Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

В’ячеслав ТИРТИШНИК: «Легкоатлети – третина олімпійської команди України»

Олімпійський норматив виконали 68 спортсменів, розповів державний тренер національної збірної України з легкої атлетики.

Для кожного з цих 68 хлопців та дівчат Ріо стане першим досвідом змагань у Бразилії. Як наші атлети адаптовуватимуться до незвичних широт і чого чекати на олімпійських теренах від лідерів “синьо-жовтої” команди, розповів державний тренер національної збірної України з легкої атлетики В’ячеслав Тиртишник (на фото праворуч).

- Зважаючи на результати передолімпійського сезону, запланували, що олімпійський норматив виконають близько 70 атлетів, — зауважив В’ячеслав Тиртишник. — Наші прогнози здійснилися: у Бразилії змагатимуться 68 українських представників Королеви спорту. Ця цифра свідчить про те, що у наших непростих умовах можемо підготувати багато атлетів, здатних виконати вимоги щодо участі в Іграх.

- Хто у Ріо-де-Жанейро готовий претендувати бодай на місце у фіналі?

- З особливим інтересом українські уболівальники спостерігатимуть за стрибунами у висоту Богданом Бондаренком та Андрієм Проценком. Відновлюється після низки травм Ольга Саладуха (потрійний стрибок). У бойовому складі збирається на Ігри жіночий естафетний квінтет у бігу 4х100 м (Наталія Погребняк, Олеся Повх, Єлизавета Бризгіна, Наталія Строгова та Христина Стуй). За місце на п’єдесталі пошани боротиметься і четвірка в естафеті 4х400 м (три Ольги — Бібік, Земляк та Ляхова, а також Юлія Олішевська). Для обох дівочих команд увійти до призової трійки — складне завдання, результати суперниць обіцяють  гостру боротьбу. Та «складно» не означає «неможливо»: на чемпіонаті України у бігу на 400 м відразу четверо наших дівчат вибігли з 52 секунд. На 800-метрівці у жінок у нас також підібралася потужна компанія атлеток — Наталія Лупу, Ольга Ляхова і Анастасія Ткачук. На 1500 м готується до Ігор Наталя Прищепа: 21-річна атлетка не так давно в Амстердамі стала чемпіонкою Європи у бігу на 800 м і перебуває у відмінній формі. У багатоборстві до своєї олімпійської мети крок за кроком іде сім’я Касьянових: Аня поступово входить в оптимальну форму, набирає обертів і Олексій. Стрибком на 6,93 м у Луцьку на весь голос заявила про себе Марина Бех. На першості України не все вдавалося метальнику молота Жені Виноградову. Та цього сезону у нього були цілком пристойні результати: у світовому рейтингу у нього висока позиція. У когорті світових лідерів розпочала сезон у стрибках у висоту Оксана Окунєва. І, говорячи про олімпійські надії, неможливо забути про наших ходоків Ігоря Главана, Руслана Дмитренка та інших.

- В яких легкоатлетичних дисциплінах і чому Україна не буде представлена на Олімпійських іграх-2016?

- У бігу на середні (800 м, 1500 м), а також довгі (5000 м, 10000 м) дистанції серед чоловіків. У нас на сьогодні немає відповідного рівня атлетів, готових змагатися на світовому рівні. Ми аналізуємо причини цього і намагаємося знайти відповідь на запитання «Чому?» Адже бігунам на середні та довгі дистанції для тренувань не потрібне дороге обладнання, як, наприклад, для стрибків із жердиною. Є у нас і хороші, досвідчені тренери. На довгих дистанціях не готові конкурувати із зарубіжними атлетками й українські жінки. Багато хороших тренерів працює у нас у стрибках у довжину та потрійним. Та, на жаль, у чоловічих довгих стрибках боротьба за нагороди також відбуватиметься без наших атлетів. Я тісно спілкуюся з чудовими наставниками у стрибках Юрієм Горбаченком та Анатолієм Голубцовим. Не раз аналізували причини українського занепаду. Камінь спотикання лежить у сфері фінансування: туди, де працюють хороші тренери і є умови для розвитку, через брак коштів неможливо запросити талановитих атлетів з інших міст. Не можемо організувати їм елементарний побут, знайти дах над головою.

