Актриса «чергує» у 40 серіях «Чергового лікаря»...

В останній день січня шанувальники телеканалу “Україна” зустрінуться зі своїми улюбленими акторами з першої україномовної мелодрами “Черговий лікар”. Увесь “медичний персонал”, до складу якого входять тільки українські актори, які розмовляють лише українською, з’явиться у другому сезоні — нових 40 серіях. За сюжетом, у фільмі чотири головні герої, за кожним з яких тягнеться низка медичних проблем, складних діагнозів і неординарних випадків. Одну з головних ролей у сералі зіграла молода актриса Театру імені Івана Франка, уродженка Івано-Франківська Надія Левченко (на фото).

- Роль лікаря у серіалі — ваш кінодебют. Поділіться враженнями.

- Рік минув відтоді, як працюю в проекті «Черговий лікар». Я потрапила взагалі в інший світ, хоча вісім років працюю у театрі. На знімальному майданчику зрозуміла, що актриса кіно і театру — різні поняття.

- Ви родом із Івано-Франківська, там живете і працює­те у театрі. Як вас занесло до Києва?

- Ой, мені і самій це дивно (сміється). Я стежу за запитами, пропозиціями щодо роботи, які надходять на електрон­ну пошту. Разів з десять мене запрошували, але ніде не вдавалося успішно пройти проби. Одного разу надійшов мені запит від каналу «Україна» — серіал «Черговий лікар». Кажу чоловікові: «Мені треба збиратися на репетицію, тому зніми мене швиденько на мобільний, і я побігла на роботу». А через два тижні надійшло повідом­лення: «Просимо вас приїхати на проби».

- Чому не вірили у власні сили?

- Тому що мене ніколи не брали. Не щастило мені. А тут канал запрошує, треба їхати до Києва… Здавалося, що зі мною вже цього ніколи не станеться. Коли їхала до столиці, була песимістично налаштована. Приходжу, а там справж­ня кіностудія — дві камери, багато світла, море народу... І всі щось роблять! Це ж величезна команда. Коли дивимося вже готовий продукт, бачимо тільки акторів, а всієї цієї «кухні» не видно. Але без цих людей зовсім нічого б не було. Мені було дуже цікаво! Досвід проб — все одно, що зйомка. Мені сказали: «Все гарно, дякуємо вам». Але мені так часто казали… (сміється). І от через деякий час, коли я саме була на гастролях з театром, у поїзді задзвонив мій телефон. Дивлюся — незнайомий номер. Беру слухавку, а з того боку владний жіночий голос каже: «Надіє, добрий день». Я подумала, щось сталось. Як потім з’ясувалося, це був голос нашого виконавчого продюсера Елли, яка повідомила мені, що мене затвердили на роль лікаря Павленко у «Черговому лікарі». Це була дуже смішна картина, насправді, бо я сказала у відповідь: «Дякую вам дуже. Але я не зможу». З мене тоді посміялися всі. Але в мене були вистави, і саме в цей час хотіли запускати зйомку. Театр мене не відпускав і була оця заминка, коли всі дуже замислились: а чи варто?

- Зараз на два міста живете?

- Так. Але мені це навіть подобається. Звичайно, сумую за сім’єю, але це загартовує.

- Як вдається поєднувати роботу у театрі і в «Черговому лікарі»?

- Розраховую свої графіки. Це все синхронізується, і якось спрацьовує... Насправді, так і мають жити актори. Є чим тішитись. Бажаю всім акторам, щоб були так задіяні, як зараз я. Бо це круто, коли твоє хобі — це твоя професія і життя.

- Ваша героїня — лікар Надія Павленко, хто вона?

- Майстер на всі руки, тобто лікар широкого профілю. Це все ж таки серіал, і ми маємо вміти все, ми такі собі супергерої. Хоча, гадаю, насправді кваліфіковані лікарі — і мають такими бути, повинні вміти надати будь-яку допомогу та консультацію. Моя Надя відрізняється від інших лікарів тим, що вона займається ще й науковою діяльністю — пише кандидатську, якісь наукові роботи, їздить на форуми.

