Передплата 2024 «Добрий господар»

Олег Прімогенов: «Якби мене запросили зіграти якогось російського подонка, я б із задоволенням погодився»

Розмова з актором, який змінив 17 театрів і має 50 записів у трудовій книжці.

Якщо подивитеся фільми “Залізна сотня”, “Іван Сила”, “Поводир”, “Той-ХтоПройшовКрізьВогонь”, на екрані побачите одного і того ж самого актора — Олега Прімогенова. Він прийшов на світ у Львові, хоча не називає себе корінним львів’янином, бо народився тут, як  любить жартувати, “проїздом”.  Попри те, що зіграв у понад 130 фільмах, не виділяє улюблених ролей. Каже,  усі його ролі — як діти, і любить їх по-різному. 

- Попри те, що ви людина — інтелігентна, погодилися зіграти у виставах Леся Подерв’янського “Сни Василіси Єгоровни” і “Павлик Морозов”. Вас не зупинило те, що там море нецензурної лексики?

- О... дуже зупинило (сміє­ться. - Г. Я.).  Спочатку я навіть злякався, але потім зрозумів, що це — експеримент.  Я — людина ризикова, тож вирішив взяти участь у цьому експерименті, оскільки запросили. Добре, що запросили, бо гірше, коли не запрошують, і ти нікому не потрібен. Коли ми з одним актором після репетиції зайшли у супермаркет, він за щось зачепився і спіткнувся, міцно вилаявся. Довелося зробити зауваження: “Сергію, не лайся. Ти не у театрі”.

- Актор після інституту, як правило, кидає якір в якомусь одному театрі. Ви ж змінили за життя не один. Шукали себе?

- Я змінив 17 театрів і маю понад 50 записів у своїй трудовій книжці. Іноді так розпоряджає­ться доля, а іноді доводиться йти їй наперекір. Коли, як кажуть, каша застигає, треба вчасно втекти, щоб не застигнути самому. Мій приятель  актор Григорій Гладій також тікав з багатьох театрів. Може, ще навіть більше, ніж я. Коли його представляли у трупі під час засідання: “Ось до нас прийшов новий актор...” і показували у той бік, де він ще хвилину тому там сидів, на місці Григорія вже не було.  Він біг у відділ кадрів і забирав документи. Гладію було достатньо одного засідання театру, щоб визначити, куди він потрапляє. Зі мною таких екстремальних випадків не було, але були різні причини, щоб піти. З деякими театрами, як-от з “циганським”, я у дуже хороших стосунках, а є такі, що й говорити не хочеться...

- Багато акторів відмовляються зніматися у фільмах, де є елементи містики. Одна з ваших останніх робіт — роль у психологічному трилері “Смертельно живий”, де присутня містика. Ви до таких не належите?

- Якщо хтось відмовляється, повірте, його просто туди не запрошують. Я би не відмовлявся. Але фільм “Смертельно живий” - не трилер, це — хороший детектив, там нема ритму хорора.

- У “Поводирі” ви зіграли роль Миколи Ситника. Хоч це і не головна роль, але іноді епізодична може бути значимішою...

- У кожному фільмі, який знімають, 90 відсотків успіху картини залежить від майстерності режисера. Саме так вийшло і в “Поводирі”.  Режисер по поличках розкладав: що, як, коли... Тоді все виходить добре. Коли зняли фільм, і я подивився його на великому екрані, дуже сміявся. Мій персонаж ламає олівець. Мені пригадалося, як Янукович також ламав олівець. 

- У фільмі “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” у вас негативна роль — енкаведиста Наскрізного. Які ролі вам легше зіграти — позитивні чи негативні?

- Так склалося, що зіграв більшість негативних ролей. У фільмі “Білі вовки” зіграв міліціонера-перевертня, який, як потім з’ясувалося, був бандитом. Коли я їздив у Санкт-Петербург на “озвучку”, мені самому було гидко його озвучувати. Якщо характер героя цікавий — тоді й зіграти його цікаво. 

- Здивувалася, що граєте не лише чоловічі ролі — позитивних і негативних героїв, а й жіночі? 

- Так, у виставі “Буна” зіграв роль архаїчної баби.

- Невже не було жінки-акторки?

- Та я й сам здивувався. Кажу режисерці, навколо стільки прекрасних акторок, які впораються з цією роллю, а мені відповідають: “А я бачу вас!”. Довелося погодитися. Потім мені запропонували ще одну бабусю зіграти у “Королеві краси”, але я відмовився. Ну скільки ж можна?!

- У вашій кінобіографії — багато знакових ролей. Яка з них — найулюбленіша?

