Злата ОГНЄВІЧ: «Доводжу маму до сліз, якщо наші думки не збігаються»

Як вдається поєднувати депутатську роботу і артистичну, чи можлива дружба у політиці, про кримське дитинство, а також які якості цінує у чоловіках, читайте в інтерв’ю журналіста «ВЗ» зі Златою Огнєвіч.

- Злато, вашого інтерв’ю у «Високому Замку» не було з часів вашого виступу на «Євробаченні» у 2013 році. Тепер ви народний депутат Верховної Ради...

- За цей час у моєму житті сталося багато змін, як у творчому, так і в соціально-політичному плані. Коли йшла до Верховної Ради, у мене було зовсім інше уявлення про наш уряд, про законодавчі процеси. Зараз моя думка радикально змінилась. У чомусь я розчарувалась, але на деякі запитання отримала переконливі відповіді. А ще почала глибше дивитись на ситуації як у парламенті, так і в цілому в нашій країні. З жалем можу зазначити, що реформи як слід не працюють, рівень життя людей не покращився. На мою думку, реформи - це те, що можна намазати на хліб. Зараз не бачу позитивних результатів, і це мене засмучує. 

- Як поєднуєте життя артиста і депутата, адже це різні сфери? Де комфортніше і впевненіше почуваєтеся — у ВР чи на сцені?

- Мені важко суміщати дві роботи, це потребує сил — як фізичних, так і емоційних. Особливо складно, коли треба виступати на концерті та співати добрі й світлі пісні. Після парламентської роботи це емоційно важко. Доводиться налаштовуватись, працювати над собою, але вважаю, що мій приклад у політиці доводить усім молодим хлопцям та дівчатам, що країну потрібно змінювати, нам необхідна свіжа кров. 

- Вам, як творчій людині, важко зміцнювати свої позиції у депутатському кріслі? Тендітній жінці у Верховній Раді доводиться і трибуну блокувати, і постійно конкурувати з чоловіками…

- Ми сподіваємось, коли дівчата беруть участь у блокуванні трибуни, то бійки все ж таки не буде. У такі моменти переживаю, адже це не жіноча справа — брати участь у фізичному з’ясуванні стосунків. Жінкам легше у парламентській роботі, адже чоловіки нам намагаються допомогти, пояснити. Колеги по фракції завжди готові прийти на допомогу.

- Якось ви говорили, що у шоу-бізнесі не може бути дружби. А у політичних колах це можливо?

- У політиці можливі неофіційні стосунки. Навіть бачу багаторічну дружбу сім’ями, але з певними побоюваннями. Насправді багато чого залежить від людей, а не тільки від сфери, в якій вони працюють. По життю хтось вміє дружити, а хтось - ні. 

- Під час буремних подій в Україні у мережі з’явилася пісня Pray for Ukraine. Чому приховували, що саме ви її автор?

- Ми створювали пісню під впливом подій на Майдані. Це був важкий період, і хотіли привернути увагу слухачів не ім’ям, а піснею. Ми прагнули дати емоційний поштовх не тільки українцям, а й тим, хто живе за кордоном та співпереживаючи спостерігає за подіями в Україні. Оскільки пісня англійською мовою, то вона розширює межі сприйняття й розуміння. Коли до нас почали звертатися митці з Європи з проханням використати цю пісню в кіно, а там серйозне ставлення до авторських прав, нам довелось розповісти, хто саме виконує композицію Pray for Ukraine. Такий приклад доводить, що музика важливіша за все, навіть за ім’я артиста. Вона здатна висловити всі наші емоції.

- Після участі у «Євробаченні», де у 2013 році ви зайняли 3-тє місце, чи відчували себе знаменитістю?

- Після повернення до України відчувала лише величезну втому, адже не мала можливості відпочити через неймовірну кількість інтерв’ю, зустрічей. Нормально не спала три доби. У певні моменти мені здалося, що я перетворилася на робота. Розуміла, що ще трішки — і втрачу свідомість від морального та фізичного виснаження. Коли у мене з’явилося вільного півдня, то просто відключилася і спала. «Євробачення» - це величезна відповідальність. Ще раз велике спасибі усім українцям, які підтримували мене, коли я їхала на конкурс.

- Давно були в Криму, адже там живуть найрідніші вам люди?

