«Деякі суди залишилися без суддів. В інших, хоч і отримують зарплати, чинити правосуддя не можуть – бо судді не мають повноважень...»

У четвер, 27 жовтня, Конституційний Суд України за поданням суду Верховного розпочинає розглядати питання щодо конституційності окремих положень закону “Про судоустрій і статус суддів”, який набрав чинності 30 вересня. Саме з ним пов’язують нашумілу реформу судової системи, яка у суспільстві, особливо - у середовищі служителів Феміди спричинила бурю емоцій, попри очікувані позитиви, призвела і до несподіваних наслідків. На цю тему - розмова кореспондента «Високого Замку» з головою Львівського апеляційного суду Петром Каблаком (на фото).

- У коридорах влади, з ініціативи якої розпочалася трансформація судової системи, зміни у ній називають революційними, такими, що здатні суттєво оздоровити країну. Як ці процеси оцінює­те ви?

 - Будь-які реформи — добра справа, якщо ідуть у правильному руслі. Чергова судова реформа передбачає ряд позитивних нововведень. Скажімо, раніше стати суддею можна було у 25 років. Виникали справедливі застереження: як така молода людина, без належного життєвого, професійного досвіду може вершити долі інших? Добре, що це виправили, - зараз віковий ценз для судді — із 30 років...

У всі віки, у всі часи йдеться про незалежність суддів. Її можна забезпечити насамперед належними умовами їхньої роботи. Суддя не повинен думати про те, що завтра через своє рішення він може позбутися місця праці. У нього повинні бути і тверді соціальні гарантії.

 Змінено порядок призначення суддів.  Їх призначатимуть через публічний конкурс безстроково. Раніше було так: суддю на перших 5 років призначав президент. Новачок, як кажуть у народі, проходив випробувальний термін. Суддям-«п’ятирічкам» для подальшої праці за фахом треба було пройти відповідні процедури. Остаточне рішення про їхню безтермінову роботу приймала Верховна Рада. В останні два з половиною роки внаслідок різних причин “суддівські” питання у Верховній Раді вирішували складно. Заплановано було розглядати їх раз на тиждень, а насправді питання у порядок денний вносили вкрай рідко. Тому назбиралося багато невирішених суддівських проблем. Найбільші з них - кадрові. Тих же «п’ятирічок», які перебувають у підвішеному стані, бо  нема кому їх призначити, набралося поза 800. Йдеться про 800 суддівських вакансій на місцях, яких нема кому заповнити. Доходить до абсурду: судді-«п’ятирічки» рахуються на посаді, отримують зарплату, а функції свої виконувати не можуть, бо парламент не наділив їх такими повноваженнями. На Львівщині таких незадіяних суддів-«п’ятирічок» 42...

- Деякі експерти заявляють про «правову вакханалію», «колапс», «юридичний хаос», які підстерігають нас із запровадженням новацій у судовій гілці влади. Чи не перебільшені ці тривоги?

 - Колапс — сказано надто  гучно, але його елементи починають проявлятися. Для прикладу, два суди у Львівській області — Жидачівський і Мостиський — взагалі залишилися без працюю­чих суддів. Правосуддя у цих районах паралізовано. В Апеляційний суд надходять листи з Митної, Прикордонної служб, потрібно реагувати на виявлені ними порушення закону. Матеріали є, а розглядати їх у суді нема кому! Адміністративне законодавство так складено, що не передбачає передачі справи з одного суду в інший. Накопичується гора невирішених справ. Рано чи пізно їх доведеться комусь вирішувати. Хіба можна при цьому сподіватися якісного розгляду справ у розумний строк?  Це одна з прогалин, від яких потерпає суспільство.          

- Крім підвищеної відповідальності суддів, реформа передбачає більшу їх незалежність, а ще - на кілька порядків  краще фінансове забезпечення.  Чому ж цілі «полки» суддів не тішаться цими преференціями, не закачують рукави і не беруться завзято до роботи, а пишуть заяви про відставку?  Це — демарш проти невідомості, бардаку? Чи небажання, страх жити за новими правилами?

 - Попри позитивні моменти, судова реформа несе суддям певні обмеження. Зокрема, погіршення їхнього соціального стану. Почну з дрібниць — відмінили безплатний проїзд у громадському транспорті, хоча він нам і не потрібен, бо судді користуються службовим чи приватним авто. Колись судді мали пільги на оплату комунальних послуг — тепер їх скасували. Виходить так, що однією рукою підвищують зарплату, а законом про Держбюджет її обмежують, «бо не вистачає кош­тів». З кожним роком щось “обрізають”. Десять останніх років суддям не дають житла, хоча згідно із законом гарантується забезпечення ним протягом шести місяців...

Суспільство стало надто емоційним. Для роботи суддів настали непрості часи. Тож ті, хто має достатній стаж вислуги, яка дає їм право отримувати фінансове забезпечення від держави, вибирають: чи продовжувати працювати у таких стресових умовах, чи піти?  Цих людей ніхто не змушує писати заяви про відставку, йдеться про їхню добру волю.

