Передплата 2024 «Добра кухня»

Геннадій САРТИНСЬКИЙ: «Ми стали першими, хто дав бій японському «Королю помосту» 

Головний тренер нашої гімнастичної збірної роздумує про те, як відстояти «космічну» гімнастику українців.

 Із Ріо-де-Жанейро український гімнаст Олег Верняєв привіз дві олімпійські медалі — «срібло» абсолютної першості та «золото» у вправах на брусах. Чи реальною була перемога над легендарним японцем Кохеєм Утімурою? Що допомогло 23-річному українському хлопцеві перемогти під час неприємної застуди? І заради чого можна «вбиватися» на помості? На ці та інші питання відповів головний тренер чоловічої гімнастичної збірної і водночас особистий наставник Олега Верняєва — Геннадій Сартинський.

- Після Олімпіади ми практично не відпочивали. Кілька днів, і знову зібралися у залі, — розповів Геннадій Людвігович. — Олег Верняєв проводить свою відпустку у Німеччині, у гімнастичній Бундеслізі, де виступає за клуб Саарбрюкена. Тобто відпустка у нього проходить у змагальному режимі.

- Ви вже почали оновлювати програми?

- Ні, працюємо на старих запасах, адже змагальний сезон ще триває. На нас чекає кубковий етап в Угорщині, кілька міжнародних турнірів та юнацький чемпіонат України у Кропивницькому. 

- У фіналах у Ріо було два ключові моменти: поперечина, заключний вид багатоборства, і фінал на брусах, де Олег на початку комбінації похитнувся, але зумів відновити рівновагу…

- Поперечина була насправді не такою страшною: навіть якби Олег помилився, «срібло» залишилося б у нього. З іншого боку, це була реальна можливість перемогти, тому рівень відповідальності зашкалював. А ось на брусах найменша похибка могла призвести до того, що підо­пічний залишився би без медалі. Тому, стоячи біля брусів, я хвилювався як ніколи. Чому Верняєв похитнувся на найстабільнішій своїй комбінації? До брусів Олег уже пройшов фінали на коні та в опорному стрибку, які відібрали у нього багато сил. До того ж бруси були саме тим приладом, де він просто повинен був виборювати нагороду. А коли спортсмен тільки про це і думає, а всі довкола чекають на його вдалий виступ, перебороти внутрішній шторм непросто.

- Як налаштовували підопічного на олімпійські змагання?

- Уже за півтора місяця до Олімпіади мене почало трусити від хвилювання. Подивився на Олега і побачив, що в нього також є усі ознаки передолімпійського мандражу. «Якось рано», — подумав я. І покликав учня поговорити. «Насправді, — переконував Олега і самого себе, — Олімпійські ігри — звичайні змагання, як чемпіонати світу чи Європи. І ми повинні у такому ж звичному режимі підготуватися і пройти цю Олімпіаду. Нам нікого боятися: усіх суперників добре знаємо». І все хвилювання як рукою зняло… «Твої суперники самі тебе бояться», — сказав я Олегові уже в Ріо. А він у нас хлопець такий, що нікого не боїться. В олімпійський сезон перемагав усіх опонентів, крім одного…

- Олег міг зробити більше?

- У Ріо його виступ у багатоборстві став найкращим у кар’єрі. Але так склались обставини, що лише «срібло». Його суперник Кохей Утімура — не будь-хто, а сам «король гімнастики». Японець — шестиразовий абсолютний чемпіон світу й двічі абсолютний на Олімпійських іграх. Та ми стали першими, хто дав йому бій. За базовою складністю програми і майстерністю виконання Олег був єдиним, хто міг на рівних змагатися з Утімурою і перемогти. Перед останнім видом японець сказав: «Я уже змирився з поразкою». Я теж думав, що 0,9 бала (така перевага була в Олега) відіграти на останньому приладі нереально. Та у спорті трапляється все. Поперечина є найсильнішим приладом Утімури, і він пройшов його дуже і дуже добре. А в Олега серед усіх приладів цей найслабший... У кваліфікації, не виключено, і за таке виконання Олегові дали би більше. Але часом спорт — надто тонкі матерії. Та я ніколи не засуджую арбітрів... Я не переглядав відео виступу японця. Навіщо? Моє завдання — зробити правильні висновки і більше не допустити подібної ситуації, забезпечивши підопічному ще більший відрив.