- Була там ще до анексії. Нещодавно до мене в Київ приїжджали батьки. Привезли мої найулюбленіші ласощі. Мама прихопила величезне блюдо кримської пахлави, і я забула про всі свої дієти. Один раз дозволила собі слабинку, адже це було неймовірно смачно (усміхається. - Т. К.) З моїми рідними спілкуюсь через skype. Звичайно, це не замінює особистого спілкування, але наразі це оптимальний варіант бути з ними на зв’язку. 

- Які найприємніші спогади залишилися з кримського дитинства?

- Море під час шторму, в якому я дуже любила купатися. Всі туристи боялися, а нам, місцевим, море по коліно. Запам’яталися походи в гори - коли піднімаєшся на вершину і відчуваєш себе птахом, тому що вище нічого немає, тільки небо і вітер свистить у вухах, а навколо літають соколи. У такі моменти море внизу схоже на величезне дзеркало!

- Ви були проблемною дитиною? Доводили маму до сліз?

- Звичайно, і не раз. І зараз доводжу до сліз у тих випадках, якщо моя думка не збігається з маминою. Але я її дуже люблю, а вона в мене м’яка і дуже тактовна людина, завжди прощає мені грубощі, яких не повинно бути. У мене складний характер, і з ним я борюся, але не завжди успішно.

- А як так сталося, що ви ледве не втратили голосу?

- Пройшла через випробування, яке долали багато співаків, у тому числі й Лучано Паваротті, Марія Каллас. Я багато і фанатично займалася вокалом, не володіючи на той момент досвідом та знаннями з фізіології. Перенапружила голосові зв’язки, і стався крововилив. Мені прописали два тижні цілковитого мовчання. Оскільки я відповідальна людина, то мовчала правильно - ні з ким не спілкувалася, не дивилася кіно, не читала книг, не слухала музику. Максимум - у зошиті писала мамі, що хочу поїсти чи щось комусь передати. Коли приїхала до лікаря, вона похвалила, і мені вдалося відновити голос. З тих пір я грамотно поводжусь з вокальним апаратом і раз на місяць влаштовую дні мовчання.

- Чи багато одягу маєте у шафі, адже на засіданнях Верховної Ради завжди виглядаєте стримано та елегантно?

- У мене багато одягу — і концертного, і повсякденного. Періодично я його комусь віддаю, дарую, наприклад, своїй молодшій сестричці. Не можу довго носити одну й ту саму річ. Хоча у мене є одяг, який називаю щасливим, адже вдягала його під час знакових подій у своєму житті. 

- Хто ваш дизайнер?

- Люблю українських дизайнерів - Lozneva, OBRANI. Деякі образи для мене створює Вікторія Некрасова, вона ж і мій арт-директор. Є концертні сукні, в яких ви мене могли бачити. Ідеї фасону переважно вигадую сама, підбираю тканини, а дівчатка-стилісти вже займаються пошиттям. Із західних марок люблю Zara, H&M. Дуже чекаю на осінню колекцію від H&M, тому що вони почали співпрацю з Balmain. Цікаво подивитись, що вийде з цього дизайнерського об’єднання. 

- У мережі нечасто пліткують на тему вашого особистого життя, якось писали, що ваш наречений — якийсь арабський шейх… 

- Коли дівчина у статусі нареченої і не афішує своє особисте життя, як я, багато хто хоче приписати романи, польоти з кимось на відпочинок, якісь зустрічі. Повірте, якщо я вважатиму за потрібне розповісти про свого супутника життя, то це вже будуть серйозні стосунки. Мені здається, що тільки у цьому випадку варто поширювати таку інформацію про себе. До того ж особисте життя на те і особисте, щоб про нього нікому не розповідати.

- Якого чоловіка уявляєте поруч з собою?

- У чоловіках ціную доброту, щирість, почуття гумору. Мені б хотілося, щоб поруч був чоловік не ідеальний, але близький до ідеалу. Хочу, щоб ми з ним думали в одному напрямку і любили подорожувати. Бувають у житті моменти, коли варто відкинути все матеріальне, адже духовні аспекти у стосунках набагато важливіші, ніж подарунок від коханого у вигляді нової сумочки чи сукні. Я за єднання душ зі своїм супутником.