«У Бразилії мене визнали найкращим тренером року. Уперше випередив маститих футбольних наставників»

За гімнастичними лаштунками знову точаться розмови про те, як повернути одного із найвідоміших і найбільш затребуваних гімнастичних тренерів світу, Олега Остапенка, в Україну. Сьогодні видатний наставник, який привів до вершини Олімпу Тетяну Лисенко (1992) та Лілію Подкопаєву (1996), а також створив у Бразилії потужну гімнастичну школу, має контракт із збірною Білорусі. Про те, чому українського метра не надихає білоруська гімнастика, про українських дівчаток, які перемагали всупереч усім прогнозам спортивних учених, а також про те, чому у гімнастиці не слід вертатися назад, Олег Остапенко розповів в інтерв’ю “ВЗ”.

-Основа білоруської збірної — посередні гімнастки, - знизав плечима Олег Остапенко. - Навіть серед юніорок потенційних зірочок не побачив. Єдина дівчинка, з якою можна було би серйозно працювати, насправді працювати не звикла. Тому у мене поки що немає якихось далекоглядних цілей. Хочу уважніше придивитися до дівчат. Я вже визначив, кого з них потрібно частіше запрошувати на збори. А там розпочнеться робота, «притискатиму» їх по-справжньому. І ось хто зуміє витримати великі навантаження, з тих і ліпитимемо команду. Поки що це непрацездатні і фізично не підготовлені гімнастки. З ними ніколи нормально не працювали.

- Як дівчата сприйняли вашу появу у лаві білоруської збірної?

-Дещо пожвавилися. З’явився інтерес в очах...

У Бразилії мені запропонували продовжити контракт. Але я вирішив працювати ближче до дому. Я втомився — від Бразилії, від недолугого керівництва, зрештою, від самої гімнастики. Уже не можу комусь щось доводити. Хоча у клубі мені все подобалося. Незважаючи на відстані та відчутну різницю в часі, стосунки з бразильськими ученицями не розірвалися. З днем народження не забуваємо одне одного привітати. Дівчата так плакали, коли ми прощалися. 

- У Бразилії вам пропонували посаду головного тренера жіночої збірної з гімнастики. Ви відмовилися. На це місце прийшов ще один досвідчений наставник, Валерій Александров, який через конфлікти у російській збірній вирішив прийняти запрошення федерації Бразилії…

- У Бразилії йому також нелегко: постійно свариться з місцевим Олімпійським комітетом. Там є один пан, який відповідає за спортивну гімнастику. Так от він слухає усіх довкола, окрім головного тренера. Валерій казав, що довго так не витримає. Він ще до Олімпіади готовий був дременути з Бразилії. Та відповідальність не дозволила.

Я довго не міг звикнути до бразильської неорганізованості, просто божеволів від того укладу життя. Та разом з тим роки, проведені у Бразилії, згадую з теплотою. Мені вдалося там з нічого створити команду. Даяне Душ-Сантуш стала чемпіонкою світу в Анахаймі (2003), згодом виграла Кубок світу у майбутньої олімпійської чемпіонки Каталіни Понор. Через кілька років на чемпіонаті світу у Штутгарті (2007) бразилійки у командній першості стали п’ятими. А ще кілька років до того у Бразилії взагалі не було команди! Наступного року мене визнали найкращим тренером Бразилії. Мабуть, уперше гімнастичний наставник випередив у цій номінації маститих футбольних тренерів. Мені з цього приводу вручили масивну таку залізяку (усміхається). На цьому наші успіхи не завершилися. Жаде Барбоза стала третьою у світі у багатоборстві. Після трьох видів йшла на першій позиції. Та впала на вільних. І навіть з падінням зуміла залишитися на п’єдесталі... Перші чотири роки були золотими часами. На жаль, там не зуміли зберегти усі наші напрацювання. Коли згодом (після чотирирічної паузи) я повернувся у Бразилію, побачив гімнастичні руїни. 

- Чим сьогодні займаються Даяне та Жаде?

