Єлизавета БРИЗГІНА: «Тренер не зміг запропонувати мені щось нове. І ми розійшлися, без образ»

За минулі чотири роки після тріумфу на Олімпійських іграх у Лондоні, де український дівочий квартет уперше в історії незалежної України здобув «бронзу» в естафеті 4х100 м, Єлизавета Бризгіна (на фото) встигла прожити ціле життя. Через допінгову дискваліфікацію на два роки пішла зі спорту. За цей час придбала і обладнала квартиру, відпочила, змінила тренера, повернулася до тренувань і нарешті відібралася на Олімпійські ігри! Про 200 метрів насолоди і тортури 400-метрівки, родинні стосунки з тренером, зведені нанівець допінговим скандалом, про зіркових батьків та маминих доньок з татовим характером Єлизавета Бризгіна розповіла в інтерв’ю «ВЗ».

- Зимою ви випробували себе на 400 м —  дистанції, де найгучніші свої перемоги здобула ваша мама — триразова олімпійська чемпіонка Сеула та Барселони Ольга Бризгіна. Тепер же у заявках на 400-метрівці вашого прізвища немає. Відмовилися від цієї дистанції?

- Остаточно ні. Взимку атлети не змагаються на 200 м, а я не хотіла пропускати передолімпійський зимовий сезон. Так само нерозумно було би затято тренувати 400 м влітку: 26 років — уже не той вік, аби йти на такі кардинальні зміни. Можливо, наступного сезону ми з тренером переключимося на цю дистанцію. Та перед Олімпіадою ставку слід робити на коронні 200 м, де у мене  великий досвід і пристойні досягнення.

- 400-метрівка вважається найскладнішою дистанцією...

- Для мене це складно передусім психічно. В період підготовки буває нелегко, і ти розумієш, що на змаганнях буде ще важче. На старті складно зібратися з думками: боїшся надто швидко розпочати, тому що на верхній межі втоми ламається біг. Це специфічна дистанція. Для мене це тортури. Здавалось би, все робиш правильно, і результат непоганий. Та поки доживеш до кінця змагань, почуваєшся витиснутою ганчіркою. Інша річ —  200-метрівка, де я насолоджуюсь кожним кроком. В кайф навіть тренувальні навантаження на цій дистанції.

Рада своєму олімпійському нормативу на 200 м. Ми з тренером виконали колосальну  роботу. Мій біг став не таким брудним, як в останні роки, коли секунди все ще були швидкі, але біг уже перестав бути комфортним. Новий тренер, Костянтин Рурак, у підготовці дав мені те, чого відверто бракувало.

- Ваш перший наставник, Володимир Федорець, виховав вас з пелюшок, а до того привів на вершину олімпійського п’єдесталу вашу маму. Чому  вирішили змінити тренера?

- Ми одне з одного витиснули вже все можливе. І коли стався допінговий скандал, вирішили, що настав час поставити у нашій співпраці крапку. Недомовки і непорозуміння звели нанівець ті майже родинні стосунки, які багато років тривали між нашими сім’ями. Вголос ніхто з нас не звинувачував іншого. Просто я дійшла висновку, що змінити себе, свій біг зможу лише завдяки принципово новій тренерській методиці.  Володимир Андрійович не зміг запропонувати мені щось нове. Ми по-доброму розійшлися, без образ. Вітаємося при зустрічі, час від часу спілкуємося. Просто у нашому житті настав новий етап. У мене з’явився новий тренер, а у Володимира Федорця — нові учениці. 

- Кілька років тому лідерка збірної у бігу на 100 м Олеся Повх пішла з групи Костянтина Рурака через те, що не хотіла ділити увагу тренера з іншими його титулованими ученицями. Ви відчуваєте ревнощі до конкуренток?

