Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Наші люди хочуть двох речей: щоб у державі не було корупції і щоб кум допоміг, «якщо щось»

Про найбільше суспільне зло в Україні і про те, як його побороти, — розмова із заступником генпрокурора — керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назаром Холодницьким.

З журналістських каналів дізналися, що у рідний Львів на кілька відпусткових днів приїхав заступник генерального прокурора України, він же — керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький. Той, з чиїм відомством пов’язують найгучніші затримання останніх днів. Про зустріч домовилися без бюрократичних перепон. Місцем для інтерв’ю київський гість запропонував кафе-веранду у центрі міста. Прийшов туди я за кілька хвилин до призначеного часу, і натреноване око помітило при вході та й у самому кафе кілька накачаних “людей у цивільному”. Вони обмацували поглядом кожного, хто наближався до цього кафе, приглядалися до вікон навпроти (чи нема там снайпера?). Подумалося: працює охорона “головного борця з корупцією”. Та згодом зрозумів: “джеймс-бонди” пильнували “ну дуже відомого” у Західній Україні бізнесмена, депутата Львівської міської ради, який за одним зі столиків теревенив по телефону... Аж ось і наш співбесідник. Крокує площею Ринок без жодного супроводу, у світлих джинсах, темно-синій футболці-поло, з похідною сумочкою напереваги — не чиновник, а типовий турист! Тож перше запитання народилося само по собі...

- Назаре Івановичу, ви — та людина, яка перейшла дорогу багатьом нечистим на руку. І попри це, ходите без охорони, не бачимо службового авто з  проблисковими маячками...

- Свою машину припаркував біля будівлі облдержадміністрації, ближче не знайшлося місця. Так, я без водія, без охорони, але нічого дивного у цьому не бачу. Йдеться не про принцип. Півроку звертаюся, щоб надали охорону для нашого офісу у Києві, а мене не чують. Кажуть, немає людей. Нема, то й нема...

Реалії показують: наявність охорони для посадовця такого рангу в нашій державі — це не стільки право, а обов’язок. З іншого боку, охорона ускладнює життя. З нею вимушений обмежувати себе у багатьох речах. Скажімо, піти з друзями “на пиво”, врешті-решт — зустрітися з дівчиною. Коли за тобою тягнеться такий “шлейф”, це — некомфортно...

- Два слова про своє “молоде” відомство. Бо люди плутаються, хто у нас бореться з корупцією...

- Планувалося, що Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), як і Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), стануть окремими структурами. Але за Конституцією, органи прокуратури становлять єдину систему, тож створити незалежні відомства було неможливо. Законотворці ухвалили компромісне рішення: створити формально у складі Генпрокуратури (але на правах самостійного підрозділу з широкою автономією) САП. Я є заступником генпрокурора за посадою, “через тире” — керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Так само, як заступником генпрокурора є головний військовий прокурор...

У нашому штаті передбачено 52 посади. Зараз разом зі мною працює 24 прокурори, оголошено конкурс на інші вакансії. На відміну від НАБУ, наш офіс буде тільки у Києві. Якщо виникне потреба, зможемо оперативно виїхати у будь-яку точку країни.

Маємо окреме приміщення, яке розташоване далеко від Генпрокуратури. Завдяки американським партнерам є відповідна техніка. У моїх прокурорів немає жодних проблем щодо професійного оснащення, умов праці та її оплати. 

- Нагадайте, хто ваші потенційні “клієнти”...

- Це вищі посадовці держави: прем’єр-міністр, члени уряду, заступники міністрів, голови облдержадміністрацій та їхні заступники. А ще — судді всіх рівнів, прокурори областей та Генпрокуратури. Перелік виписано у статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.

- Минає дев’ять місяців з часу, коли функціонує Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Могли би цифрами проілюструвати її роботу?

