Передплата 2024 «Добра кухня»

«Я проти того, щоб кримські татари виїжджали з Криму, бо це вигідно Росії»

Зізнається засновник організації «Крим SOS» Алім Алієв, який робить усе, щоб допомогти вимушеним переселенцям з півострова.

З  керівником громадської організації  “Крим SOS”, одним із засновників “Кримського дому у Львові” Алімом Алієвим зустрілися в центрі міста. Для розмови зайшли на каву у перший ресторан, що потрапив на очі. Коли принесли меню, засміялися. З’ясувалося, що в центрі “бандеровского фашистского логова”, як сказали б російські пропагандисти, в грузинському ресторані “Чача” зустрілися  два громадяни України - кримський татарин і  грузин, для яких українська мова  стала другою рідною. Із розмови з Алімом дізнався чимало цікавого про кримський народ, який  зазнав чимало репресій, проте спромігся зберегти свою ідентичність.

- Аліме, розкажи про себе: як опинився у Львові, коли і чому створив громадську організацію з тривожною назвою - “Крим  SOS”?

- Мені 27 років. Завершив навчання на філософському факультеті Таврійського національного  університету за фахом “політологія”. Коли вчився, отримав дві пропозиції щодо подальшої роботи  - з Києва та зі Львова. Львів привабив своєю затишністю, відчув, що це - моє місто. Сім років тому переїхав до нього.

Моя мати Гульнар — викладач кримськотатарської мови й літератури у школі. Батько Нурі — свого часу воював в Афганістані. Вони разом з молодшим братом залишилися в окупованому Криму. Через  проблеми безпеки не буду багато про них розповідати. 

Під час Революції гідності перебував у Києві. Допомагав створювати громадське телебачення. 27 лютого почалися тривожні події в Криму. Проросійські сили захопили у Сімферополі приміщення Верховної  ради Криму, Ради міністрів, інші адміністративні  будівлі. Того ж дня зустрівся зі своїми подругами Севгіль Мусаєвою (зараз вона - головний редактор Інтернет-видання  “Українська Правда”) і Тамілою Ташевою. Вирішили створити в Facebook сторінку, на якій розповсюджували новини з Криму. Назвали сторінку “Крим SOS”, бо розуміли, що Крим слід терміново рятувати.  

На початках “Крим SOS” був суто журналістським проектом. Та вже через кілька днів з Криму почали приїжджати перші переселенці. Взялися їм допомагати. Створили “гарячу лінію”, почали формувати списки тих, хто був готовий прийняти переселенців.  Львів став одним із перших міст, куди поїхали переселенці з Криму, бо його жителі нам активно допомагали. 

Сьогодні  на Львівщині  проживає близько двох тисяч переселенців із Криму. Серед них чимало студентів, діячів культури, релігійних діячів, представників бізнесу. Після Києва Львівщина стала другою областю в Україні за кількістю переселенців з Криму. Далі йдуть Херсонщина та Одещина. 

- Які проблеми з перших днів постали перед переселенцями?

- Житло та робота. Вони й залишилися. Адже системної роботи з переселенцями не ведуть ні громадські діячі, ні  представники влади. Питання переселенців  вирішуються, коли щось станеться. Лише узимку, скажімо, почнуть згадувати, що  чиєсь нове житло не опалюється... Ще однією важливою проблемою для переселенців - кримських татар залишається збереження рідної мови, релігії та культури.   Відкрили “Кримський дім у Львові”, який переймається цим питанням. У вересні при ньому почнуть діяти курси кримськотатарської мови.

- Кримські татари — це самоназва народу?

- Самоназва кримських татар — кримули -  кримці, якщо перекласти  українською. А назва “кримські татари” пішла з російської історіографії. Російські історики намагалися таким чином показати зв’язок між їхніми татарами та нашим народом. Хоча таких історичних зв’язків  не існує. Казанські та кримські татари насправді різні етноси. Я навіть казанськотатарської мови не розумію.

- Більшість кримських татар, які сьогодні проживають у Криму, народилися в республіках Середньої Азії, куди вивезли після депортації їхніх батьків і дідів... 

- Я також народився в Узбекистані. Та коли кримські татари на початку дев’яностих років почали повертатися на свою батьківщину, в Крим, ми не йшли в ті будинки, з яких нас виселяли під час депортації. Мій дідусь - з Бахчисараю. Він приїхав подивитися на будинок, в якому минуло його дитинство. Побачив, що його нові власники, які свого часу приїхали з Росії, за 45 років навіть паркана не поміняли! 

- Була образа на українську владу, яка нічим не допомагала переселенцям, а інколи  відверто вороже ставилася до кримських татар? 

- Звичайно  була. Та  насправді в Криму  ніколи не було української влади. Гаражі співробітників російської ФСБ та місцевих співробітників СБУ стояли поруч. Кримських татар у роки незалежності України до влади та до вищих щабелів менеджменту не допускали. Якби в СБУ, МВС, органах влади були кримські татари, зараз не було б такої ситуації у Криму. Проте нас завжди підтримували українські демократичні сили. Лідер кримських татар Мустафа Джемілєв товаришував  з В’ячеславом  Чорноволом, Петром Григоренком...

Так історично склалося, що ми дуже добре знаємо, як це -  бути з Росією. Перша анексія Криму Катериною Другою відбувалася  у XVIII столітті. Вона призвела  до того, що багато представників  нашого народу мусили покинути Крим. Вони оселилися  на землях тодішньої Османської імперії - в Туреччині та Румунії. Сьогодні в Туреччині проживають близько п’яти мільйонів кримських татар. На жаль, вони сильно асимілювалися й більшість ідентифікує себе з турками.

