Передплата 2024 «Добра кухня»

Любов Петринець: «Жінкам цікавіше тренувати чоловіків. Плюс і мінус притягуються»

Наставниця багатоборців розповіла, як у скромних умовах можна досягти успіху.

Своїм прикладом, результатами своєї роботи Любов Петринець (на фото) спростовує усі стереотипи. Багато років тому у провінційному Стрию, який не може похвалитися сучасними спортивними базами, тренер з легкої атлетики вирішила тренувати багатоборців. Попрацювавши трішки із жіночою групою, одного дня Любов Ришардівна вирішила тренувати чоловіків. Аби відпрацьовувати технічні види, двічі на тиждень стрийська наставниця їздила з учнями на тренування до Львова. І ніколи не скаржилася на нелегку тренерську долю. Успіхи її вихованця, чинного чемпіона України Василя Іваницького, багато хто вважає дивом. Та самі стрияни навряд чи вірять у дива. Радше у закономірний результат багаторічної праці.

- Любове Ришардівно, як це — жінці тренувати чоловіків у такій суто чоловічій дисципліні легкої атлетики, як десятиборство?

- Я сама займалася багатоборством, тренувалася у відомого тренера Михайла Рурака (потрапила до його першого набору, і першою виконала норматив майстра спорту). Через травму змушена була завершити кар’єру, повернулася до Стрия і стала працювати в аграрному коледжі. Мені завжди хотілося тренувати хлопців. Більш того, знайти талановитого юнака, з яким серйозно можна було би працювати на найвищий результат. Такого хлопця, Василя Іваницького, я побачила в одній із груп на факультеті енергетики. І запросила до себе на тренування. Йому на той час було 17. Ми почали зі спринту та стрибків у довжину. З кожним разом я все більше переконувалася, який талант потрапив до мене: його координованість та ритмічність щоразу кидалися у вічі. Відчула, що Іваницький — саме той, кого я шукала. І вирішила зліпити з нього багатоборця. Так, у жіночому багатоборстві немає метання диска і стрибків із жердиною. Але у ситуаціях, коли бракує власних навичок і досвіду, на допомогу прийдуть колеги. Нам допомагав тренер збірної Олександр Єрьомін. Коли він працював з Василем, я не відходила від них ані на крок, аби нічого не пропустити, увібрати усе можливе. 

- Чому серед великої кількості фізично розвинених юнаків ваш вибір зупинився саме на Іваницькому?

- Колись мій тренер казав, що є тренери, від природи наділені особливою інтуїцією, яка в обхід логіці дозволяє безпомилково визначити талант. Мабуть, мені притаманне це відчуття. Я відібрала у групу багато спортсменів. Та при цьому була переконана, що саме Василь здатен реалізувати усі мої тренерські мрії та амбіції. Окрім таланту, у хлопця були бажання і наполегливість. В якийсь момент я навіть почала сумніватися: чи зможу його самотужки вивести на високий рівень, чи може краще передати учня більш досвідченому наставнику. Та він сам, на щастя, не погодився на такий крок. 

А на початках було дуже важко. Ми по дрібочці зібрали види першого дня багатоборства. І вийшли на хороший результат. Та досягнути пристойних показників другого дня, який вбирає у себе технічно складні дисципліни, виявилося куди довше і важче. Два роки ми працювали, аби дійти до сьогоднішніх результатів у стрибках з жердиною, бігу з бар’єрами, метанні диску тощо. Сконцентрувавшись на цих видах і на боротьбі з травмою, ми дещо втратили попередні напрацювання.

Василь любить змагатися. Він вміє зібратися і видати все найкраще, на що тільки готовий. Організатори охоче запрошують його на міжнародні турніри. А в Голландії навіть вивісили фото його стрибків.

- Вважається нормою, коли жіночими тренерами є чоловіки. І вкрай рідко на тренуванні чоловічих груп можна побачити жінку-тренера. У чому полягає специфіка такої співпраці?

- В Естонії була така багатоборка Реміга Соблоскайте, яка показувала доволі високі результати — набирала у семиборстві суму понад 6600 очок. Після завершення спортивної кар’єри вона стала тренером і уже з перших кроків створила суто чоловічу групу. У норвезькій команді багатоборців також тренує жінка. Як на мене, жінкам цікавіше тренувати чоловіків. І саме через ось цю цікавість і бажання відкрити для себе щось нове жіночими тренерами часто стають чоловіки. Плюс і мінус завжди притягуються. Такі вже закони природи.

- Як вам вдається у Стрию виводити вихованців на високий рівень — без необхідної матеріальної бази?

- У Стрию нас підтримують усі, хто може і як тільки може: бізнесмени і підприємці нерідко оплачують нам зарубіжні збори і турніри. Мій колишній однокласник Ігор Денькович має невеличкий бізнес. Одного разу, коли здавалося, що шансів на наступну поїздку немає, він сказав: «Ви мусите їхати. І розвивати спорт у Стрию. Щоб у нас більше було хороших спортсменів».

Так, тренувальна база у нас багато чого пережила. Сама лишень доріжка уже відсвяткувала свій 35-річний ювілей. Та у біді нас не кинули: зібрали, що могли з України по нитці. Зробили для початку два сектори. А згодом генеральний секретар Федерації легкої атлетики України Михайло Медвідь, сам у минулому багатоборець, дав нам яму для стрибків з жердиною. Збірна, окрім всього, видає нам жердини та списи. А от бар’єри ми робили самі: на металевий каркас хлопці прилаштовували дерев’яні планки. 

Нам з Василем ще багато потрібно працювати над технікою метань. У нашому секторі для метання диска немає спеціальної сітки. Деколи я позичаю сітку у молодших футболістів “Скали”, або намагаюся обмежувати простір сектору палицями. У Стрию також немає манежу. Узимку тренуємося в залі коледжу. Мій тренер казав: “Якщо є бажання, можна тренуватися навіть на одному квадратному метрі і при цьому показувати пристойні результати”. Коли у нас не було варіантів, я згадувала слова Михайла Рурака, і у невеличкому залі ми намагалися максимально якісно відпрацьовувати техніку у стрибках у довжину та висоту чи в штовханні ядра. І навіть з бар’єрами примудрялися бігати: ставили два бар’єри в один бік, два — у протилежному напрямку і бігли. І ніколи не скаржилися. Можливо, тому нам завжди намагаються допомогти: минулої зими кілька місяців за рахунок збірної Василя тримали на зборі у Запоріжжі. А деколи мені дозволяють взяти з собою ще й молодшеньких вихованців. І вони ростуть поряд із досвідченими метрами. Так, Владислав Ляшенко уже став призером першості України. 

Схожі новини