- Відкрито більше двохсот кримінальних проваджень, 29 з них уже скеровано до суду. Є перші вироки — на підставі угод про визнання винуватості, де особи визнали себе винними. Свою роботу ми розпочали “з нуля”, без жодної бази даних. Для її створення потрібен час. Скажімо, щодо судді Чауса кримінальне провадження було зареєстровано ще у березні, наші працівники його “вели”, але на хабарі взяли лише у серпні. 

Не можна вимагати від нас швидкого результату. Наша, образно кажучи, “дитина” тільки народилася, тільки починає ставати на ноги. Неправильно порівнювати нас з Генеральною прокуратурою, СБУ та іншими силовими органами. Вони мають досвід, велику базу даних, якою з нами не бажають ділитися...

- То ви з ними - як нерідні...

- Можна і так сказати, хоча маю надію, що ситуацію вдасться виправити.

- Деякі політологи вважають, що хлопці зі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури — надто молоді, зелені, люблять похизуватися. А всю роботу, мовляв, робить Генпрокуратура, яка, на відміну від САП, тисячі справ передала у суд...

- Хотів би бачити ці тисячі справ. Цікаво було би поцікавитися, коли саме ці справи було розпочато, скеровано до суду і коли винесено вироки по них. А те, що говорять окремі політологи чи «експерти», свідчить або про їхній недостатній професійний рівень, або про заангажованість. 

Зрештою, не треба змішувати “вагові категорії”. У штаті тієї ж Генпрокуратури півтори тисячі прокурорів! В антикорупційному підрозділі СБУ, яка, так сьогодні склалося, повністю працює на ГПУ, теж біля півтори тисячі оперативників. Розгалужену мережу має й військова прокуратура. Порівняйте цю всю армаду із моїми 22 прокурорами і 150 детективами НАБУ!

- Які взаємини з НАБУ? 

- Ми — не конкуренти, а союзники і партнери. У нас немає окремої роботи. НАБУ не може показати інший результат, ніж ми. Без прокурора жоден детектив чи слідчий не може нікуди піти. Спеціалізована антикорупційна прокуратура здійснює нагляд за НАБУ. Працюємо в одній зв’язці, усі досягнення і прорахунки у нас також будуть спільними.

- Керівники Генпрокуратури і НАБУ не раз заявляли, що між ними немає жодного протистояння. Але навіть з нашої розмови відчувається, що не все так добре у нашому “силовому домі”. Таке суперництво  нагадує політичну війну між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко. У людей через це велика тривога. Ви не боїтеся, що ця порохова бочка може вибухнути і призвести до плачевних наслідків?

- Не боїться тільки дурень. Головне, щоб страх тобою не заволодівав, а керував для руху вперед... Про конфлікти між ГПУ і НАБУ говорити прикро. Але працівники НАБУ тоді діяли відповідно до вимог законодавства, мали  необхідні ухвали слідчих суддів. А от чому хтось пішов на якийсь штурм — питання до них. Якщо ж виявиться, що працівники НАБУ діяли незаконно, я як прокурор їх покривати не стану.

Закон повинен бути реально для всіх один, щоб не сталося так, як казав один політик: “Він хоч і сучий син, але він же наш сучий син!”... Такого в Україні не буде - “наш”, “ваш”. Ми з НАБУ — єдина система боротьби з топ-корупцією. Цей процес не є легким, швидким, але він іде.

- Часом складається враження, що генпрокурор прагне приписати собі всі заслуги у боротьбі з корупцією...

- Суспільство саме у всьому добре розбирається... Ми просто робимо свою роботу, не піаримося з приводу і без. Не кличемо до себе телебачення, воно, так склалось, приходить до нас само. Я бажаю успіхів Юрію Луценку. Але кожен повинен робити свою роботу. Кримінальний процесуальний кодекс чітко визначає підслідність і компетенцію всіх органів. Цього треба дотримуватися. Якщо у КПК написано, що суддя-хабарник — виключна юрисдикція Національного антикорупційного бюро, то нема чого тих суддів «ґвалтувати» різкою прокуратури — Генеральної, регіональної чи будь-якої іншої. Інакше буде вакханалія! 

