«Під час зйомок «Останнього москаля» вивчив українську мову»

Один з найпопулярніших серіалів на українському телебаченні, “Останній москаль”, повертається на екрани. 6 лютого глядачі знову зустрінуться з улюбленими акторами — канал «1+1» покаже «файну патріотичну комедію». 16-серійна картина українською мовою розповідає про пригоди московського мажора у глухому карпатському селі. За сюжетом, через економічні махінації батька москаль Валєра змушений ховатися від російської мафії далеко і високо в українських Карпатах у свого дядька Івана. Однак через давній конфлікт братів Іван зовсім не радий племіннику, але під тиском односельчан дозволяє йому залишитися. Тепер або з Валєри вдасться зробити гуцула, або йому доведеться піти. Роль «москаля» Валєри в серіалі зіграв молодий російський актор Ігор Скрипко. В інтерв’ю «Високому Замку» він розповів про роботу над серіалом, стосунки з колегами на знімальному майданчику та життя поза кадром.

- Ігорю, чим вас зацікавила роль москаля Валєри? 

- Мені дуже сподобався сценарій. Там прекрасні діалоги, багато гумору. У серіалі ми сміємося не з гуцулів або москаля, а кожен сам зі себе, з тих ситуацій, в які потрапляємо, і з того, як ми в них поводимося. Роль Валєри добре побудована драматургічно. Він один з найяскравіших представників «золотої молоді». І мені був цікавий цей герой, його характер. Не так часто доводиться грати таких неоднозначних персонажів. Та й у житті я не син олігарха (сміється. — Г. Я.).

- А хто ваші батьки? Напевно, у вас акторська родина?

- Ні. Батько у мене — начальник зварювальної лабораторії на нафтопереробному заводі, а мама в минулому бухгалтер. У мене проста сім’я, але пісні за столом співати люблять (сміється).

- Ігоре, те, що ви зіграли в українському серіалі, якось вплинуло на вашу роботу в Росії?

- Було трохи галасу у пресі. Негативно поставилися... Однак коли подивилися мої колеги і педагоги, думка яких є для мене дуже важливою, їм сподобалося. Тому що не було нічого злого і політичного, а лише гумор, комедія... 

- Не боялися їхати в Україну, та ще й “у самісіньке пекло”, де, як переконують у Росії, живуть бандерівці?

- Та ні. Я вмію відділити чорне від білого. Та й я — актор. Повинен вміти зіграти будь-кого і на будь-якій сцені. А ще мене підтримав худрук театру “У Никитских ворот”, де я граю, відпустив на зйомки в Україну. 

- Як вам працювалося з українською командою та безпосередніми партнерами на майданчику — Юрієм Горбуновим та Галиною Безрук?

- З Юрою Горбуновим ми разом провели на майданчику найбільше часу, спільні сцени у нас були майже кожен день. І хоч ми за сценарієм один одного на дух не переносимо, у житті склалося все навпаки. Він для мене став таким дорослим другом, акторським дядьком. З ним склалося повне взаєморозуміння, ми добре ставилися один до одного і продовжуємо зараз спілкуватися. З Галею також хороші стосунки, тому що неможливо грати кохання і при цьому не дружити. Можливо, але не факт, що вийде. Галя знала, що я люблю печиво з мигдалем, вона мені привозила його на знімальний майданчик. Та і я їй щось смачненьке приносив.

- Перший сезон «Останнього москаля» ви знімали частково у Карпатах. Які враження від людей, природи?

- Карпати описати неможливо. Це щось неймовірне! Ми жили на висоті 800 м, а знімали ще вище — на висоті під дві тисячі метрів. Повітря чудове, а ліси, природа... Краса!

До речі, згадав кумедний випадок, який стався у Карпатах. Ми поїхали знімати кадр, де вид зверху на гори. Поїхали маленькою групою: режисер серіалу Семен Горов, я і двоє людей з групи. Нас перед від’їздом попередили, що цього дня валитимуть ліс. Але ми якось не особливо звернули увагу на цей факт. Тому приїхали, зняли потрібну сцену, де я біжу, потім почали фотографуватися, збирати гриби... Коли вже поверталися назад, побачили, що ліс справді валили, на дорозі лежать 30-метрові дерева, які неможливо об’їхати. Довелося залишити машину. Перелізли через ці дерева, викликали підмогу, щоб нас забрали. А машину нашу змогли забрати тільки через кілька днів, коли дерева прибрали. 

- Перебуваючи на Західній Україні, мабуть, встигли і національних страв скуштувати, і українську мову підівчити?..

- Української до роботи в «Останньому москалі» я взагалі не знав. А вже через два місяці зйомок серіалу просто став розмовляти українською мовою! (сміється).

- Які курйози траплялися на зйомках комедії? 

- Таких епізодів було багато. Основні з них пов’язані з Юрою Горбуновим та Володею Горянським. Був одного разу епізод дуже серйозний. Я за сцена­рієм хворію, а Юра за мною доглядає. І раптом я бачу в очах у нього двох чортиків, я починаю заливатися сміхом, і він теж. Вся знімальна група чекає, поки ми заспокоїмося. Наступного дубля відбувається те ж саме. І так тривало близько 40 хвилин. Також був цікавий епізод, коли персонаж Юри, дядько Іван, за сценарієм мене лікував, застосовуючи всілякі народні методи — п’явки, кропиву. Звісно, кропива мала бути справжньою, але якщо її ошпарити, то вона не буде залишати слідів та болюче «кусатися». Я довіряю людям, сподіваючись, що цей метод спрацює, ліг у кадрі, чекаю... І тут, напевно, щось пішло не так: коли з усієї сили Юра почав мене бити кропивою, то ноги були червоними. Мене пече страшно, а режисер Семен Горов кричить: «Класно, молодці!».

- Були під час зйомок ще якісь екстремальні випадки? Як справлялися із виконанням трюків?

- Мені багато чого доводилося робити на зйомках. Мій герой і з даху падав, і зі скелі. Правда, падав замість мене каскадер, але коли знімали широким планом, зблизька, то над скелею висів вже я. Ми знімали за Києвом на реальній скелі. А я, як і мій герой Валєра, панічно боюся висоти. Але широкі плани потрібно було знімати, тому виходу у мене не було — не можна було замінити мене на каскадера, у кадрі мав бути я. Поки знімали сцену, де Валєра висить на прямовисній скелі, підтягується та зриває квітку, я перечитав усі молитви, які тільки знав, щоб не зірватися. Причому я розумів, що мене страхують, що мене внизу тримають 33 людини, і нічого зі мною не станеться. Але саме відчуття, що ти висиш на висоті, — це, звичайно, було дуже страшно.

- Ігорю, чому вирішили стати актором?

- Я завжди знав, що буду артистом. З дитинства у мене була пристрасть до виступу перед людьми, бажання, щоб на мене дивилися і плескали. Одягав різні костюми, завжди брав участь у самодіяльності в школі, займався в студії естрадного співу.

- Чи вистачає часу на дозвілля, зважаючи на ваш щільний робочий графік? Як любите проводити вільний час?

- Коли як. Насправді я так люблю свою професію, що не дуже й втомлююся. Більше втомлююся фізично через перельоти, переїзди, або перед випуском вистави, коли весь час проводжу на репетиціях і вимотуюся фізично. А так для мене робота — це і є відпочинок, але, звісно, активний, а не спокійний. Взагалі я люблю багато гуляти, їздити, подорожувати. Але, чого гріха таїти, люблю і полежати, звичайно, на сонечку біля моря...

Фото телеканалу “1+1”.