- Марія Рємєнь також пішла з групи Рурака, тож гострої конкуренції між нами бути не може. У мене, відверто кажучи, також були сумніви. Я —  складна людина, і у Костянтина Михайловича характер непростий. «І як ми усі такі складні працюватимемо разом?» - непокоїло мене. Та уже з перших тренувань я побачила: коли тренер — професіонал до мозку кісток, жодні особливості характеру завадити плідній роботі не можуть. У нас повне взаєморозуміння. У  групі багато сильних і перспективних спортсменок — Наталія Строгова, Марія Шмідовата інші. При цьому не можу скаржитися, що мені бракує тренерської уваги. Ніколи не переймалася конкуренцією і потенційними суперницями. На тренуваннях я ніколи не бігаю дуже швидко. І не звертаю уваги, коли мене обганяють. У мене є завдання — виконати тренувальну програму і стати кращою щодо себе самої. Своє я візьму на змаганнях. На змаганнях я можу витягти з себе усе до останньої краплини. Змагатися  люблю куди більше, ніж тренуватися.

На початках мені було важко. Після дискваліфікації  вирішила відпочити  і  рік не тренувалася взагалі. Результати на перших стартах були просто смішними: стометрівку  не вибігала з 12-ти секунд. Та потім розбігалася: у зимовому сезоні  солідними були показники на 400 м, а влітку вийшла на новий рівень на 200 м. Я готова до змагань на найвищому рівні. Повна сил і спортивної злості.

- Хтось із вашої команди намагався з’ясувати, як заборонений препарат потрапив у ваш організм?

- У допінговій метушні розібратися неможливо. Сьогодні певний препарат вживати можна, а від завтра уже ні. Кому і що можна довести? У пробі виявили дростанолон (анаболічний стероїд. — О. С.), я відбула дискваліфікацію і пішла далі. Спортсмени і тренери не завжди  обізнані у тому, що можна, а що ні. Ось і помиляються. Дискваліфікація — це те, що потрібно пережити. Трапляється, талановиті атлети розчаровуються у спорті і передчасно завершують кар’єру. Мене ж це зробило лише сильнішою. Стала більш професійно ставитися до спорту. 

- Чим ви займалися під час вимушеної перерви?

- Купила квартиру і робила у ній ремонт, а потім усе літо відпочивала. З осені почала втягуватися у тренування —  копирсатися у власних помилках, шукаючи свою оптимальну техніку. З березня з головою поринула у підготовку до літнього сезону — до Олімпійських ігор.

- На маму ви подібні не лише зовні, а й технікою бігу…

- А характер у мене батьківський — нестримний, запальний. Та, на щастя, я так само швидко заспокоююся. У мами характер теж був бойовий — без цього у спорті нема чого робити. М’якою вона стала, коли завершила спортивну кар’єру. Відчула себе мамою двох доньок, виховувала нас з сестрою істинними дівчатками. А ось тато (олімпійський чемпіон Сеула-1988 в естафеті 4х100 м Віктор Бризгін. — О. С.) таким же емоційним і залишився. Став навіть більш імпульсивним, ніж коли бігав сам. Він тренує чоловічу естафетну збірну 4х100 м. Починає хлопцям щось пояснювати і миттєво заводиться.

Молодша сестра Анастасія спокійніша за мене. Але характер також видно здалеку (сміється). Вона теж тренується у Костянтина Рурака, бігає, як і мама, 400 м. Деколи Настя скаржиться, що я надто сувора з нею. На зборах та змаганнях ми живемо разом,  підтримуємо одна одну. Їй також хочеться на Олімпіаду. Але моя не за роками обдарована сестричка чудово розуміє: ще не  час. Вона і так як для юніорського віку бігає надто швидко. Її постійно потрібно зупиняти. Інакше травм не уникнути. На неї чекає зіркова кар’єра. Настя  працьовита і вже в свої 19 років ставиться до спорту як справжній профі.P. S. Кваліфікаційні олімпійські забіги на 200 м серед жінок (де змагатимуться є Єлизавета Бризгіна, Наталія Погребняк та Наталія Строгова) розпочнуться 15 серпня.