- Щодо професіоналізму НАБУ. Один з журналістів розповів, як працівник цього відомства загубив у ресторані флешку зі секретною службовою інформацією, яка не повинна була виходити за межі НАБУ...

- Не хочу коментувати цієї заяви. З уст людини, про яку кажете, ллється одне лише лайно та помиї, нормальна журналістика там давно вже вмерла. Мені відомо, як ця особа згадану флешку отримала, хто її їй дав — представники Генпрокуратури. Нехай розбирається слідство.

- На 1 вересня президент Петро Порошенко обіцяв, що запрацює система електронного декларування статків чиновників, політиків. Ваше відомство звірятиме, чи сходиться “дебет з кредитом” у високопосадовців?

- Цим займатиметься Національне агентство з питань запобігання корупції, яке очолює Наталія Корчак. Особисто я у телевізійному режимі заповнив пробну версію цієї декларації. Цікава штука! Не “понти”! Коли вона належно запрацює, даватиме повну інформацію про держслужбовців, яку ті раніше приховували, зокрема, про свій тіньовий бізнес. Тож задумаються, чи варто йти на державну службу, щоб їх роздивлялися “під лупою”. А то як буває: зарплата у чиновника — 2 тисячі гривень, а він оформив “Мерседес” на 18-річного сина-студента чи на 80-річну маму-пенсіонерку. 

Окрім іншого, електронне декларування економить папір. Давайте побережемо наші ліси! Хоча щодо е-декларування у мене є зауваження. Наприклад, пропонується вказувати не просто марку авто, а й її серійний номер чи всі ювелірні вироби сім’ї. Перебір! Втім, нехай працює. Подивимося, як це буде. 

1 вересня вранці поведу свого старшого похресника до першого класу школи, а з наступного понеділка, коли вийду на роботу, загляну на сайт цих е-декларацій.

- Відомство згадуваної пані Корчак — одне з багатьох, яке покликане не боротися, а запобігати корупції (превентивна функція). Розмов про цю боротьбу багато, а корупції від того не стає менше. Звідки корені цього зла у нашому суспільстві — з бідності?

- Є такий іронічний вислів: «Українець хоче двох речей: щоб у державі не було корупції і щоб кум «вирішив питання - «якщо щось»... 

Уся справа у нашому менталітеті, у вадах нашого характеру. Його треба ламати. Під час підготовки статті для “Вісника прокуратури” я натрапив на цікаві документи — про корупцію в Українській Народній Республіці. З них випливає, як на початку ХХ століття ухитрялися красти кошти в нашій армії. Не тільки в УНР це робили. Згадайте “колчаківський період” постімперської Росії. Йдеться про людські “слабкості”: багато кому хочеться мати більше, ніж може заробити, і мати це миттєво... Має вирости нове покоління громадян, яке розумітиме, що не можна красти, що давати і брати хабарі — зло. Ми лише на початковій стадії очищувального процесу. Подивіться на Америку: найбільший злочин там — несплата податків, а у нас вкрасти у держави — звичне діло... Коли люди бачитимуть, що сплачені ними податки ідуть на країну, її інфраструктуру, дороги, тоді корупції стане менше. 

Великий резонанс отримали останні затримання хабарників. Ректор університету, дядькові 73 роки, подумай, чоловіче, про внуків, пиши мемуари, - а він зазіхає на чужі кошти. Вдома в нього знайшли золоті злитки... Або взяти заступника голови Миколаївської ОДА з тунелями під його будинком. А до чого дійшов скандальний київський суддя Чаус! Коли взнав, що його “веде” НАБУ, замість заспокоїтись — збільшив розмір хабара, бо, мовляв, зріс ризик. Як це лікувати? В’язницею!

