Передплата 2024 «Добра кухня»

Король скрипки був стипендіатом самої королеви Іспанії

Видатний музикант Остап Шутко у 22 роки вже викладав у музичній академії.

Остап Шутко — один з найвідоміших українських музикантів. Його концерти, що завжди проходять з аншлагами,  — подія для всіх меломанів.  Таке свято незабаром чекає на львів’ян і гостей міста —  15 січня вперше Остап Шутко разом з Ольгою Шутко та оркестром «Віртуози Львова» у Львівській філармонії презентують програму ALLUSION, яку вже мали змогу почути у багатьох містах України та Європи. Напередодні концерту я зустрілася з музикантом в одній із затишних львівських  кав’ярень, де печуть смачні пляцки. Про концерт,  навчання і нагороди Остап Шутко розповів журналісту «ВЗ».  

- Концерти,  які даєте, завжди знакова подія не лише для вас, а й для львів’ян.  Чому буде присвячений ваш виступ у Львівській філармонії 15 січня?

- У Львові я давно не грав. Програму ALLUSION, яку представлю 15 січня, вже чули у багатьох містах України і Європи. Для мене виступати у Львові особливо відповідально, бо я — львів’янин, тому спочатку роблю начебто генеральні репетиції в інших містах, а вже фінальною точкою залишається моє рідне місто. З програмою ALLUSION виступаю майже два роки, маю записаний диск. Тобто вона відшліфована у кожному звуку і кожній ноті. 

- Ви вчилися у школі імені Соломії Крушельницької, пізніше у консерваторії, у вашої видатної мами, навчалися й у Лондоні. Як це — вчитися і жити далеко від дому? Вам батьки допомагали фінансово чи доводилося підробляти?

- Я виграв стипендію, яка мені покривала усі витрати у Лондоні. Але треба було пройти дуже жорсткий відбір. Спочатку надсилав касету, потім ми їхали на прослуховування у Прагу, де кваліфіковані музиканти наживо перевіряли нашу гру. Треба було знати добре мову, з нами спілкувалися викладачі з Лондона. От мені і вручили такий подарунок — я мав змогу рік навчатися у Великій Британії. Не можу сказати, що міг собі все дозволити, бо Лондон — дороге місто, але на найнеобхідніше вистачало.   

- Не було бажання там залишитися назавжди?

- У жодному разі! Для мене взагалі не стоїть питання оселитися і жити у якійсь країні світу. Хоча мене неодноразово запрошували. Люблю південь Європи, залюблений у Барселону, але ніколи б не залишився там жити. Завжди хочу повертатися додому.  

- За своє творче життя маєте багато нагород. Але серед них є особливі — ви стипендіат королеви Іспанії і стипендіат ЮНЕСКО.  Що це за нагороди і що вони вам дають?

-   Я мав змогу поїхати до Іспанії на майстер-класи до найкращих педагогів з усього світу. Не лише вчився, а й мав можливість виступати на концертах. За усе це платили з фонду іспанської королеви. А в моральному плані — це навіть важко переоцінити, наскільки такі зустрічі важливі для  молодого музиканта.  Я там не лише вчився і виступав, а мав змогу спілкуватися зі світовими знаменитостями у неформальній обстановці — вечеряти у ресторанах, розмовляти на різні теми. Потім так само місяць я використовував стипендію ЮНЕСКО — майстер-класи, концерти, спілкування…

- Але у вас є ще одна «важлива нагорода» - маєте титул наймолодшого викладача кафедри музичної академії.

- Це не титул, так є насправді (сміється. — Г.Я.). Мені було лише 22 роки, а я вже викладав у Національній музичній академії. 

- Деякі ваші студенти були старшими від вас?  Зверталися до вас по імені і по батькові?

- Були навіть набагато старші. Зверталися до мене лише по імені. Я так хотів. Мої колеги-викладачі неодноразово робили мені зауваження. Я тоді тільки повернувся з Лондона, такий собі європеїзований. Там ніхто не звертається по батькові. До свого 80-річного викладача у Лондоні мені треба було казати просто Іфра. Чесно скажу — язик не повертався… 

- У вас були хороші студенти?

- Ну, які можуть бути студенти у молодого викладача?  Але можу похвалитися: усі мої вихованці займаються музикою. Всі працюють і заробляють гроші музикою.  У наш час — велика рідкість, коли після закінчення навчального закладу всі працюють по спеціальності. Комусь з моїх студентів, можливо, було легко зі мною, хтось, ймовірно, відчував дискомфорт. Але всі вони полюбили музику. 

- Хтось з них виділявся чимось незвичним?

- У мене була студентка-китаянка. Завжди привозила мені з дому якісь невеличкі сувеніри — шкатулки, поробки зі шкіри. Але найцікавіше було наше з нею спілкування — вона не розуміла ані російської, ані англійської. Я їй показував — вона повторювала.  Якщо не розуміла, показував ще і ще. Іноді були кумедні історії. Китаянка зі словником вивчила питання — прийшла, випалила завчену фразу англійською. Я їй відповідаю на її питання, а вона кліпає очима. Нічого не розуміє.

- Це зараз ви — відомий музикант, а у дитинстві були звичайним хлопчиком. Коли вперше взяли до рук скрипку?

- Попри те, що народився у родині музикантів,  не був вундеркіндом. Природно, якщо батьки грають на скрипках, то і син мав би вміти грати. Не можу сказати, що з дитинства подавав якісь надії. От моя мама у три роки вже виступала перед публікою. Моя бабуся працювала хіміком на шкірзаводі, і на якомусь святі мама грала на скрипці перед робітниками.  Я розвивався повільніше від своєї мами (сміється. — Г.Я.).