- Голова парламентського комітету з питань боротьби з корупцією Єгор Соболєв каже, що звільняються, у першу чергу, ті, хто не хоче звітувати про  сумнівно нажиті статки — за що купили дорогий автомобіль, збудували розкішний особ­няк...

 - Цю обставину не можна виключати. Не секрет, що частина суддів мають добрі машини, добротні будинки. Але навряд чи більшість суддів переживає, що має записати в електронній декларації. «Майнова» причина не є основною при подачі заяви про звільнення.

 - Як судова реформа позначилася на Львівському апеляційному суді, який ви очолюєте?

 -  Серед судових органів області по Апеляційному суду вади  реформи вдарили чи не найбільше. Бо найбільше суддів пішло у відставку саме від нас. По штату в Апеляційному суді передбачено 66 суддів. Останні два-три роки  не було заповнено п’ять вакантних посад. А тепер заяви на звільнення подав 21 суддя! Троє з них досягли граничного на своїй посаді віку — 65 років. А 18 керувалися мотивами, про які ми з вами говорили раніше. Ще три “відставні” заяви перебувають на розгляді у Вищій раді юстиції. Фактично замість 66 суддів залишиться  37. Справи суддів, котрі подали у відставку, стануть додатковим навантаженням тим суддям, які залишилися працювати. Колеги постійно запитують: “Петре Івановичу, ну коли вже прийдуть до нас нові судді?”.

 -  Звідки наберете повний штат?

 -  Дотепер на роботу в Апеляційний суд міг прийти суддя з районного суду, який пропрацював там не менше п’яти років. Нині, крім цього варіанта, нас можуть підсилити практикуючі адвокати зі стажем роботи щонайменше сім років і науковці у сфері права.

 -  Чи є багато охочих стати суддею?

 -  Усе залежить від Вищої кваліфікаційної комісії, яка оголошує відповідний конкурс, організовує навчання, приймає іспити. Цей процес може тривати півроку і більше. В мене інформації немає, чи хтось із адвокатів, науковців бажає працювати суддею.

 -  Як люди, котрі звернулися до вашого суду з апеляцією, реагують на  затримки з розглядом їхніх справ?

 -  Одні — з розумінням, інші нервують, пишуть скарги. Хотів би, щоб наші громадяни вникнули у ситуацію, яка склалася. Не ми ж, судді, її створили.  

 -  Яка навантаженість у суддів?

 -  25 рік намагаємося її унормувати, але не виходить. За статистикою, у середньому навантаженість на суддю першої інстанції становить 55 справ на місяць, на суддю апеляційної інстанції - 17. В європейських судах справ розглядають, можливо, і більше. Але у них процедури простіші, судді не зв’язані строками. У нас надто все заформалізовано. На розгляд цивільної справи дають два місяці, а у них - “розумний строк”. У практиці країн Євросоюзу - до п’яти років.  

 -  Цікаво було би почути про відсоток задоволених апеляцій - коли ваші судді переглядають рішення суддів першої інстанції...

- Переважна більшість людей з рішеннями місцевих судів погоджується. При зверненні з апеляційними скаргами приблизно 60% рішень цих судів залишається без змін (у середньому по Україні ця цифра становить 50%).

 - Чи не керує вашими колегами корпоративна солідарність?

 -  Такого бути не може! Це засвідчують 40% скасованих рішень першої інстанції. На те ми і є суддями, щоб розібратися і ухвалити справедливе рішення. Кожен суддя дорожить роботою, репутацією. З допомогою технічних засобів усе фіксується, все зберігається. У випадку спірного рішення судді доводиться пояснювати перед комісією, чому його прийняв. До слова, всі скасовані рішення заносять у суддівське досьє Вищої кваліфікаційної комісії.

 -   Соціологи кажуть про низький рівень довіри громадян до вітчизняних суддів. Побутує думка, що будь-яке рішення, навіть справедливе, коштує... Що треба зробити, аби наші судді мали беззаперечний авторитет, щоб ухвали не викликали сумніву?

 -  Це глибока проблема. У будь-якій державі існують три гілки влади: законодавча, виконавська, судова. Держава на них тримається.  У певний час судову гілку влади почали брати під ноги, принижувати. До неї прикута особлива, вважаю, надмірна увага. Суд розглянув тисячу справ, але в одній випустив когось з-під варти  або взяв під варту - і це вже викликає бурю. Які можуть бути претензії, якщо рішення прийнято у рамках закону? Тим більше у наших судах тепер іде не обвинувальний, а змагальний процес. Прокурор і адвокат приходять на судове засідання як рівні сторони, кожен витягує з папки свої докази, про які до тієї хвилини ніхто не знав. Суд оцінює ці докази і приймає на їх основі рішення.

 Хотів би, щоб суспільство зрозуміло: у суддів немає іншого шляху, ніж брати до рук Кодекс і застосовувати його відповідно до конкретної ситуації. Якщо та чи інша особа вчинила злочин, то чи має заслуги перед державою, за скоєне треба відповідати.