- Українці, які слідкують за перебігом політичних скандалів, хочуть почути, наскільки “чистий” перед законом колишній нардеп Мартиненко, чи є кримінал у діях його колеги у парламенті Кононенка, військового прокурора у зоні АТО Кулика? 

- Коли називають прізвище Кононенка, багато хто хоче почути поруч прізвище “Порошенко”. Поки що не почують — бо для цього немає підстав, немає доказів, які б ми могли подати до суду. Будуть докази — моя рука не затремтить.

Щодо справи Мартиненка — у ній є судова перспектива. Багато що залежить від закордонних партнерів у Чехії, які на наш запит про правову допомогу повинні надати необхідну інформацію. На жаль, в Європі бюрократія виявилася сильнішою, ніж в Україні — доручення там можуть виконувати півроку і більше. У них свої строки...

Щодо того самого Кононенка. Кажуть, він — “сірий кардинал”. Ми не можемо реагувати на емоції. Ми повинні оперувати юридичними нормами, опиратися на факти...

Щоб посилити боротьбу з корупцією, треба посилити відповідальність за це. Як-от, скасувати грошові застави. Треба збільшити строки покарання за такі злочини.

- У декого може скластися враження, що ви — “людина Порошенка”. Доведіть, що це не так…

- Кожних півроку мене до когось прив’язують. Взимку — до Порошенка, навесні — до Коломойського, влітку — ще до когось. Восени чекаю наступного “компромату” на себе. Відповідати треба тільки справами. От візьмімо “дуже наближеного до всіх” народного депутата Олександра Онищенка, якому оголошено підозру, оголошено у розшук. Я вас запевняю: дехто в Адміністрації президента був би дуже не радий його затриманню...

Зрештою, хто би там що не говорив, Петро Порошенко — глава держави, ми його з вами обирали. Ще одна особливість українського менталітету: обрати собі гетьмана на п’ять років, а потім останні чотири роки на нього бруд лити. Не подобається — обираємо іншого! Це і є демократія.

Повертаючись до Онищенка — ми робимо все, щоб він був заарештований. Але в тому, що цього поки що не сталося, є і вина “борців за правду”, законодавців. Вони надали собі всі, які тільки можна, імунітети, а потім звинувачують нас у тому, що ми Онищенку “дали втекти”. Прикро, що нардепи з юридичною освітою, кандидатським ступенем ці дурниці тиражують на телеканалах.

- Новий статус різко змінив ваше життя. До вас тепер підвищена увага, у тому числі з боку близьких, знайомих, однокласників...

- У минулу суботу якраз відзначали з ними 15 років від часу закінчення нашої Львівської СШ №4...

- Тієї, де колись вчився російський політик-реформатор Григорій Явлінський?

- А крім нього, Богдан Ступка, Святослав Вакарчук...

- Ваш портрет поруч із цими зірковими випускниками уже почепили?

- Ні-ні. Та й інших не бачив.

- Напевно, на цій зустрічі представляли вас як “шановного Назара Івановича”?

- Нічого такого не було. Зібралися на 15-ту годину у школі, пройшлися по кабінетах, в їдальні організували солодкий стіл — шампанське і тортик. Потім чотири класи поїхали у ресторан за місто. Разом з іншими випускниками зробив свій грошовий внесок - “я ж не рудий!” На забаві я був не як заступник генерального прокурора України — керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а як однокласник. Чому при моїй зарплаті 100 тисяч гривень раз на п’ять років я не можу дати 700 грн. для зустрічі з шкільними друзями?

- Номер телефону для “приватної” розмови у вас не просили?

- Мій номер вже вся країна знає! А однокласники без потреби не дзвонять...

- Можливо, була розмова на кшталт: “Друже Назаре, тут така справа. Допоможи!”

- Відразу всім близьким сказав: ніякі справи нікому не “вирішую”. Якщо той чи інший прохач має рацію, найбільше, чим можу допомогти, — підказати, як юридично правильно вчинити, куди слід звертатися, як із ситуації вийти. Замовляти за когось слово перед губернатором, мером чи ще якимсь посадовцем, витягувати когось з халепи, якщо ця людина провинилася, — такого від мене не дочекаєтеся! Змінювати корумповану країну потрібно починати із себе.