- Усі мої ролі — як діти. Всі для мене дорогі і бажані. Виділити якусь одну чи дві не можу. Цікавий був серіал “Дістати будь-якою ціною”, де я зіграв кульгавого зрадника, який працював на німців. Потім цей чоловік стає свідомим. З казахами зіграв у картині “Касим”. Цього разу мені випала позитивна роль. Але є фільм, роль у якому повернула мою долю на 180 градусів.  Попри те, що у фільмі Олексія Германа “Хрустальов, машину” я зіграв лише епізодичну роль енкаведиста, робота у стрічці дала мені поштовх на все життя. Це — як витягнути щасливий лотерейний білет (сміється. - Г. Я.). До цього фільму були ролі, але саме з “Хрустальова...” почався мій кінематографічний Олімп. До моїх улюблених належить картина Олеся Янчука “Залізна сот­ня”, яку знімали у Сколе (Львівська область. - Г. Я.). Попри те, що складно було працювати, бо виїжджали в гори рано-вранці і пізно поверталися. Мене вразили порожні будинки у навколишніх селах, які можна було купити за безцінь, і культура місцевого населення. Люди там уважні і дуже добрі.

- Ваша творча біографія — це не лише українські фільми, а й російські. Як ставитеся до того, коли зараз вас на зйомки запрошують до країни-агресора?

- Я особисто не знімаюся у пасквілях. Кілька років тому знімали фільм “Матч”, у якому поліцаї бігали у жовто-блакитних пов’язках. Насправді, поліцаї бігали тільки у білих. Та й поліцаї нікого не розстрілювали, німці їм не довіряли цього. Поліцаї тільки листівки розклеювали. Тому цей фільм — суцільний пасквіль. Коли знімали фільм “Біла гвардія”, режисер Снєжкін запросив мене на проби і сказав, що треба добре знати роман “Біла гвардія”. Я прочитав, прийшов на проби до цього режисера. Він попросив зіграти один епізод, а я заперечив, сказав, що у Булгакова нема такого. Він мені показав на двері. Як з’ясувалося, Снєжкін сам дописав цей епізод. Та якби мене запросили зіграти якогось російського гада, подонка, я би із задоволенням погодився. Ще би підкреслив тваринність деяких представників цього народу. 

- За останні роки український кінематограф має чим похвалитися, чи, навпаки, все більше й більше занепадає?

- Я викладаю на кінофакультеті. Якби скласти усі студентські роботи — вийшов би справжній український кінематограф. Так багато талановитих людей, які беруть призи і на Каннському фестивалі, і у Польщі, і в інших країнах серед студентів, я вражений. Якби ця молодь мала можливість свій талант розвивати, як роблять, наприклад, у Польщі, у нас би було кіно. 

- Ви народилися у Львові. Як часто буваєте у місті свого дитинства?

- (Сміється. - Г. Я.). У Львові я народився проїздом. Мій батько — військовий залізничник, у момент мого народження ми були у Львові. Місто — розкішне. Я його дуже люблю. Радію, коли ми тут буваємо на гастролях чи на зйомках. А ще люблю Івано-Франківськ.  Він не такий гоноровий, як Львів, але там своєрідна атмосфера, хочеться туди повертатися знову і знову. 

- Ви стали студентом інституту імені Карпенка-Карого. Чи про таку долю для свого сина мріяли ваші батьки?

- Батько хотів, щоб я став військовим, як і він. Спочатку віддав мене вчитися на зварювальника. А в театральний я потрапив випадково. Працював учнем зварювальника, мав ваду — не вмів свистіти на два пальці. Всі хлопці свистіли, окрім мене. Зате я дуже голосно кричав. Один хлопець мені сказав: “Ти так кричиш і на гітарі так голосно гримаєш, можеш іти в театральний”.  Насамперед я поцікавився, чи там є математика. Коли прийшов, побачив — всі у національних строях, всі розмовляють українською, а я тоді не знав української. Шансів у мене практично не було. Але мені пощастило. Я став студентом. Як потім довідався — усіх підбирали під один зріст. Тато пишався, що його син буде артистом, потім приходив на мої вистави.

- Коли їдете на гастролі чи повертаєтеся зі зйомок, хто на вас вдома чекає?

- Дружина і діти. Одна донька з онуком живе у Денвері, то спілкуємося по скайпу. Молодша донька вчиться в училищі Глієра. Син має десять років. Він знімався в одному американському фільмі і у “Касимі”.

Довідка «ВЗ»

Олег Прімогенов народився 16 січня 1955 року у Львові. Певний час жив у Гомелі (Білорусія), пізніше — у Києві. Закінчив Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, у якому зараз викладає акторську майстерність. За свою творчу кар’єру зіграв у понад 130-ти фільмах, серед яких “Чорна рада”, “Залізна сотня”, “Останній москаль”, “Поводир”, “Креденс”... Одружений. 

Схожі новини