Традиційні цінності нетрадиційної пари

Вони йдуть вулицею, тримаючись за руки... Зустрічаємося у парку ім. І. Франка, за столиком. Джемма і Ксенія, як написано у їхньому профілі в соцмережах, зустрічаються. Обидві усміхаються, у доброму гуморі. Джемма виймає термос з кавою. За руки закохані дівчата тримаються під час усієї нашої розмови. Час від часу ще й цілуються... Дівчата були зі мною відвертими, але деякі факти з їхнього життя все-таки залишаться лише між нами... 

Джемма — майстриня-перукарка. Ксю­ша працює стилістом-візажистом. Дівчата познайомилися у Києві, під час Маршу рівності спільноти ЛГБТ. 

- Коли ви зрозуміли, якої ви орієнтації?

- Джемма. Довго не розуміла.  Хоча мені подобалися дівчата. Так склалося. На мою орієнтацію ніхто не впливає. Я як відчуваю, так і дію. І батьки не мають до цього жодного відношення. Це просто організм людини. Це біологія, хімія...

- Ксенія. Якщо брати загальну теорію, якої дотримуються члени ЛГБТ, людина народжується з тією чи іншою орієнтацією. Але кожен це усвідомлює у різний період свого життя. Орієнтація вроджена! Наразі вчені не довели, що це набуте, виходячи з якихось факторів.

- Д. Ви уявляєте, що вам зараз будуть подобатися дівчата? Не уявляєте... Є бісексуали,  яким подобаються і ті, й інші.

- Скільки вам було років, коли почались стосунки з жінкою?

- Д. Мені було 20 років, коли я вперше поцілувалася з дівчиною. Але що було, те загуло. Тепер у мене стосунки з Ксюшею. Вірю, що вони будуть надовго — як мінімум найближчі сто років. Тому краще про минуле не згадувати.

- Можете в натовпі відрізнити “своїх”?

- К. Так. Ми називаємо це між собою “гей-радаром”.  Коли бачиш “свого”, кажеш: “О, гей-радар спрацював”.

- Більшість приховує свою орієнтацію?

- К. Чоловіки-геї бояться фізичного насилля. А жінки — образ. Неприємно чути у спину нецензурну лайку. В Україні є організація “Терго”, до якої входять батьки ЛГБТ-дітей. До речі, у ній більше батьків дітей-геїв, ніж лесбійок. Є батьки, які самі страждають, бо їхня дитина не така, якою хотіли її бачити. І дитину примушують страждати. Нав’язують їй стереотипну думку, що чоловік має бути обов’язково з жінкою.

- Ксеню, ви така гарна. Я до вас не залицяюсь, звісно (сміються обидві. — Авт.). Коли ви усвідомили, що ви особлива?

- К. Я з дитинства особлива. І дружила я і з дівчатами, і з хлопцями. Та на мою орієнтацію це не вплинуло. У мене також були стосунки і з чоловіками, і з жінками. Немає такого, що я прокидаюсь і думаю: “Угу, сьогодні я зрозуміла. Настав той день — я лесбійка. Відчуваю, що мені подобаються жінки.

- Опишіть словами ваші відчуття до Джемми.

- К. Кохання. Але це поняття — широке. Вона мені найдорожча, мені приємно з нею засинати-прокидатися. Цілувати її носик... Люди звикли заміняти набір своїх почуттів одним словом. Тому у кожного кохання — своє.

- Хто у вашій сім’ї прибирає, миє посуд, варить борщ?

- Д. Не важливо, хто варить. Кому більше подобається, той і варить. Ксюша не має часу, каже: “Наріж салату швиденько”. Я взяла та й порізала. Хоча зазвичай це робить Ксюша. Бо робить це краще, ніж я. І швидше.

- К. Я люблю готувати. Мені це приносить задоволення.

- А як щодо суто чоловічої роботи?

- Д.  Я вмію робити багато речей, яких чоловіки не вміють робити. Ми самі, наприклад, зробили полиці вдома. Гардеробну. 80% чоловіків не зроблять цього. Взагалі, вони все роблять повільно. Банальний приклад — потрібно було горище почистити. Ну що його чистити? Береш шуфлю і кидаєш сміття в мішки. Що не шуфлею, то руками збираєш. Чоловіки ту саму роботу виконували втричі повільніше, ніж я. Я встигала збігати вниз та виносити мішки до машини. І роботи зробила більше, ніж вони гуртом.

