«Ініціатива «3200» спровокує інфляцію

Голова комітету економістів України, відомий економіст  Андрій Новак представляє у різних містах нашої держави свою книгу “Як підняти українську економіку”. Десятки зустрічей і відкритих лекцій. Із паном Новаком ми спілкувалися у Чернівцях, де він навчався у студентські роки, після школи у рідній Коломиї.

- Якщо коротко — про що ваша книжка?

- Моя книжка — це вже п’яте видання. Кожне з них доповнюється як мінімум одним розділом, до того ж повністю оновлюються всі статистичні дані. Зокрема, в цьому виданні новий розділ — антикризовий. А основа книжки не змніюється, бо досі ми не вивели українську економіку на якийсь рівень сталого розвитку, і далі живемо від кризи до кризи. Раніше у мене була надія на те, що, маю­чи свою ідею, як у мене у книзі, можна достукатися до влади. Оскільки  це видання п’яте, можете зрозуміти, що я стукаю вже десять років... Ця книга на столі у всіх останніх прем’єр-міністрів, майже у всіх міністрів. Не пошкодував 450 примірників, роздав кожному народному депутату. І роблю свій висновок: достукатися неможливо, ніякими засобами! Як  горохом об стіну. У наших політиків мотивація  інша: не країна і не її розвиток, а розвиток себе особисто.

- Після Революції гідності українцям казали, що полегшення внаслідок змін у країні відчують наприкінці 2016-го - на початку 2017 року. Бачите як економіст передумови для цього покращення?

- 2016 рік був і є роком економічного дна. Роком, у якому зупиняється падіння валового внутрішнього продукту. І цього року ми виходимо на незначне, але все-таки зростання. Падіння ВВП в Україні почалося не минулого, не позаминулого року, а з третього кварталу 2012-го. Воно тривало 2013-2015 роки, і першу половину 2016-го. Якби не було війни з Росією, ми би цього дна досягнули ще 2014 року. Чому виходимо 2016-го на зростання? Розвиток будь-якої економіки відбувається за синусоїдою — вгору-вниз, вгору-вниз.  У другій половині 2012 року ми по синусоїді почали рух донизу. Війна його продовжила. І тепер у нас немає іншого шляху, як рух по синусоїді догори.

Інше питання -  темпи. У краї­нах, які називаємо розвиненими, стабільними, в цій синусої­ді дуже короткі темпи падіння, на невеличкі відсотки, - а потім дуже довгі періоди зростання на більші відсотки. Тобто синусоїда зберігається, але загальний рух економіки, графік цієї синусоїди, йде вгору. У нас, на жаль, навпаки. У нас загальний рух економіки йде вниз. У нас якщо економіка падає, то одразу на кілька відсотків. А потім маємо кілька років полегшення і зростання, але зовсім невеличкого. Тож значення має не так сам факт росту чи зростання, як його динаміка. Поки що у нас динаміка падінь вища, ніж динаміка росту.

Але вже добре те, що 2016 року ми зупинили падіння. За різними оцінками, цього року зростання ВВП у нас сягне близько відсотка, а 2017-го можемо розраховувати на 2-2,5 відсотка. Це все-таки ріст, і можна хоча би його часточку використати на якесь соціальне полегшення. Але так, як це робить уряд, підвищуючи мінімальну зарплатню до 3200 грн... Боюся, соціального полегшення не буде, хіба для невеличкої категорії громадян. Для всіх інших це буде погіршення ситуації, тому що ініціатива “3200” спровокує інфляцію.

- Що ще потягне за собою підвищення мінімалки?

- За рахунок чого виконуватимуть обіцянку про 3200 грн.? Перше й головне джерело — скорочення працівників, що вже відбувається, і відбуватиметься ще швидшими темпами. А тим, хто залишиться на роботі, можна спокійно підняти зарплату. Друге — інфляційний ефект, на який розраховує уряд. І саме для цього ефекту уряд разом із Нацбанком продовжують девальвувати гривню. Зараз девальвація гривні абсолютно штучна, не має під собою жодних економічних причин! Є всі можливості не тільки для стабільної гривні, а навіть для її зміцнення, щонайменше на 25 відсотків. Але вони девальвують. Для чого? Для інфляційного ефекту, бо саме так вбивають для себе одразу двох зайців. По-перше, наповнення державного й місцевого бюджетів, а по-друге, задовольняють апетити наших експортерів. Бо для них, експортерів, чим дорожча іноземна валюта, тим краще. Третє джерело, якщо не вистачить першого і другого, — збільшення державного боргу, як внутрішнього, так і зовнішнього. Якщо не буде вистачати, братимуть більше у борг.

Підвищення соцстандартів, аби це було не на шкоду, повинно відбуватися після росту економіки, навіть не під час цього росту. Наприклад, ВВП краї­ни виріс на 3,5 відсотка. Тож наступного року можна підняти соціальні виплати на 3,5 відсотка. Тоді немає стресу, немає підживлення інфляції.

- А може, робити економічні реформи заважає війна?  

- Звичайно, будь-яка війна впливає на економічну ситуацію. За час російської агресії ми майже втратили величезний і колись важливий для нас російський ринок. Це не може не впливати не економіку,  саме тому в нас такі великі темпи падіння ВВП. Але для реформ війна не перепона. Що таке реформи? Це зміна правил гри. Для цього потрібні тільки зміни у законах. Для реформ не гроші насамперед потрібні, а більш якісні закони й 226 голосів у парламенті.  

-  Із досвіду успішних реформ у Польщі щось можна використати?

- Одним із ключових елементів польських  реформ була приватизація. Вони її зробили правильно, вона справді була відкрита, участь змогли взяти всі охочі, в тому числі іноземні компанії. У нас уже майже все приватизовано. Але ми вже не можемо робити аналогію з Польщею, ми це пройшли інакше. Приватизація  у нас відбулася непрозоро. За її наслідками ми отримали монополізацію більшості основних ринків. Польський досвід нам не підходить вже за обставинами, в яких перебуваємо. Найбільше за аналогіями нам підходить ситуація в Німеччині після війни, та й у цілій Західній Європі, коли фактично економічну систему країни треба формувати заново.

-  І наостанок. Що для вас означає бути справжнім патріотом України?

- Ступінь патріотизму треба визначати величиною сплачених податків до бюджету своєї країни: скільки ти сплатив, скільки заховав в офшори. Оце співвідношення все й покаже.