«Не виключено, що свою «капітулянтську» статтю Пінчук погоджував з Банковою…»

Незвичний погляд політолога на скандальну публікацію олігарха в американській пресі.

Одна з найбільш резонансних політичних тем останніх днів в Україні – стаття в американській газеті The Wall Street Journal вітчизняного мільярдера Віктора Пінчука. У ній ідеться про те, як нам далі жити, щоб припинилася війна з Росією. Олігарх підводить до думки, що Києву треба перестати… гнівати Москву, а піти на компроміси з нею. А саме – відмовитися від курсу на інтеграцію з Євросоюзом, забути про братання з НАТО, будь-що провести вибори на окупованому Донбасі. Представники української влади, більшість аналітиків, громадськість назвали ці пропозиції зрадницькими, антидержавними. Ледь не пропонують оголосити Пінчука персоною нон ґрата. Співрозмовник “Високого Замку”, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик, оцінюючи цей скандал, все ж пропонує не рубати з плеча…

— Стаття Пінчука – певною мірою, є рефлексіями на ті месиджі, які зараз лунають у західному співтоваристві, в тому числі у провідних світових виданнях, – каже пан Віталій. – Це контрпропозиція, можливо, найгіршому сценарієві. Це пошук можливої платформи для перезавантаження, пошук формату врегулювання…

Ті, що критикують Пінчука за його публікацію, не пропонують натомість чогось іншого, лише заперечують. Заступник керівника Адміністрації президента Костянтин Єлісеєв у своїй статті-відповіді озвучив основні позиції української влади: ми не можемо відмовитися від європейського вибору, не торгуємо територіями, не допустимо виборів на окупованому Донбасі. Прекрасно! Єлісеєв розставив акценти, я повністю поділяю його позицію. Але чи є у нас план “Б” для пошуку формату врегулювання проблеми на Донбасі? Чи є інша, альтернативна тій, яку запропонував Пінчук, платформа, на якій можна вести дискусію з мінімальними втратами для України? Чи є Україна суб’єктом у цьому переговорному процесі для того, щоб висувати такі заперечення? Де наповнення ресурсом власної позиції, яку озвучив Єлісеєв? Чи подолали ми корупцію? Чи позбавилися від олігархічної опіки в економіці? Хто наш союзник? Чи є в нас порозуміння з новою адміністрацією Сполучених Штатів? Чи буде збережено санкції проти Росії і підтримку нас з боку Європейського Союзу? І чи не станеться так, що, замість того, щоб підтримувати ініціа­тиви та позиції, які озвучує Єлісеєв, ЄС стане підігрувати в реалізації сценарію Пінчука? Чи не складеться ситуація, коли долю України вирішуватимуть не у Києві, а у Брюсселі, Москві, Вашингтоні?

Поки що чую істерику, зокрема від голови парламентського Комітету у закордонних справах Ганни Гопко: не їхати у Давос, повна блокада і бойкот Пінчука! Не лунали тільки заяви про негайний його арешт як зрадника. Хотів би почути від влади, яким чином вона збирається захищати пропозиції, озвучені Єлісеєвим? Поки що лунають лише емоції. Я не бачу можливості проведення радикальних реформ, деолігархізації, створення такої політичної лінії, яка б забезпечила консолідацію українського суспільства для досягнення тих завдань, які озвучені в Єлісеєва. Не бачу у влади політичної волі бути суб’єктом. Настав час предметного діалогу, предметної суспільної дискусії. Пінчук її відкрив.

— Чи випадковою є поява політичної публікації бізнесмена Пінчука? 

— Якщо враховувати, що Пінчук при всіх президентах, при всіх політичних режимах був “договороздатним”, дружив з владою, поява цієї статті не може бути особистою ініціативою громадянина Пінчука. Очевидно, що попередньо відбулися певні консультації. Не виключаю, що пройшли переговори, у тому числі на Банковій. Кинуто пробний камінчик, щоб подивитися на реакцію суспільства, світового співтовариства, змоделювати переговорний процес у тому самому Давосі, нові переговорні майданчики із зацікавленими сторонами в Росії,  Європі і Сполучених Штатах. І це завдання Пінчук виконав.

А президент і його Адміністрація не могли по-іншому зреагувати, ніж так, як зробив це Єлісеєв. Але знову ж таки – сказавши “А”, вони не відповіли “Б”. Не показали, де брати ресурс, щоб наповнити ці позиції.

Гаразд, ми не готові вести переговори про втрату своєї території і про відмову від європейської, євроатлантичної інтеграції. Ми збираємося входити в Європу і в НАТО, незважаючи на те, що нас там не чекають (навпаки, роблять усе, щоб прибрати згадку про наше членство у ЄС). Ми інтегруємося у те, чого не існує. Ми інтегруємося у 2008−2009 роки. Але не готові говорити про це публічно. Ми зберігаємо цей симулякр для свого самозаспокоєння. Очікуємо безвізового режиму як останню історію успіху. Але ж це фейки! Яка предметна основа цієї дискусії?