Ще не так давно нас називали «ядерною державою» (посміхається): у штовханні ядра наші спортсмени були серед світових лідерів. У Ріо, на жаль, нам не доведеться уболівати за «своїх». Причина — саме у групі метань мав місце найбільший відтік кадрів за кордон. Сьогодні багато наших наставників працює на збірні інших країн. Кількість тренерів з метань, які продовжують тренувати в Україні, гранично мінімальна. Дійшло до того, що практично усі вони почали суміщати ті дисципліни, в яких до цього часу ніколи не працювали: метальники молота тренують і дискоболів... Бачать «безхозних» атлетів і не можуть відмовити їм у допомозі.

Та сама причина відсутності конкурентоспроможних результатів у стрибунів з жердиною. Більш того, до проблеми з тренерськими кадрами додається дороге обладнання, яким можуть похвалитися лише кілька міст України. Яма для стрибків є у Сумах та Кіровограді. Але там немає відповідних тренерів. Найпотужніша школа стрибків із жердиною функціонувала у Донецьку. Тепер з відомих усім причин не можемо на неї розраховувати. Хочеться вірити, що українські традиції у цій легкоатлетичній дисципліні відродяться у Броварах. У цьому осередку з’явилася плеяда молодих тренерів. 

- Від самих атлетів та тренерів доводилося чути: біда української легкої атлетики — це футбол, мовляв, на цей популярний вид спорту грошей не шкодують, а усі інші види фінансуються за залишковим принципом. Погоджуєтеся з цим твердженням?

- Бізнесмени, які будують виключно футбольні, без бігових доріжок і секторів, стадіони за власний кошт, мають, зрештою, на це право. З іншого боку, є приклади, коли на мультифункціональних стадіонах закатують асфальтом бігові доріжки, тому що футболістам вони не потрібні. Я прихильник невеличких та затишних стадіонів, яким, для прикладу, є львівський СКІФ, розташований у тихій, зеленій місцевості, з невеликими трибунами і манежем поруч. Такі споруди потрібні нам куди більше, ніж величезні і громіздкі арени, які на своє утримання вимагають чимало коштів. Ми уже чотири роки чекаємо, щоб для легкоатлетів відкрили СКІФ. Ще перед Іграми у Лондоні залишалося зробити завершальний у ремонтних роботах штрих — постелити доріжки. Доріжок немає й досі. А з часом відкрита дощам і вітрам основа псується. Якщо терміново не постелити покриття, доведеться переробляти і саму основу. 

- Зважаючи на власний олімпійський досвід, чого б ви побажали своїм підопічним у Ріо-де-Жанейро?

- Удачі. На таких змаганнях, як Олімпійські ігри, вона як ніколи важлива. Історія спорту знає чимало прикладів, коли олімпійськими призерами ставали ті спортсмени, які не числилися серед фаворитів.

Мало кому з наших спортсменів чи тренерів доводилося бувати у Південній Америці. Для усіх нас це буде новий досвід. Я звернувся у науково-дослідницькі інститути з проханням порекомендувати, коли команді краще прибути до Ріо і чого нам там слід очікувати. А також як з метою швидшої акліматизації проводити заключні передолімпійські дні в Україні (нам порадили швидше лягати спати, аби хоча б трішки зсунути різницю у часовому поясі). У науковців уже були напрацювання щодо цього: вони літали до Бразилії зі збірними з інших видів спорту на різноманітні міжнародні змагання. На основі наукових даних і рекомендацій ми прийняли рішення летіти до Ріо за дев’ять-десять днів до початку змагань. За цей час відбувається повне перелаштування організму під нові клімато-географічні умови, і спортсмени уже фізично готові показати свій максимум. Нам порадили обрати такий рейс, щоб ми прилетіли до Бразилії у другій половині дня, і відразу після поселення і вечері лягали спати. Не рекомендували атлетам до завершення змагань дегустувати невідомі і незвичні європейцям місцеві страви. 

Фото з архіву В’ячеслава Тиртишника.

Схожі новини