«Щоб звільнитися від міфів, нам треба переосмислити нашу історію»

Після успішної прем’єри фільму «Україна. Повернення своєї історії» авторства Акіма Галімова телеканал “1+1” отримав чимало схвальних відгуків від глядачів. Фільм, що покликаний розвінчати міфи та повернути українцям вкрадену історію, на «Ютубі» набрав півмільйона переглядів. У перших трьох частинах Акім Галімов спростовував столітні міфи про нашу країну й доводив, що як потужну державу нас знали і вісімсот років тому, і раніше. Тепер автор працює над продовженням фільму, щоб, за його словами, “рашу-історію за нас не писали сусіди”.

- Відгуків після перегляду першої частини фільму “Україна. Повернення своєї історії” було справді багато, і всі вони були дуже різні, - сказав журналісту “ВЗ” Акім Галімов. - Більшість — позитивних. Хтось дякував, хтось пропонував нові теми та ідеї, хтось писав, що в нього «відкрилися очі». Мені здається, наші люди вже давно «дозріли» до таких фільмів, вони хочуть більше знати про свою справжню історію, хочуть розуміти, хто вони є. Але таких проектів майже немає на загальнонаціональних каналах, тому і була відповідна реакція. Мене зворушив один коментар у «Фейс­буці» від колеги по роботі. Вона писала, що її син, якого зазвичай не відір­вати від комп’ютерних ігор, дістав свій конспект з історії за минулий рік і почав порівнювати, що їм розповідали у школі про Мазепу, з тим, що розповідали ми. Для мене такі речі дуже важливі. Звісно, були і негативні коментарі. Я їх ділю на дві частини — просто критика від людей, які не готові сприйняти правду. І конструктивна критика, переважно від нау­ковців — до неї завжди дослухаюся.

- Що вас особисто найбільше вразило під час роботи над фільмом?

- Однозначно це те, наскільки українська історія є багатою та унікальною. На початку підготовки нашого фільму я сам багато чого не знав. Ні про Флорентійську унію, ні про історичні комісії, ні про Королівство Русі… Цей список білих плям можна продовжувати. Для мене було відкриттям, наскільки наші землі були інтегровані в європейський контекст, починаючи від ХІ століття. Я вчився у школі в Криму, і нам завжди розповідали історію України через призму історії Росії. Так само люди, які вчилися у СРСР, теж вчили історію наших земель так, як було вигідно радянським ідеологам. А там все чітко вказано — хто друг, а хто ворог. Звідси, напевно, виростали всі міфи. Найбільші враження ми отримували тоді, коли вдавалося знай­ти докази, що все відбувалося зовсім по-іншому. Ну і, звісно, вразили два відтворені обличчя: Івана Мазепи і жінки, яка гіпотетично може бути Інгігердою, дружиною Ярослава Мудрого.

- Чому саме зараз настав слушний час для розвінчання міфів?

- У кожного народу виникають моменти, коли необхідно переосмислити свою історію. Наприклад, на початку ХХ століття це зробив Михайло Грушевський, який видав «Історію України-Руси». Він заклав концепцію, що руйнувала російськоімперський наратив в історії. Ця багатотомна праця допомогла українцям, як політичній нації, що тільки-но доформувалася, зорієнтуватися у світі, що дуже швидко змінювався. Зрозуміти, хто вони є насправді і як рухатись далі. Мені здається дуже схожі процеси відбувалися у 2014 році. Почав розвалюватись ментальний зв’язок з Росією, цей «русскій мір». Ми остаточно почали сходити з цієї орбіти. Щоб цей процес відбувався безболісніше, нам знову необхідно переосмислити свою історію, звільнитися від міфів, більшою мірою вже радянських. Зараз справді слушний момент.

- Чи готові українці сприйняти правдиву історію нашої держави?

- Не тільки готові, а й хочуть це зробити. Дуже важливо тільки не вдаритись в «ура-патріотизм». Нам є чим пишатися, і ми це показуємо, але разом з тим в нашій історії багато подій, які не додають нам честі. Знову-таки, у всіх на слуху зараз фільм «Волинь» Войцеха Смажовського. Якщо відкинути «художні перебільшення» в деяких сценах, то загалом — як факт — ця трагедія існувала в українсько-польських відносинах. Мусимо визнати. Так само мусимо визнати, що в нашій історії було багато шансів, якими ми не скористалися через чвари, через зраду, через бажання особистої наживи. Я відверто про це завжди говорю — містечковість, невміння мислити стратегічно — завжди були нашим ворогом. Щоб здолати все це, маємо подивитись на самих себе чесно.