- Тобто “усі чоловіки сво...”?

- Д. і К. в один голос. Ні. Є люди погані — і жінки, і чоловіки.

- К. Стать неважлива. Але  жінки розумніші, чуйніші. До чого не візьмуться — усе вміють. 

- Д. А як не вміють, то навчаться. Знайдуть вирішення цього питання. Через когось, але вирішать. Чого не можна сказати про чоловіків. 

- Джемма вбрана по-хлопчачому — джинси, спортивна куртка. Коротка стрижка. Ви завжди так одягаєтесь?

- Д. Для мене це насамперед зручність. Не тому, що я не люблю плаття, я їх люблю. На Ксюші (усміхається. — Авт.). Навіть на мені воно непогано би виглядало, але мені незручно. Почуваюся дискомфортно.

- К. А мені зручно. Я і так, і так одягаюся. Ми йдемо у спортзал, тому я в джинсах. Я би одягнула сукню із задоволенням. І спідниці люблю. Не люблю класичного стилю.

- Д. А я зі школи не люблю ходити у сукнях. Пригадую, на уроки приходила у штанах. Мене викликали до директора: “Джеммо, треба прийти у формі”. Але я все одно одягала штани. Хочеш, скажімо, підняти високо ногу, а в платті цього зробити не можеш.

- Як люди реагують, коли йдете по вулиці за руку?

- К. Я не звертаю уваги...

- Д. Трошки звертаєш, зайчик... От ти казала, чувак йшов, моргнув нам.

- К. Так це “наш” йшов зі своїм другом...

- Відчуваєте дискримінацію?

- К. Є такі мерзотні чоловіки, зі збоченою фантазією, які викрикують щось на кшталт: “Третім візьмете?”. Неприємно, звичайно. У нас з собою газовий балончик...

- З якою метою учасники ЛГБТ-маршів виходять на акції?

- К. У Києві я працювала у ГО “Гей-Альянс Україна”. Ми виходимо на вулицю лише за рівні права — ті, які є у гетеросексуальних людей. Щоб ми мали право, скажімо, відвідувати одне одного у лікарнях, право на спадщину. У мене є знайомий, якого звільнили з роботи, коли дізналися, що він гей. Нам вдалося відстояти цю норму у законодавстві (про сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність). Це наша маленька перемога.

- Якщо б в Україні були дозволені одностатеві шлюби, ви б одружилися?

- Д. Звичайно!

- К. У другій половині 2017 р. заплановано прийняття законопроекту про одностатеве партнерство, яке включає усі пункти гетеросексуального шлюбу. За винятком дітей. Можна завести дитину, але не зрозуміло, як узаконити право на дитину двох одностатевих батьків. Хоча лазівки є... Деякі мої знайомі їдуть за кордон одружуватися. От двоє хлопців та двоє дівчат одружилися у Данії. Ця процедура дорога — близько 800 євро. Плюс дорога. 

 - Ви теж збираєтеся народити дитину?

- К. Плануємо. Через штучне запліднення.

- Хто це буде робити?

- Д. Ксюшенька...

- Буває, шульгу намагаються перевчити і змушують писати правою рукою. Вас ніхто не намагався “переробити”?

- Д. Була у мене одна товаришка, яка казала: «Когда это у тебя закончится? Это все детский сад. Тебе нужен нормальный мужик». Мені так набридло це чути, що я перестала з нею спілкуватися.

- К. Розповім вам анекдот: “Підходить мужик до лесбійки і каже: “Це у тебе нормального мужика не було”. А вона: “А ти гей?”. “Ні”. “Це у тебе нормального мужика не було...”.

- А якщо до Ксюші буде залицятися чоловік?

- Д. Був тут один... Причому мій знайомий. Я йому одразу сказала: “Відвали! Це моя дівчина”. А він здивовано запитує: “Як дівчина?”.

- Або дівчина захоче когось з вас відбити?

- К. Було й таке...

- Д. Треба спілкуватися зі своєю людиною. Хіба не буває такого, коли одна подружка в іншої відбиває чоловіка? Втирається у довіру і б’є по болючому місцю. Від цього ніхто не застрахований. Але у нас все інакше, ми довіряємо одна одній, цінуємо кожну мить разом.

- А квіти ви одна одній даруєте?

- К. Звичайно. Але я частіше (усміхається. — Авт.).