«Тринадцять років я віддала скрипці. А одного разу зрозуміла: хочу крутого повороту у житті»

Незабаром на каналі “Україна” для шанувальників детективного жанру стартує новий проект “Історія одного злочину”. Ведучою проекту стала Олександра Соколовська. “Історія одного злочину” - реконструкція реальних розслідувань найрезонансніших і заплутаних справ, що були розкриті за роки незалежності України. Кожна серія документального детективу — окрема історія. 

— Олександро,  розкажіть про особливість проекту “Історія одного злочину”.

— Проект зацікавить глядачів своєю реальністю. Всі історії, які ми розкажемо, трапилися в Україні. Більшість учасників живе з нами, а їхні долі склалися по-різному.  Це — найзаплутаніші і найрезонансніші справи у вітчизняній криміналістиці, про які українці навіть не підозрювали. Ми дамо глядачеві можливість дізнатися про  долю  учасників кримінальних історій через багато років. 

- Яка ваша роль у цьому проекті?

- Я розповідаю і безпосередньо звертаюся до глядачів. Відстежую лінію історії і розкриваю мотив. Моє основне завдання — емоційне наповнен­ня кожної серії. А ще я проводжу певний екскурс в історію. 

- Усі історії реальні. Це не комедійні сюжети, а кримінал. Чи складно емоційно давати собі раду з тим, що доводиться пропускати через себе?

- Я -  людина емоційна, і страшенно переживаю за все, що відбувається навколо. А історії, які розповідаю у проекті, — це ж також чиєсь життя. Не можу залишатися байдужою до жодної з них. Розумію, що більшість учасників можуть впізнати себе і подивитися на свою долю збоку. 

- Які труднощі виникали на знімальному майданчику?

- Досі пам’ятаю сцену, коли ми довго знімали на вулиці. На календарі — пізня осінь, що переходить у зиму. А в кадрі — тепла погода, начебто тільки початок осені. Звісно, й одяг довелося вибирати “за сезоном” - легенька сукня, туфлі, тоненький плащик. А тоді такий колючий вітер пронизував усе тіло наскрізь! За моєю спиною ходили люди, одягнуті у теплі куртки, закутані шаликами і в теплих шапках. Знімальна група пританцьовувала на місці, щоб на замерзнути. До середини зйомки у мене пропав голос. Для артиста — це катастрофа. Довелося перервати знімальний процес, щоб відігрітися. Потім я три  дні не могла нормально розмовляти. Усі хвилювалися, чи зможу вийти на наступну зйомку. 

- Є люди, які вас консультують?

- Є експерти — колишні слідчі, кримінальні психологи. Вони розповідають у програмі деталі розслідування, в яких і самі брали участь. 

- З чого починалася ваша творча кар’єра?

- З музики. З моменту, коли у першому класі до нас прийшов молодий і дуже красивий Олександр Михайлович — педагог зі скрипки. Він відбирав обдарованих дітей, які хотіли навчитися грати на скрипці. Я була єдиною з класу, хто погодився. І у мене все вийшло! Потім я стала його улюбленою ученицею, їздила у консерваторію продемонструвати свій талант. Завдяки йому я спочатку стала студенткою Київського інституту музики імені Глієра, а потім — Київської консерваторії. Скрипка виховала у мені дисципліну, привила любов до сцени. Я не боюся публіки. Загалом 13 років я віддала скрипці. Але одного разу зрозуміла, що хочу чогось нового, якогось “крутого повороту” у житті. І вступила  в Інститут кіно і телебачення. Почалися зйомки у рекламах, студентських фільмах. Тут мені знадобився досвід сценічних виступів зі скрипкою. 

- Як часто тепер берете інструмент до рук? Граєте для себе чи, можливо, концертуєте для друзів?

- Давно не граю. Тепер, щоб відновити форму, доведеться займатися кілька місяців поспіль по шість годин на день. Але з моїм графіком це неможливо. Можливо, один із моїх синів захоче продовжити навчання у музичній школі. Трирічний Єгор дуже любить класику, оперу. Думаю, він би міг стати професійним музикантом. 

- Ким мріяли стати у дитинстві?

- Завжди хотіла бути корисною для людей.  Робити щось потрібне. Ось показовий приклад з мого дитинства: коли бабуся просила мене піти на город і принести, скажімо, помідори для салату, я погоджувалася і зникала з дому на півтори години. Поки бабуся на мене чекала, я розігрувала водевіль серед овочів. Розповідала овочам якісь вигадані мною історії, співала. Бабусині подруги збиралися, щоб подивитися на “артистку”.  Але я нікого не бачила навколо, поки бабуся сама не приходила, щоб забрати мене додому. Підсвідомо вже тоді я й вибрала свою теперішню професію. 

- Як оцінюють вдома вашу творчість?

- Найприскіпливіший критик — я сама. Рідні мою роботу не оцінюють, а сприймають як належне. Донька Аня мною пишається. Якось ми їхали з нею у таксі, і вона раптом запитує у водія: “А ви знаєте, хто моя мама? Вона — телеведуча!”. Водій усміхнувся, а я зрозуміла, що для дитини важливо бачити у мамі успішну особистість. Тому й намагаюся відповідати її вимогам. Для моєї мами важливо, як я виглядаю у кадрі. Вона мій критик стосовно зачіски.  Чоловік завжди мене підтримує. А моїм хлопчикам неважливо, ким працює їхня мама. Аби тільки частіше була вдома. 

- За теперішніми мірками, у вас велика сім’я. Ви — мама трьох дітей. Встигаєте готувати для сім’ї, прибирати? Чи вам хтось допомагає?

- Велика сім’я — це від п’яти і більше дітей. А троє — дуже добре. Я — людина енергійна, стежу за тим, щоб вдома все було чисто. Завжди готую сама. Але мушу визнати: без допомоги усіх членів моєї родини не дала би собі ради. Та й мама завжди прийде на допомогу, якщо є у цьому така необхідність. 

- Що найбільше любите готувати? Яка ваша “коронна” страва?

- Люблю і пекти, і готувати основні страви. Усе залежить від настрою. Сьогодні можу приготувати  тарт з чорницями, наступного разу — брауні. Усі люблять мою качку з виш­невим соусом або котлети по-албанськи з картопляно-гарбузовим пюре. Ми любимо італійську кухню. Тому коронної страви у мене нема, бо постійно шукаю щось нове, щоб потішити своїх рідних новим смаколиком. 

- Вашій Ані 15 років. Вона — творча дівчина?

- Так. У школі з першого класу на лінійках, концертах співає, танцює. Але не хоче бути артисткою. Ще шукає себе. 

Фото телеканалу “Україна”. 

Довідка «ВЗ»

Олександра Соколовська народилася 29 квітня 1981 року у Києві. Випускниця Національної музичної академії України імені Петра Чайковського по класу скрипки. Закінчила  факультет дикторів та телеведучих Київського національного університету культури і мистецтв. Заміжня, виховує трьох дітей. Доньці Анні — 15 років, синові Єгору — три, а наймолодшому Микиті — лише рік.