- Чим другий сезон “Чергового лікаря” відрізняється від першого?

- У другому сезоні “Чергового лікаря” буде більше людських історій, які розірвуть серце, напевно, навіть найчерствішої людини. Я, коли читаю сценарій, часто плачу. Тому що впізнаю у прописаних сценах саму себе, знайомих. «Черговий лікар» — відображення нашого повсякденного життя, всього, що відбувається з кожним із нас. У другому сезоні у кожного буде нагода зазирнути у свою душу, замислитись над повсякденними проблемами, які насправді легко вирішити. 40 серій «Чергового лікаря» — це 40 щирих історій.

- Чи траплялися стресові ситуації на знімальному майданчику «Чергового лікаря»?

- Відповідально ставимось до операцій, які знімаємо. Це величезна робота всієї нашої команди: гримерів, хлопців, які виставляють світло, щоб все максимально натурально виглядало, щоб не було якогось обману. Ну і нам, як лікарям, тобто як акторам, які грають лікарів, хочеться не зіпсувати своїми руками ту всю роботу, яку довго творила наша чудова команда. Тому, мабуть, кожна операція — це завжди стрес. Коли бачу, що у мене операція, — всі найдовші монологи просто тьмяніють і гаснуть на противагу сценам з операціями.

- І як налаштовуєтесь на роботу в таких випадках?

- Я — актриса, і це моя робота. Я видихаю і йду працювати. Все залежить тільки від мене, від мого внутрішнього стану. Іноді можу поскаржитися комусь із колег на знімальному майданчику. Ми всі вже друзі і залюбки допомагаємо одне одному розібратися з проблемами чи порадити щось.

- Мабуть, чоловік та син сумують за вами, поки ви у Києві?

- Мій чоловік теж актор, і він також їздить по країні і багато знімається. Спочатку був театр, який нас деколи розвозив по різних містах, бо театр — це гастролі. А зараз з’явилося ще й кіно. От так і живемо.

- А на кого залишаєте сина, коли і ви, і чоловік не у Франківську?

- За сином наглядає бабуся, тобто мама мого чоловіка. Їй допомагає мій тато.

- Кажете, в театрі все по-іншому, ніж у кіно. Що найбільше вас вразило, коли ви потрапили у вир подій знімального процесу «Чергового лікаря»?

- Я визначила для себе одну річ — що я люблю свою професію. Тобто все-все, будь яку справу, яка будь-яким чином стосується моєї акторської професії. Я це люблю, і в мене немає поділу: що більше, а що менше. Є зйомка, коли ти цілий день на майданчику, коли по кілька дублів знімаємо одну і ту ж сцену, бо щось не виходить. А є вистава, коли один раз вийшов, і все. Тобто дається лише один шанс зробити все на сто відсотків добре. Або завалити. Але це такий адреналін! Актори повинні не цуратися театру і обов’язково виходити на сцену. Я зараз почала більше цінувати той безцінний досвід, який отримую щоразу на сцені театру. Я кайфую! Бо маю єдиний шанс: почути, побачити, відчути...

Довідка «ВЗ»

Надія Левченко народилася 15 липня 1985 року в Івано-Франківську. У 2008 році закінчила Прикарпатський національний університет імені В. Стефаника за спеціальністю “актор драми і кіно” (майстерня Ростислава Держипільського). У цьому ж році стала актрисою Івано-Франківського обласного академічного муздрамтеатру імені Івана Франка. Її найкращі роботи у театрі — Мавка у “Лісовій пісні”, Ольга у “Трьох сестрах”, Марія у “Солодкій Дарусі”... У кіно — перша роль лікаря Павленко в серіалі “Черговий лікар”. У листопаді 2016 року отримала звання заслуженої артистки України.

Заміжня. Чоловік — Іван, актор. Подружжя виховує сина.