- Щоб стати професійним музикантом, треба по вісім і більше годин «штудіювати» гами і розучувати складні твори. Чи не хотілося у дитинстві закинути ту скрипку десь на антресоль і пограти з хлопчиськами з м’ячем?

- Я був нормальною дитиною — і скрипку закидав на антресоль, і з хлопцями бігав, але не стояв з ранку до вечора зі скрипкою і не бачив світа Божого.  У дитинстві  все встигав. І навіть був чемпіоном школи з настільного тенісу.  Це вже пізніше, коли мені було тринадцять років, прийшло розуміння того, що займатися треба більше, щоб чогось досягти. 

- І досягли. Свого часу отримували різні високі гранти і міжнародні стипендії. А зараз вже й самі заснували стипендію для перспективних музикантів. Скільком людям дали свою стипендію?

- У 2004 році заснував проект «Музичні вечори Остапа Шутка».  Ідея проекту — проводити в Україні такі концерти,  у яких брали участь найвідоміші музиканти з усього світу.  Я запрошував їх, і вони давали майстер-класи для дітей. У рамках кожного концерту у мене були стипендіати, які виступали і на концерті, і отримували стипендію.  На той час це було 100 гривень. Не скажу, що це була якась велика сума, але протягом 100 концертів заплатити ста стипендіатам — виходила кругла сума, десять тисяч гривень. Коли  кількість стипендіатів перевалила за двісті, я збився з рахунку. Мені приємно, коли зараз зустрічаю своїх колишніх стипендіатів, які тоді були учнями четвертих-п’ятих класів, скажімо, маріупольської чи донецької музичної школи. Стипендія дала їм путівку у життя, вони стали студентами Одеської чи Львівської консерваторій…

- Ви на сцені — багато років. Можливо, під час якогось виступу трапився якийсь курйоз?

- Ой, курйозів було багато (сміється. — Г.Я.). Траплялося, що на сцену згори падала стеля. Буквально за кілька сантиметрів від мене впав великий шматок стелі. Впав би він на скрипку  —розбив би скрипку, впав би на голову — зрозуміло, була би ще більша біда. Але були і приємні моменти. Після концерту у Маріуполі підійшла жінка і сказала, що хоче подарувати скрипку. Я був налаштований дуже скептично до такої пропозиції, бо мені неодноразово пропонували Страдіварі «Маде ін Чехословакія» (дешеві копії італійського майстра — Г.Я.). Але вона так щиро просила прийти до неї додому і подивитися на скрипку, що я погодився.  Коли ми відкрили дві скрипки, які лежали багато років зашиті у скрині, побачив, що обидва інструменти треба реставрувати.  Я взяв їх з умовою, що за власний кошт відреставрую. Одну залишу собі, іншу поверну цій жінці. Так я і зробив. Відтоді граю на цій скрипці. 

-  Ваша дружина Ольга - відома віолончелістка, лауреат, як і ви, міжнародних конкурсів.  Як це - виступати з дружиною разом?

- Грати з дружиною - це велика радість, особливо, якщо дружина талановитий музикант. У нашому випадку вона, мабуть, талановитіша, ніж я. Тому грати з нею дуже відповідально, бо не хочеться, щоб сказали, що чоловік значно «слабший», а жінка його «тягне». (Сміється - Г.Я.). Але насправді Оля грає деякі складні твори на віолончелі так віртуозно, що навряд чи в Україні, та й не тільки в Україні, хтось це зможе повторити.

- А що це за така лінія концертних метеликів, презентація якої відбудеться на концерті?

- Це ще одна моя «фішка». Метелики за кордоном дуже дорогі, бо їх продають у спеціалізованих магазинах. І купують їх тільки ті люди, яким ці метелики гостро необхідні. А те, що продають у нас, це або має такий дуже китайський смак, або якщо це дизайнерська робота, то це кежуал-стиль (звичайна мода. — Г.Я.).  Окрім мене, вдома таких метеликів потребують ще троє чоловіків — мої сини. От мені прийшла така ідея, і я з українськими дизайнерами, прізвища яких наразі тримаю  у таємниці, випустили лінію Ostap Shutko Collection - метелики, а до них - пояси. Виконані з якісних італійських тканин. Придбати такий комплект можна після концерту.  Єдиний недолік для мене — вони всі в єдиному екземплярі, бо ці метелики і пояси ручної роботи. Тільки ж не подумайте, що я особисто шию ці метелики, але безпосередню участь у дизайні беру. 

Фото з особистого альбому Остапа Шутка.

Довідка «ВЗ»

Остап Шутко народився у Львові в родині музикантів (мама Лідія Шутко — видатна українська скрипалька, народна артистка України).  Навчався у Національній музичній академії у Львові, в Школі Гілдхол у Лондоні і в Національній музичній академії України у Києві. Лауреат  міжнародних конкурсів, а також стипендіат  багатьох стипендій і нагород (зокрема від президента України, Академії мистецтв України, королеви Іспанії, ЮНЕСКО, Папи Бенедикта XVII, муніципалітету Мілана, Amnesty International). З 1999 до 2007 рр. викладав у Національній музичній академії України, ставши наймолодшим викладачем за всю її історію. Понад 200 дітей по всій Україні отримали стипендії від Остапа Шутка.

Схожі новини