Вдруге Росія вдалася до депортації  кримських татар у 1944 році. Зараз втретє Росія почала дії проти нашого народу. Лише протягом минулого тижня на півострові зникли три кримських татари. Двох із  них згодом знайшли вбитими.

- На побутовому рівні ворожнеча між кримськими татарами та російськомовним населенням відчувалася? 

- Так. Коли кримські татари  у дев’яності роки почали повертатися на півострів, місцеві казали: ось, татари повертаються й почнуть усіх різати. Через такі чутки татари оселялися   компактно й  спілкувалися лише між собою. Через що продовжували народжуватися хибні міфи й стереотипи, які використовувала російська пропаганда. У часи СРСР у Криму змінили всі географічні назви, переробили історію. Проводячи екскурсії, туристам розповідали про Шаляпіна, Чехова, Пушкіна. Й жодним словом не згадували про татарських митців, поетів, архітекторів, які жили на півострові.   

- Не намагалися в ті роки скористатися такою ситуацією представники екстремістьских ісламських організацій, як це було, скажімо, на Кавказі?  

- Таких випадків не було. Кримські татари - дуже миролюбні. Їхній рух повернення із Середньої Азії на батьківщину у світі визнали найкращим прикладом  масового повернення депортованих народів.  

- Чи вдалося кримським татарам у важкі часи зберегти народні традиції?

- На жаль, не всі. За роки депортації із 72 народних ремесел збереглися  лише три — гончарство, ткацтво, виготовлення ювелірних прикрас. У наших родинах надалі дуже шанують родичів. На татарському весіллі за столом можуть зібратися  від 300 до 700 родичів. Дуже шанують літніх людей. Таким при зустрічі на знак пошани цілують руку.  В Криму був будинок престарілих для кримських татар. В притулок потрапляли лише літні люди, які не мали дітей. Для кримського татарина, який би віддав у притулок свого батька чи діда,  це була б велика ганьба. 

До речі, кримські татари діляться на три субетноси. Є південно-побережні татари - ялбойці, степові татари — ногаї та гірські татари  - тати. Я - тат. Літературна мова у нас спільна. Вона схожа на турецьку, адже також належить до тюркської мовної групи.  Отож у Стамбулі я здатний поторгуватися на базарі. Турки хоча сміються, та  розуміють мене.

- Міська влада дала вам для приміщення «Кримського дому» пільгову  оренду?

- Ні. Хоча ми  двічі зверталися з таким проханням до депутатів міськради. Вони ці прохання  не розглядали.  

- Щоб  заручитися лояльністю кримських татар, росіяни намагатимуться залучати до своєї пропаганди представників Татарстану, Чечні. Ось, мовляв, ваші єдиновірці  чудово розвиваються в Російській Федерації. 

- Сподіваюся на мудрість кримських татар, які вміють  відрізняти справжнє від бутафорії. Кримські татари сьогодні залишаються найактивнішою проукраїнською силою у Криму, хоча це небезпечно для життя. Як це колись робилося у Чечні, наших активістів також почали викрадати. В Крим приїхало чимало  кадирівців, які “віджимають” місцевий бізнес.

- Тікаючи від російських обійм, кримська молодь не рветься  на Захід? 

- Частина молоді  виїхала вчитися на Захід, частина продовжує навчання у Києві, Львові. Та існує велика проблема. Більшість молодих людей з Криму не те, що на Заході, у Києві ніколи не були. На півострові було популярним прислів’я: “Дальше Крыма земли нет”. Така ментальність далася взнаки. Люди варилися у власному соку.  Жили міфами,  які розповсюджувало російське телебачення. Навіть молодь, яка не застала часи існування СРСР, вважала Радянський Союз чимось позитивним.  На щастя, кримськотатарської молоді це не стосується. Та час у Криму працює проти нас. Люди звикають до окупаційної влади...

- Важко кримським татарам дотримуватися норм ісламу в християнському Львові?

- Земляки  кажуть, що серед релігійних галичан вони почуваються комфортніше, ніж серед російських  атеїстів у Криму.

- Наближаються місцеві вибори. Вашу організацію та особисто тебе не намагалися “підтягнути” до себе якісь політичні сили? 

- Намагалися. Та мені це  нецікаво.

- Яку реальну матеріальну допомогу отримують родини кримських  переселенців?

- Переселенці йшли в управління соціального захисту.  Там діє єдине вікно, де допомагають виробити довідку переселенця. Після її отримання  центральна влада надає допомогу — понад 400 гривень на працездатного  та 700 гривень на непрацездатного членів родини. Сума допомоги на одну родину не має перевищувати двох тисяч  гривень... Якби не допомога  волонтерів та міжнародних організацій, не знаю,  як би ці люди вижили. Хоча  вони звикли покладатися не на владу, а на власні зусилля. 

Скажу відверто. Я проти того, щоб кримські татари надалі виїжджали з півострова.  Це вигідно Росії, яка робить усе, щоб кримські татари покидали батьківщину.  Кримські татари  дадуть собі раду на рідній землі. Не піде туристичний бізнес,  підуть саджати помідори й огірки, не піде цей бізнес, знайдуть інший. Й при цьому залишатимуться проукраїнськими.  

- Сумуєш за батьківщиною?

- Це трагедія — втрачати найдорожче. До анексії, хоча й жив у  Львові, ніколи про це не замислювався. Бо знав, що будь-коли можу повернутися до Криму. Втратити свою землю... Дуже сумую за нашими горами, морем, за друзями, за своєю  89-річною бабусею, яка пережила депортацію. Як вони там...

Схожі новини