво там же, на Майдані? 

- Це загроза, і вона залишається. 

- Яка перспектива, що Міжнародний кримінальний суд (МКС) у Гаазі таки візьме до розгляду справу щодо злочинів на Майдані?

- Ситуація непроста. Порівняно з епізодами, які МКС розслідує щодо 100-тисячних вбивств в Африці, війни в Абхазії, злочини, вчинені під час Майдану, виглядають менш масштабними з точки зору людських жертв. Через це шанси не такі високі, як, наприклад, щодо відкриття повноцінного провадження по подіях у Криму і на Донбасі. Але вони є, і ми над цим працюємо. 

- Якщо провадження буде, хто мав би постати перед міжнародним трибуналом?

- Як вищі посадові особи, серед яких Янукович, Захарченко, Якименко, Лебедєв, так і середня ланка. 

- Але чи видасть їх Росія?

- Провадження в Гаазі не передбачає розгляду справи за відсутності обвинуваченого. Там немає процедури заочного розгляду. Позиція Москви є суттєвою перешкодою. Але рано чи пізно режим Путіна зміниться, або зміниться політична ситуація, і тоді питання видачі вказаних осіб стане більш реальним. Ордер Гааги не має терміну дії. І для притягнення до відповідальності за злочини проти людяності строки теж не передбачені.

Фото Reuters.