Fozzey: «Уся родина з’їжджається до Львова на концерт. Для цього мама на тиждень винайняла будинок»

Для мегапопулярної групи “Танок на майдані Конго” 2016 рік особливий. «ТНМК» святкує 20-річний ювілей творчої діяльності. У рамках святкування група запланувала багато концертів, один з яких  відбудеться 24 травня у Львівській опері — “Симфонічний хіп-хоп”.  «ТНМК» виступить разом із симфонічним оркестром “Слобожанський”. Як можна поєднати, на перший погляд, непоєднуване — хіп-хоп з оркестром, —  журналіст “ВЗ” попросила розповісти одного з фронтменів гурту «ТНМК» Олександра Fozzey Сидоренка.  

- Незвично буде слухати «ТНМК» у супроводі симфонічного оркестру. Кому належить ідея поєднати звучання хіп-хопу і симфонічного оркестру?

- Наш проект розпочався ще у 2013 році. Його ініціатором був  професор Гаррі Артушович Абаджян, художній керівник Харківського симфонічного оркестру «Слобожанський», який є єдиним в Украї­ні суто молодіжним оркестром. У цього викладача колись  вчився гри на фаготі наш Фагот.  Якось ми їхали зі Львова до Києва, Абаджян зателефонував Фаготу і запропонував зробити спільну програму. Фагот також про це багато років мріяв. Ми зробили цю програму за півроку. Симфонічні аранжування відрізняються від тих, до яких ми звикли, тож потрібний був свіжий погляд. Його забезпечив диригент і аранжувальник Юрій Яковенко. Він — харків’янин, молодий, дуже талановитий диригент. Вперше ми представили свою програму у Харківському оперному театрі. Потім  тричі відіграли її у Києві. Нещодавно знову зіграли у Харкові. Ми її постійно оновлюємо, додаємо нові пісні. Цього разу з оновленою програмою виступаємо у Львівській опері.

- На концерті, який відбувся у березні у Харкові, ви через травму виступали сидячи.

- Не зовсім. Я вставав на останній пісні. Рушниця, що висить на стіні, колись має вистрелити. Так і сталося у випадку зі мною.

- Маєте на увазі футбол?

- Так. Завжди жартую з цього приводу, що люди грають у футбол, а ми у команді “Маестро” граємо у футболістів. Я догрався до серйозної травми. Тож тепер доведеться тільки спостерігати за грою інших. А з концертами все гаразд. У Львові виступатиму стоячи (сміється. — Г. Я.).

- Не так давно вибухнув скандал через квоти в радіоефірі для української пісні і українських виконавців. Багато співаків, не розібравшись, підписалися проти квотування української пісні. Як ви прокоментуєте проект про надання квот пісням украї­нського виробництва?

- Я проти штучних обмежень у культурі. Слухача ми не примусимо у такий спосіб нас любити.  Я за те, щоб у конкурентній боротьбі перемагав музичний капіталізм. Українські музиканти функціо­нують під тиском сусіднього ринку. Робимо все для того, аби потрохи його відтискати. Дуже би хотілося, щоб нас, як у Греції, слухали протягом 69 відсотків ефірного часу. Проблема, на мою думку, не у цьому.

- А в чому?

- Насамперед, через те, що слаба у нас економіка. Шоу-бізнес — це бізнес, і поки економіка не працюватиме належним чином, щось зробити буде важко. А з іншого боку, проблему треба шукати у собі. Щоб нас слухали, треба більше і краще працювати. І тоді будуть слухати нас, а не російську попсу.

- Деякі українські музиканти переконують, що музика не має кордонів. Тому й виступають у Росії, кажуть, що вони начебто таким чином прокладають місток дружби між колись братніми народами. На вашу думку, виступи у Росії — це справді той “місток”, чи все ж таки запроданство?

- Це справа кожного.  Кожен робить свій вибір. Є українські музиканти, які працюють у Росії, але частину гонорару віддають нашій армії. Є такі, що нічого нікому не дають, а працюють у Росії, і не бачать у цьому нічого поганого.  Є такі, хто принципово відмовився. Респект їм. Я не припускаю і навіть уявити такого не можу, що ми би виступали зараз у Росії. Співати там і говорити про якісь братні відносини неможливо. Ми би не змогли, бо як би ми дивилися у вічі людям, які хочуть, щоб ми всі сконали.

- У побуті ви здебільшого спілкує­теся російською, бо походите з російськомовної родини. А пісні пишете україн­ською. Вам так зручніше?

- Це був наш вибір, ми вчимо мову і плануємо далі це робити. Фахівці доводять, що людина мовами не думає. Вона мислить уявними категоріями. Українська подорожує на схід України зі швидкістю 200 кілометрів на десять років.  

-  Для творчості, як відомо, потрібні спокій, гарний настрій. Як вам зараз пишеться у цей складний час, коли агресор топче нашу землю, стріляє, знищує населені пункти?

