«Царське» ім’я і шляхетна простота

Коли літа на осінь повернули, людина мимоволі все частіше гортає у пам’яті сторінки свого життя. Видатний професор-уролог Цезар Каетанович Боржієвський (на фото) зізнається, що часом, прокинувшись уночі, починає згадувати себе від раннього дитинства. Аналізує, що робив правильно, де припускався помилок... Ніби сповідь перед самим собою... Один мудрий чоловік сказав, що життя - це, насамперед, ті дні, які запам’яталися. Таких днів у Цезаря Каетановича є чимало. 

Кажуть, люди поважного віку не стільки бояться хвороб (з ними можна навчитися жити), скільки самотності. Цезарю Каетановичу самотність не загрожує - має турботливу родину, кохану дружину, улюблених дітей, онуків. А ще вдячних учнів і пацієнтів, незрадливих друзів... Головний його життєвий капітал — добре ім’я, високий авторитет серед колег, вагомі здобутки в урології. А як все починалося? У цій публікації - лише миттєвості його життя, тривалого і цікавого.

- Цезарю Каетановичу, батьки дали вам таке “царське” ім’я...

- Я народився у простій селянській родині на Хмельниччині. Моя бабця по батькові, Анна, — полька. Хоча я завжди писався українцем. Мабуть, мені дали таке ім’я під її впливом. Бабуся була освіченою людиною, багато мені всього розповідала. За те, що ми мали польські корені, нашу сім’ю у 1936 році вислали у Казахстан - у село Степне Кирилівського району. Там я пішов у школу. А коли почалася війна, нас, дев’ятеро сімей, звідти забрали і відвезли у село, де жили етнічні німці. Моя мама, Любов Станіславівна, була дуже енергійна жінка. Мала сепаратор, робила масло, сметану. Мала млин-вітряк. У нас було дві корови, яких ми запрягали у візочок і возили, що було треба. Отож нічого «царського» у моєму житті немає. Уся наша сім’я пройшла дуже важкий шлях…

- Чому вирішили стати лікарем, і саме хірургом-урологом?

- З дитинства багато читав, любив кіно. Мій вуйцьо (брат мами, Микола Драгомерецький) просив її, щоб все зробила, аби я став ученим. Мама хотіла, щоб я був інженером. Їй циганка наворожила, що маю бути інженером. А мені подобалася медицина. У дитинстві мене вразили дві смерті - мого батька і вуйця. Це й підштовхнуло до того, аби стати лікарем, рятувати людей. Обидва загинули молодими. Вуйцьо - в автомобільній катастрофі. А батько у 37 років помер від туберкульозу у мене на очах - після непосильної праці у «трудовій армії НКВД» у Петропавловську (трудові армії 1942-1946 рр. — система примусової трудової повинності населення СРСР. Формально мобілізовані вважалися вільними людьми, але насправді їхнє життя регулювало військове законодавство і контролювало НКВД. Працювали на видобутку корисних копалин, лісозаготівлях і будівництві. - Авт.). 

Вищу освіту я здобував у Він­ницькому медінституті. Тут витав дух видатного хірурга Миколи Пирогова. Був оточений людьми, закоханими у хірургію. Одним із перших помітив мене і повів у науку Михайло Даниленко. Він у 1960-х роках організував у Вінниці кафедру торакальної хірургії, анестезіології і реанімації. Коли він очолив Львівський медінститут, і мене «перетягнув» до Львова. Саме він згодом довірив мені створення тут кафедри урології. Перші кроки в урології я зробив ще у 1956 році у Вінницькій обласній лікарні імені Пирогова і водночас у госпіталі інвалідів війни. Урологія - надзвичайно цікава галузь практичної медицини і науки. Тут є більше можливостей поставити точний діагноз, провести ефективне лікування. Але урологічні хвороби не лікуються раз і назавжди. Хто прийшов до уролога, «приречений» дружити з ним усе життя… 

Окрема сторінка у біографії кафедри урології - операції з пересаджування нирки. У 1986 р. я заснував відділення з надання допомоги хворим із термінальною стадією ниркової недостатності. Там щорічно робили близько 6 тисяч гемодіалізів і 20 пересадок трупної нирки. Виживання після пересадки було 50,2% протягом року. Це дуже хороші результати: в Америці виживання після таких операцій - 72%. 