- Даяне на телебаченні працює, спортивні змагання коментує. Розтовстіла так… Приїздила до нас у клуб, розповідала про своє нове життя, цікавилася нашим. А Жаде ще зовсім недавно продовжувала тренуватися. На жаль, вона не боєць: фізично міцна дівчина ніколи не могла похвалитися психічною стійкістю. Плакала весь час... Та ось гімнастиці віддана до нестями. Вже у зрілому як для нашого виду спорту віці порвала зв’язку. Та відновилася і знову вийшла на поміст. 

- Спортивні вчені переконували, що у ще однієї вашої підопічної, Лілії Подкопаєвої, доволі посередні гімнастичні дані. Попри це, вона стала абсолютною олімпійською чемпіонкою. Як таке може бути?

- Деяких якостей Лілі відверто бракувало. Передусім витривалості. Коли потрібно було бігати кроси, Ліля прибігала останньою. І мало хто повірить, що на початках “залізна” Ліля була серед усіх найменш врівноваженою. Старт за стартом завалювала свій перший вид. Ми жартома називали це звичкою. Та крок за кроком вона прямувала до своєї вершини. На Кубку Європи не дозволила собі похибок. Це були її перші змагання, де вона жодного разу не впала. І хоча судді (знову ж таки за звичкою) відвели їй лише четверте місце, ми розцінили той виступ як найбільшу на той час її перемогу. Відразу після цього Ліля стала абсолютною чемпіонкою світу, Олімпійських ігор та Європи.

Вчені мають усі підстави робити свої висновки. Я ж, коли став старшим тренером жіночої збірної з гімнастики, у перший день сказав колегам: “У залі я помітив лише одну майбутню “зірку”, з якою можна працювати на результат, - Подкопаєву”. Я бачив працелюбну і слухняну дівчинку, яку природа нагородила хорошою координацією і сильними ногами.

- Часто видатними чемпіонами стають діти, які виховувалися у несприятливих обставинах...

- З власної практики не можу зробити таких висновків. Чемпіонами радше стають працелюбні діти, які до глибини душі закохані у гімнастику. Такі, які самі можуть організувати себе на роботу, або ж яким тренер з дитинства прищепив ось цю працелюбність. Такою у мене була Даяне Душ-Сантуш. У неї було стільки слабких ланок і недоліків. І разом з тим вона так несамовито хотіла вдосконалюватися і перемагати! Цим вона мене щоразу дивувала. Даяне усе, що мала, віддавала гімнастиці... Вона не стала олімпійською чемпіонкою. Весь рік на усіх змаганнях Душ-Сантуш вигравала вільні вправи. А за півтора місяця до Олімпіади порвала колінні зв’язки. Ногу їй привели до ладу. А ось морально відновитися вона не зуміла. В олімпійському фіналі жереб зіграв з нею злий жарт: Даяне змушена була виступати першою і не впоралася з нервовим напруженням. На діагоналях двічі вилетіла за килим.

- В якому напрямку розвиватиметься гімнастика у новому олімпійському циклі?

- Мені не надто імпонувало те, що я бачив у минулому циклі. Десять років тому гімнастика була цікавішою, і конкуренція була більшою. В Атланті-1996, для прикладу, гармонійно поєднувалися складність із вмінням презентувати програми. Досі люблю переглядати відеозаписи змагань того періоду. Сьогодні ж наперед можна визначити, хто стане переможницею. При цьому американські чемпіонки, які демонструють космічну складність, поняття не мають про те, що таке естетичність рухів. Через ці нереальні вимоги гімнастика уже на попередніх етапах втрачає багато перспективних спортсменок. Та чи доцільно було би повертатися на десять років назад? Тоді система суддівства не витримувала жодної критики: максимальною оцінкою була “десятка”, при цьому чимало гімнасток демонстрували практично однакові програми. І судді користалися цим, розділяючи призерів тисячними бала. Сучасні правила більше відповідають спортивному принципу.

Фото getty images.