Чи міг Олег поборотися за нагороду у фіналі на коні? Міг, у нього цей вид достатньо сильний. Але махи на коні — найскладніше, що є у чоловічій гімнастиці. Найменше хвилювання кидає гімнаста з боку в бік. А Олег ще й застудився напередодні. Вийшов на поміст з нежитем, не міг нормально розминатися — задихався. Я розумів, що він не зможе показати свою найкращу гімнастику. Так воно і сталося…

- Як вдалося на тлі хвороби показати близький до максимуму результат наступного дня — в опорному стрибку та на брусах?

- Це все натренована витривалість. На етапах Кубка світу Верняєв завжди проходить усі прилади. А на останніх двох перед­олімпійських кубкових змаганнях Олег входив до фіналів усіх шести видів. Це фантастично, насправді. «Ти повинен стати витривалим, — повторював йому я, — аби боротися будь-якої миті в будь-якому стані». Для багатоборця бути витривалим — значить мати кращі шанси на медаль. У Ріо у бронзового призера Олег виграв близько півтора бала. Падіння у нас «вартує» одного бала. Якби Верняєв упав, у нього все одно ніхто не зміг би відібрати «срібло»! 

- Чи бачите ви перспективи чоловічої команди на наступний олімпійський цикл?

- Після Олімпіади у Лондоні нашу збірну покинули троє сильних гімнастів. Микола Куксенков виступає за Росію, а Олег Степко та Петро Пахнюк — за Азербайджан. Перші двоє — серед світових лідерів, мають підстави змагатися за нагороди планетарної першості у багатоборстві. Знайти заміну гімнастам такого рівня дуже складно. Якщо взагалі можливо. Ось скоро на юніорському чемпіонаті України переглядатимемо молодь і думатимемо, що можна зробити. Поки що не бачу хлопців, із яких можна зліпити конкурентну команду (зітхає). Утім, аби робити висновки, потрібен рік часу і спільні збори. Недостатньо взяти у команду хлопця, треба швидко виправити з ним усі недоліки. Це те саме, як із якісної колоди вирізати Буратіно. Потрібен час та вправні тренерські руки.

- Чому Ігоря Радівілова не пустили на п’єдестал у вправах на кільцях? Адже базова оцінка практично усіх фіналістів була однаковою.

- Специфіка кілець у тому, що на них ніхто не помиляється. Це у нас найстабільніший прилад. Ми його порівнюємо з фігурним катанням: ім’я та попередні досягнення додають балів. У попередні роки, бувало, Ігор сам давав привід знизити оцінку. А траплялося, його «віджимали». Судді — далеко не сторонні люди. Знають усіх і вся. І розуміють: аби у фінал чи на п’єдестал потрапив їхній гімнаст, вони мають перекрити кисень ось цьому, тому і ще тамтому. Аби пробитися, потрібно бути на голову сильнішим.

- А чому надскладному опорному стрибку Ігоря дали таку низьку базу?

- Ось приїхав хлопець на Олімпіаду і там показав новий стрибок. Якщо йому за нього дадуть адекватну базу, відповідно до хронології підвищення оцінки за елементи, він автоматично стає олімпійським чемпіоном — навіть з похибкою на приземленні. Потрійне сальто давало б йому перевагу над суперниками у півтора бала! Але у суддів були свої розрахунки: останні два роки вони спостерігали за усіма гімнастами і склали враження про кожного з них. Інтереси окремих держав також відіграють не останню роль. Тож коли Радівілов заявив свій стрибок, технічна комісія дала йому такий бал, аби не вбити хлопця остаточно, але й не дозволити перемогти... Аби протистояти цьому, треба у Міжнародній федерації гімнастики мати своїх суддів.

Стрибок Ігоря для гімнастики — наче політ у космос. Страшенний ризик заради розвитку нашого виду спорту. На турнірі у Глазго Верняєв стрибав подвійне сальто: у нього трішки з’їхала рука, і він з висоти впав на спину. Я думав, учень не скоро зможе виступати. А у Радівілова ще на один оберт більше! Цей стрибок тепер ніхто не виконуватиме. Гадаю, навіть сам Ігор. Який сенс вбиватися, якщо можна перемагати завдяки набагато простішим стрибкам?

Схожі новини