- Незважаючи на поважний вік, ви бадьорий, добре виглядаєте, працюєте. Поділіться секретом довголіття…

- Треба дотримуватися здорового способу життя. Насамперед — фізкультура. Скільки себе пам’ятаю, займаюся фізкультурою, бігаю на стадіоні. Фізкультура багато дає, особливо хірургу. У мене вроджена серцева патологія — пароксизмальна тахікардія. Коли приступ - серце починає битися 200-250 ударів на хвилину, потім проходить. Але я ніколи не скаржився. Мало того, не говорив про свої недомагання на роботі, бо там треба бути здоровим. У колективі не знали про мою патологію. Під час однієї операції у мене почався приступ тахікардії, який тривав чотири (!) години. І я оперував. Колеги навіть не помітили. 

Спиртного не вживаю. Коли мене пригощали, міг хіба пригубити. Як запрошували в гості, казав, не буду пити, бо за кермом. Мене це рятувало. Ніколи не курив. Не переїдав. І ще один “секрет” - якомога більше працювати! Не відпочивати. 

- Нещодавно у «Високому Замку» писали про те, як родину вашої дружини, Оксани Євгенівни, вислали на Сибір, як дівчинка там виживала, як повернулася у Львів і здобувала освіту. Але мені бракувало продовження: як вона познайомилася з вами, як ви її причарували?

- Я проводив у Львівському медінституті курси з анестезіології. Оксану скерували до нас на курси. Я тоді був неодруженим. Не міг не звернути увагу на таку гарну і розумну жінку. Не чоловік вибирає собі жінку, а жінка вибирає чоловіка. Ми почали зустрічатися. Але я писав докторську дисертацію і сказав, що поки не захищу її, одружуватися не буду. Ми зустрічалися чотири роки. У 1970 році одружилися. Через рік народився син Андрій (доктор медичних наук, професор кафедри урології Львівського медичного університету. - Авт.).

Дружина хірурга - це особлива місія. Для хірурга за покликанням немає вихідних і свят, відпусток. Він усе життя прикований до лікарні. Якщо не термінова операція, то боротьба за життя після операції. Коли у молоді роки працював ординатором у Вінниці, 18 діб не відходив від ліжка хворої, яка перенесла надзвичайно складну операцію на серці і була у критичному стані. Одна з операцій із пересадки нирки відбувалася у ніч з 31 грудня на 1 січня. Дружина була зі мною. Коли були складні тривалі операції, підгодовувала не лише мене, а й усю лікарську бригаду. Не чув від Оксани нарікань. Зараз багато жінок відмовляються готувати вдома, виконувати хатню роботу. Це дуже погано. Куплена навіть у найдорожчому ресторані їжа - зовсім не те що домашня. Моя дружина щодня «царює» на кухні, приносить синові на роботу тепле домашнє харчування… 

- У вас лікарська династія. З одного боку, це добре, адже знання у дітей закладаються змалечку, є підтримка й допомога. З іншого, впливові батьки протегують дітям, просувають їх. Та й, зрештою, може, дитина і не хотіла би бути лікарем, але іншого шляху не бачить…

- Я започаткував нашу лікарську династію. Коли Андрій був у молодших класах школи, вчителька казала, що має здібності до математики. Але я змалечку брав його щосуботи й неділі у лікарню, коли ходив провідувати хворих. Він зацікавлено спостерігав за моєю роботою і навіть повторював деякі прийоми. Я хворого пальпую — і він свою руку кладе. Вдома переглядав усі мої хірургічні журнали. Його не цікавили казки і дитячі книжки, тільки лікарські атласи. Ще не було відомо, куди він вступатиме, але, щоб мати стаж для вступу в медінститут, у 9-10 класах працював вечорами санітаром у лікарні. Коли був вже у 10-му класі, ми з дружиною чекали, поки сам визначиться, куди вступати. Син не помилився у виборі професії. Він дуже хороший хірург. 

Фото автора.

Довідка «ВЗ»

Цезар Боржієвський народився 5 листопада 1930 року в селі Баговиці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області у сім’ї колгоспника Каетана Боржієвського. У 1936 році родина була репресована і вислана у Казахстан. У 1944 р. вступив у Петропавлівську фельдшерсько-акушерську школу. У 1949 р. вступив до Вінницького медичного інституту. Працював у багатьох лікарнях України і Казахстану. У Львівському медінституті - із 1964 р. Доктор медичних наук (1966 р.). Першим у медінституті отримав звання заслуженого професора. Член Всесвітньої асоціації урологів. У Львівському державному медичному інституті заснував кафедру урології, яку очолював 35 років! Зробив 130 пересадок нирки. Автор 350 наукових праць, авторських свідоцтв на винаходи. Дружина — лікар-пульмонолог.