- Чи виправдовують себе відкриття регіональних відділень того ж НАБУ? Чи не відбудеться зрощення їх з місцевою, часто корумпованою елітою?

- Щоб цього не сталося, проводять конкурсний набір, працює відділ внутрішнього контролю, який “моніторить” свої кадри. Щоб запобігти такому зрощенню, передбачено ротацію кадрів. Зрештою, люди у регіонах будуть під постійним наглядом з центру. 

- За свою посаду ви свого часу конкурували з учасником АТО Максимом Грищуком...

- Він — мій перший заступник, у нас нормальні робочі відносини. Кожний виконує свою роботу. Максим, зокрема, займається справою військового прокурора Кулика, виявив ініціативу у її розслідуванні.

- Було багато резонансних чуток щодо минулого життя-буття, “армійських подвигів” народного депутата Семена Семенченка. Ви вивчаєте діяльність цього політика?

- По лінії боротьби з корупцією до Семена Семенченка у нас питань немає. Військовими справами має займатися військова прокуратура. Кожне силове відомство має виконувати свою роботу: СБУ — ловити шпигунів і зрадників, патрульна поліція — штрафувати водіїв-порушників, карний розшук — шукати злочинців, швидка допомога — їхати на виклик до хворого. Військова прокуратура - займатися військовою тематикою. Поки у нас з корупцією “борються” всі, хто тільки хоче, у країні буде бардак.

- Що для вас стало професійною удачею?

- Затримання судді-хабарника, ректора-хабарника. Але треба зрозуміти, що подібні викриття не можна робити швидко, за тиждень-два. Наші “клієнти” — не прості люди, вони “шифруються”. Тим же Чаусом займалися півроку. 

Спокійно, впевнено робимо свою роботу. Знаємо, для чого і кого працюємо. Для держави. Готові до викликів. 6 вересня вийдуть на роботу народні депутати, на відкриття сесії прийдемо і ми. Представимо документи для зняття імунітету з судді Чауса.

- А папери на інших нардепів у цій папці будуть?

- Є певні напрацювання. Працюємо стратегічно, а не тільки по окремих хабарниках. Зокрема, розслідуємо розкрадання державних підприємств. Маємо матеріали щодо “Укрзалізниці”, де проходять певні народні депутати…

- Про ваші приватні справи. Дехто, дізнавшись, що у Київ ви перебралися відразу після закінчення університету, кажуть, що не обійшлося без “блату”. Хто лобіював ваш переїзд у столицю?

- У 2006 році чи не востаннє давали скерування на роботу. На розподіл приїхали і з Генеральної прокуратури. Пам’ятаю, виник тоді скандал: трієчникам і “платникам” місце у Львові знаходилося, а бюджетникам, відмінникам, магістрам — ні. У тому числі мені, хоча закінчив юрфак з відзнакою. Вибір випав на Київську область, там прокурором тоді був Юрій Гайсинський. Він був одним з небагатьох, хто за посади не брав гроші. За результатами написання автореферату, співбесід я опинився тоді у прокуратурі Києво-Святошинського району на найнижчій за ієрархією посаді. У тамтешній прокуратурі “відтарабанив” сім років, на рядовій посаді помічника прокурора району (старшого прокурора прокуратури району). Якби у мене була “волохата лапа”, напевно, через рік був би на якійсь керівній посаді. Рядовим прокурором був до Революції гідності.

- Наостанок запитання, яке просили вам поставити гарні дівчата, котрі цікавляться вашим особистим життям. Вони запитують: чи і далі ваше серце — вільне?

- Якщо цікавляться гарні дівчата — нехай пишуть мені на Facebook. Розгляну усі пропозиції (усміхається).

Фото автора.