Якщо говоримо, що готові забезпечити самостійну, суб’єктну позицію Украї­ни, вона може бути за кількох умов. Зокрема, коли у нас буде економіка зростання, коли ввійдемо у новий технологічний уклад, коли в нас економічні процеси контролюватимуться не олігархічними кланами, а будуть прозорими і забезпечуватимуть наповнення бюджету. Коли в нас створюватимуться робочі місця. Коли влада буде відповідальною і підконтрольною. Цього всього ми, на жаль, ще не бачимо. Тому, підтримуючи всім серцем акценти Єлісеєва, не розумію, як збирається влада забезпечити озвучені позиції.

Дискусія, ініційована Пінчуком, – потрібна, доцільна. Це має бути не дискусія емоцій, істерики і “гопкізму”, а фахова, професійна полеміка з оцінками всіх ризиків і ресурсів, які є в України.

— Ви кажете, що Пінчук міг консультуватися на Банковій. А чи не міг він радитися з Кремлем?

— У силу своїх родинних стосунків Пінчук утаємничений у Мінський процес. Так, Пінчук має бізнес і в Російській Федерації. Але, на відміну від Ахметова, він у нього – диверсифікований, ринки збуту Пінчука не перебувають на 90 відсотків у Росії. Пінчук інтегрований також у світову політичну еліту. Управляти Пінчуком як фігурою, через яку Кремль може транслювати ту чи іншу точку зору, було би применшенням його ваги. Пінчук – один з тих, через кого проходить контакт між США, ЄС, Киє­вом, Москвою. Сказати, що його використали “в темну”, – смішно. Це означало б не розуміти специфіку Пінчука і його роль в ініціюванні раніше відкритих ним майданчиків, починаючи від “Ялтинської стратегії”, закінчуючи “українським Давосом”. Пінчук – людина, яка створює платформи, яка озвучує месиджі, вигідні йому як бізнесмену і вигідні тим політичним силам, групам, з якими він працює. В Україні, першою чергою, а вже потім на Заході.

У статті Пінчука є багато нюансів, які свідчать про те, що він має інсайдерську інформацію щодо настроїв у “нормандський четвірці”, у Мінському процесі. Там є чітка рефлексія на статтю у Bild про план Кіссінджера, там є рефлексія на людей з оточення Трампа.

— І все ж більшість аналітиків називає статтю Пінчука капітулянтською…

— Я не захищаю Пінчука. Навпаки, виступаю проти багатьох позицій, які були ним озвучені. Але чи є “некапітулянтська” позиція у нашої влади? Яка інша, альтернативна точка зору? Воювати до останнього солдата? Це дурниця! Я не чув нормальної, реалістичної, ресурсно наповненої позиції з боку Банкової. На даний момент є позиція Пінчука. Так, вона капітулянтська. Але іншої поки що нема. Суспільство, політикум мають сформулювати альтернативу позицію переговорного процесу, пропозицію врегулювання, а не наукову фантастику про те, що Захід “задушить анакондою” Російську Федерацію. Смішно чути, що ціна нафти впаде нижче 20 доларів, і це обвалить російську економіку. Не розвалиться Росія у 2017 році! – тому що у неї є запас міцності, який ґрунтується на енергетичних важелях. Ця “бензоколонка”, на жаль, працюватиме і далі. Тому треба будувати відносини зі світом, з точки зору власної ресурсної бази. Поки що адекватну відповідь Пінчуку я ні від кого не почув.

— Пінчук – зять Леоніда Кучми, який очолює переговорну групу України у Мінську. Чи не допомагав він своєму зятеві писати цю скандальну статтю? Чи не узгоджував Пінчук позиції? А може, Леонід Данилович відраджував зятя, щоб він не підставляв його? 

— Думаю, ця стаття і народилася як рефлексія на ті події, які відбуваються у рамках Мінського процесу. 1 грудня, на зустрічі екс-президентів Балто-Чорноморської співдружності, Кучма озвучував деякі елементи того, що потім написав Пінчук. Він говорив про реалістичну базу переговорного процесу, про нову відправну точку, нову парадигму переговорів, не конкретизуючи її. Очевидно, що Кучма був посвячений у те, що писали для Пінчука. Більш ніж переконаний, що у це були посвячені і на Банковій, і що перша прочитка матеріалу була саме там…

— Кажуть, навіть якщо президент Порошенко і завітає у Давос, то на “україн­ський ланч” Пінчука не загляне? 

— За попередньою інформацією, наш президент туди не збирається. Участь Порошенка в експертному діалозі, де обговорюватиметься тема, яка неоднозначно оцінюється у суспільстві і на яку так само реагує політикум, була б недоцільною. Тому я зрозумів би відсутність Порошенка – якщо у нього немає відповіді для врегулювання ситуації, власного плану “Б”. Плану, як діяти за умови. Коли у нас немає проукраїнської коаліції в Європейському Союзі, коли ослабне увага з боку Сполучених Штатів до української проблеми, зменшиться підтримка США, коли можливе перезавантаження американсько-російських відносин. Коли в ЄС з’являться країни, які відверто блокуватимуть прийняття будь-яких про­українських ініціатив. Якщо ж такий план у нашого президента є, то його участь у Давосі була би закономірною і логічною.