- Важкувато. Пишу про такі речі, про які раніше не писав. Підіймаю такі теми, які би раніше не підіймав.  Важко цього позбутися, тому що я обираю тексти для нових композицій, і бачу, що вони такі невеселі. Хочеться дозувати якось цю агресію і негатив, якого  навколо не бракує. Не завжди виходить написати щось радісне, коли навколо стільки сумних подій. Вірю, що будуть ліпші часи, і тоді будуть веселі пісні. Головне, щоб емоції були природними.

- Знаю, ви не лише виступаєте у зоні АТО, а й активно допомагаєте хлопцям, які воюють, — купуєте одяг, передаєте харчі... Самі би взяли до рук зброю?

- З огляду на освіту я, найімовірніше, попрацював би військовим журналістом. Не впевнений, що зміг би вистрелити в людину. На сході ми були, але складається враження, що їм там не завжди потрібні ці концерти. Їм би хотілося більше тиші і спокою. Але ми робимо те, що вміємо робити.

- За свої сорок з гаком років ви дуже багато встигли —  п’ять книжок написали, працювали ведучим на різних телеканалах, а ще плюс репетиції, концерти, пишете журналістські колонки, граєте у футбол і є капітаном “Маестро”... Де на це все берете сили і як вам це вдає­ться?

- Це питання програмування себе і програмування роботи з часом. Є люди, які встигають більше.

- А час на сім’ю залишається?

- Аякже! От навіть на цей концерт з Харкова приїдуть мої батьки і друзі. Мама для цього спеціально винаймає будинок, щоб уся родина цілий тиждень могла побути разом. Приїдуть навіть родичі з-за кордону.  Будуть такі маленькі “батьківські збори”.

- Ви у групі майже тридцять років, однак «ТНМК» святкує цього року 20-річчя. Як це так?

- Є два моменти відліку. Як гурт «ТНМК», який грає україн­ську музику, цього року святкуємо двадцять сезонів. А перед цим ми ще грали сім років.

- З хлопцями іноді проводите, умовно кажучи, 24 години на добу. І, можливо, трапляються суперечки. Як “розрулюєте” конфліктні ситуації?

- Безперечно, ми сваримося. Особливо, коли робиться новий матеріал. Семеро музикантів, у кожного свій смак. Хтось пропонує одну ідею, хтось іншу... Ми — як родина. А в якій сім’ї не буває сварок? Між нами нема “послів доброї волі”, хто першим іде на примирення. Це частина діяльності. Однодумцям, мабуть, сумно жити. Але досвід показує: якщо ми тримаємося разом стільки років, кожен з нас вміє робити кроки назустріч.

- Під час виступів траплялися курйози, можливо, проколи?

- О... Пригадую, як у січні 1998 року ми вперше приїхали до Львова на фестиваль “Мелодія”. Ми, як переможці “Червоної рути”, думали, що ми такі “зіркові артисти”. Один чоловік домовився про наш виступ на цьому фестивалі. Нам сказали, що будемо грати три пісні. Ми довго їхали з Харкова. В Оперному театрі, де відбувався фестиваль, я пішов поцікавитися, о котрій годині наш виступ. А мені відповідають: “Ми не знаємо, хто такий “Танок на майдані Конго”. Потім сказали, що бачать, що ми музиканти, дозволили нам зіграти не три пісні, а одну, та й то під фонограму. Я намагався пояснити і вмовити, бо  для чого тоді ми семеро їхали з Харкова, — аби заспівати одну пісню, та ще й під фонограму... А нам відповіли: “Ви що, жартуєте? Які три пісні? У нас сам Малишев лише дві пісні співає!”. Ми тоді не знали, хто такий той Малишев. Прийшов я у готель “Львів”, а там чергова неприємна ситуація — у нас вкрали всі гроші. Сказав, що Малишев співає дві пісні, а ми, кажу, давайте так заспіваємо одну пісню, щоб вони дізналися про нас. От і вийшло, що ми протягнули набагато довше, ніж Валерій Малишев.

- Як випадає вільний день, де і як любите відпочивати?

- Щоб позаду були гори, попереду — море, щоб не було людей і жодних планів, щоб можна було писати…

Довідка «ВЗ»

Fozzey (Олександр Сидоренко) народився 6 квітня 1973 р. у Харкові. Дитинство минуло в Євпаторії. Закінчив Київський міжнародний університет (фах — журналіст-телевізійник). Навчався також у Харківському державному технічному університеті радіоелектроніки та Харківській гуманітарній академії. Є одним із лідерів групи і автором текстів. Працював телеведучим на каналах Privat-TV, «Новий канал» (ранкове шоу «Підйом»), ICTV (шоу «Галопом по Європах-2»; «Третій тайм»), «1+1» («Великі перегони»). Крім того, Fozzey є автором п’яти прозових книг.