Передплата 2024 «Добрий господар»

Оксана МУХА: «Читаю Шевченка – плачу, а коли слухаю – не розумію...»

Відома співачка – про остогидлий «формат», порівняння з Квіткою Цісик і відчуття народної пісні.

Оксана Муха — нетиповий представник сучасної української сцени. За її плечима — хороша музична освіта, співпраця з провідними українськими та зарубіжними композиторами, хоровими капелами «Дударик», «Трембіта», симфонічними оркестрами, рок-гуртами, солістами... Співачка не женеться за так званим форматом і не шукає щастя у столиці. Однак це не заважає їй збирати аншлаги у Львівській опері. Чому Оксана Муха неоднозначно ставиться до постійних порівнянь з Квіткою Цісик та що поєднує Тараса Шевченка з Людвигом ван Бетховеном — виконавиця розповіла в інтерв’ю «ВЗ».

- Оксано, у вашому репертуарі є чимало народних пісень. Відомо, що це один із найважчих музичних жанрів, до якого не приходять випадково. Звідки у вас це глибинне відчуття народної пісні?

- Думаю, це Господь так вирішив (усміхається. — О. Д.). Ніколи не мала вчителів, які б навчали народного співу. Фольклор мені настільки зрозумілий, що я навіть про слова не думаю, коли співаю. Просто з першої ноти перед очима виринає ціла картина. І я маю змогу бачити те, про що йдеться у пісні. Українська народна пісня — це той жанр, в якому почуваю­ся найбільш органічно. А відчуття цієї музики у мене змалку. Вдома співали завжди — за столом, у побуті, за роботою. Обмінювались касетами з унікальними записами. У нашій хаті ніколи не звучала попса.

- Ваші батьки теж музиканти?

- Мій тато — акордеоніст. Має вищу музичну освіту. Мама — медик, але з чудовим музичним слухом. Сестра грає на фортепіано. В дитинстві ми співали не лише при святі, а й щодня. Для нас це було абсолютно нормальним явищем, і я навіть думала, що так заведено у всіх родинах. Коли мені було 4 чи 5 років, ми усією сім’єю записали на касету кілька пісень. Сестра, мама, бабця і я співали, батько акомпанував на акордеоні. Ми записали «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Стоїть гора високая», «Ніч яка місячна»… Крім дитячих пісень, які пам’ятаю досі, я вже у ранньому віці знала змістовніші, складніші твори.

- Тобто коли постало питання вибору майбутньої професії, сумнівів у вас не виникало...

- Так, я знала, що моє життя буде пов’язане з музикою. Батько був керівником кількох музичних колективів, тож у нас вдома завжди збирались музиканти. Проводили репетиції, готувались до концертів. З дитинства мені знайомі акордеон, бандура, кларнет, цимбали, бубни… Мене це все цікавило, пробувала грати на всьому. Батьки хотіли віддати нас із сестрою в музичну школу у клас фортепіа­но одночасно. Але оскільки я була дуже маленькою, мала тендітні пальчики, мені сказали почекати наступного року. Однак через рік приймальна комісія вирішила, що моїм рукам більш притаманна гра на скрипці. І це не було помилкою, скрипка відіграла дуже важливу роль у моє­му житті. Завдяки грі в симфонічному оркестрі я здійснила багато мандрівок світом з ней­мовірним репертуаром, а також скрипка навчила правильно інтонувати у вокалі.

- Вас часто називають українською Квіткою Цісик, відзначають схожість манери співу. Знаю, що митці не надто люблять, коли їх з кимось порівнюють. Як ви ставитесь до цього?

- У мене двояке ставлення... Співачка Квітка Цісик відіграла у моєму житті дуже важливу роль. Я виховувалась на її творчості. Слухаючи ці пісні, у мені, напевно, закладалось розуміння української професійної музики. Квітка Цісик, не знаючи про це, стала моїм вчителем. І перемога у конкурсі на її честь дала мені усвідомлення того, що я не помилилась у виборі свого шляху. На той момент я ще вагалась: грати на скрипці в оркестрі чи робити вокальну кар’єру. Саме після цього конкурсу я з головою занурилась у власну співочу творчість.

Квітка Цісик для мене є своє­рідним знаком якості. Кожна її пісня — виплекана, створена з душею, неймовірно якісно записана. Кожному музиканту потрібно прагнути досягти такого рівня. Тому я горджусь, коли мене порівнюють із цією видатною співачкою. З іншого боку, на концертах люди чекають від мене Квітки Цісик. Завжди хочуть почути композиції з її репертуару. І як тільки вони з’являються — зал вибухає. Не можу сказати, що це погано. Мені боляче, що Квітки немає, і вона вже не зможе співати свої пісні. Однак я б дуже хотіла, щоб чули Оксану Муху, співачку з власним, особливим виконавським стилем.