- У фільмі ви вперше відтворили обличчя Інгігерди, дружини Ярослава Мудрого. Чому взялися саме за цю постать? Чим ця жінка була видатна?

- Мене завжди цікавила тема українського жіноцтва. Коли дивитися на нашу історію, здається, іноді саме жінки її рухали. У нас багато таких постатей - як більш відомих, на кшталт княгині Ольги, так і менш — як Інгігерда. Напевно, тому і хотілося про неї розповісти. Все ж таки ця жінка допомагала Ярославу Мудрому, при якому Русь досягла своєї могутності. Можливо, саме завдяки їй ми і називаємо його Мудрим? До того ж нам була цікава історія зі самим саркофагом князя, і останками, які нас вивели на Інгігерду. Чому так мало знаємо про неї? З одного боку, про неї дуже мало відомостей у наших джерелах, з іншого, думаю, це пов’язано з тим, що її вважали святою, яка похована у Новгороді, хоча, насправді, спочивала в Софії Київській.

- Які відгуки про її зображення ви отримували?

- Цей портрет виконано за методом відтворення по кістках, тому, з точки зору науки, до нього не може бути питань, він, так би мовити, «відповідає» похідним даним - тобто черепу. Найкращий відгук, це, напевно, те, що тепер наш портрет стоїть біля саркофага Ярослава Мудрого в Софії Київській. І кожен відвідувач може побачити, як виглядала жінка, яка в ньому похована. До цього в Софії стояв лише бюст Ярослава Мудрого, його обличчя відтворив радянський антрополог Герасимов у 40-х роках минулого століття.

- Чому було важливо знайти і показати українцям зовнішність гетьмана Мазепи та чому його портрети забороняли?

- Заборони були пов’язані з тим, що все ж таки він вважався чи не найголов­нішим зрадником у Російській імперії, а потім в СРСР. Але це якщо дивитися з позиції російської історіографії. Ми ж хотіли розкрити, що відбувалося насправді. По-перше, військовий союз України та Росії першим зрадив Петро Перший, а по-друге, в тих реаліях, які були на той момент, Мазепа виходив з інтересів України, а не Росії. Тому для нас - він герой. Відтворення його обличчя — як зовсім іншої людини: гідної поваги, світлої, рішучої, зрештою, було символічним у цьому контексті. Наше дослідження ґрунтувалося на багаторічних наукових працях доктора історичних наук Ольги Ковалевської. Ми не ставили за мету штучно наділити обличчя гетьмана добрими якостями, з нами працювали серйозні експерти-криміналісти, які і не дали б цього зробити. Тому Мазепа з великою часткою ймовірності вийшов таким, яким і був у житті.

- Відкриттям у фільмі став Флорентійський церковний собор 1439 року, на якому була укладена унія між східною та західною церквами.  Київська митрополія підписала цю унію як самостійна церква. Чому ми так мало знаємо про цей факт?

- Це факти, про які було невигідно говорити на територіях, які входили в російську орбіту. Що таке Флорентійська унія? Це об’єднання католиків та православних. З історичної точки зору для нас це означало б остаточну інтеграцію до європейського світу у ХV столітті, адже релігія в ті часи відігравала ключову роль в геополітиці. Наприклад, французький історик та богослов Антуан Аржаковський, якому я схильний вірити, каже, що Флорентійська унія діє і досі, адже не була скасована на подібному за масштабом Вселенському соборі. Тому це свого роду «міна» під «русскім міром».

- У фільмі ви сказали, що про королівство Данила Романовича хочете зняти окремий проект. Чим вас так вразила його постать?

- Невідповідністю історичних масштабів та місцем, яке він, зрештою, зайняв в історії. Данило - це король величезної і потужної європейської держави. Особисто в мене він завжди асоціювався з історією Західної України. З’ясувалося, що в його королівство входили майже всі землі сучасної України.