- А коли ви вперше познайомились з творчістю Квітки Цісик?

- Здається, мені тоді було п’ять років. Брат мого тата Богдан Муха концертував з гуртом Остапа Стахіва. Вони їздили з концертами в Америку і Канаду. І от з якоїсь поїздки він привіз касету Квітки Цісик. Мій батько тоді мав машину марки «Жигулі» з встановленим магнітофоном. Ми часто їздили відпочивати з наметами. Якось зупинились поблизу Кам’янецького водоспаду у Карпатах, розпалили вогнище, і тато увімкнув цю касету. Пам’ятаю, як сьогодні: шум гірської річки і голос Квітки з динаміків у машині... Це один із найяскравіших і найчіткіших моїх дитячих спогадів.

- Чи доводилось вам у музичній діяльності зустрічатися зі словом «формат»?

- Так, і не раз. Це слово, на жаль, досі не втратило своєї актуальності, і хтозна-коли втратить. Наприклад, більшість львівських радіостанцій не беруть моїх пісень у ротацію, бо вони є неформатними. Колись я наївно думала, що формат — це добротно створена і записана пісня. Насправді, щоб потрапити в ротацію на радіо, потрібно записати трек дуже легкого змісту і простої форми, щось таке примітивне, обов’язково позитивне, квадратоподібне. Аби не напружувати слухача, або ж, не дай Боже, змусити його замислитися. Інтелектуально багатший, музично і технічно складніший матеріал — це вже неформат. Хоча часи змінюються, і совок у головах, який нас вперто не хоче покидати, нав’язуючи якісь формати/неформати і почасти дикий несмак, мусить відійти на смітник історії. Думаю, цей процес неминучий.

- На одному з концертів ви виконали пісню на слова Шевченка «Зоре моя вечірняя», покладену на музику «Місячної сонати» Бетховена. Надзвичайно вдалий експеримент. Як народилась така ідея — поєднати творчість двох геніїв?

- Я б не хотіла нікого образити, але, як на мене, музика на слова Тараса Шевченка, а особливо та, що написана за часів Радянського Союзу, - це не рівень його творчості. Звісно, є вдалі композиції. Зокрема, «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий...». Але більшість мені важко сприймати. Читаючи Шевченка, я плачу, а коли слухаю — не розумію... Мій Шевченко — це не той чоловік, якого часто малюють у кожусі, з великою шапкою і довгими вусами. Насамперед, це молода людина, яка вміє кохати, захоплюватися, сумувати, бунтувати... Шевченко, якого нам пропонували у часи совдепії, виглядає доволі дивним. На жаль, його дуже часто і сьогодні так подають у школах, з безліччю стереотипів і незрозумілих нашарувань. Ідея експерименту покласти Шевченкові слова на музику Бетховена належить композитору Григорію Міняйлу, який не знайомий з музикою СРСР. Він вирішив, що Бетховен — це рівень Шевченка. І справді, після виконання цієї композиції до мене підходили люди і говорили, що вони відкрили для себе творчість поета, зрозуміли суть, зміст його творів. Маю надію, що це не остання моя спроба поєднання геніальної поезіі з геніальною музикою.

Фото з архіву Оксани Мухи.

Довідка «ВЗ»

Співачка Оксана Муха народилася 1981 року у Львові. У 1996 р. закінчила Львівську середню спеціальну музичну школу-інтернат ім. С. Крушельницької (клас скрипки Т. Луцик), у 2000 р. — Львівське державне музичне училище ім. С. Людкевича (клас скрипки О. Макарик), у 2005 р. — Львівську національну музичну академію ім. М. Лисенка (клас скрипки О. Андрейко). З 2004-го по 2008 р. працювала артисткою оркестру Львівського муніципального камерно-симфонічного оркестру «Леополіс». У 2006 р. записала спільно із мистецьким об’єднанням «Дударик-назавжди» компакт-диск «Галичанка». В червні 2007 р. дебютувала як солістка-співачка на львівських сценах з хоровою капелою «Дударик» у проекті «Мамине серце», виконуючи колискові пісні. У 2010 р. видала сольний альбом «Re:sheto». У квітні 2011 р. отримала Гран-прі I Міжнародного конкурсу українського романсу ім. Квітки Цісик (Львів). «Оксана Муха — наша друга Квітка Цісик. Квітка Цісик повернулась до нас голосом Оксани Мухи. Щаслива, що талант Квітки передався цій милій тендітній дівчинці…», - сказала відома співачка Ніна Матвієнко в інтерв’ю газеті «Високий Замок» за 5 квітня 2011 року. У 2014 році Оксана Муха видала альбом «Колядки та щедрівки», який презентувала на сольному концерті «Різдво в Опері».

 

Схожі новини