Зоя Звиняцьківська: «У країні, де йде війна, мілітарі-стиль не може бути модний»

“Родзинкою” Культурного форуму “Донкульт”, який нещодавно відбувся у Львові, став цикл лекцій модної програми популярного українського fashion-критика, мистецтвознавця, історика моди Зої Звиняцьківської (на фото). Не лише енциклопедичні знання, а й екстраординарність і критичність думки лектора привабили на ці зустрічі тих, хто цікавиться модою. Про специфічну львівську моду, своє ставлення до вишиванок, війну і мілітарі-стиль та багато іншого fashion-критик розповіла в інтерв’ю журналісту «ВЗ». 

- Пані Зою, як оцінюєте одяг львів’ян?

- У Львові, як і в Києві, є багато різних соціальних прошарків. Є сучасна молодь, яка виглядає так само, як у Лондоні чи Парижі. Є «провінційний стиль». Є люди просто “ніяк” вдягнені. Можливо, одяг для них не є пріоритетом у житті. Хоча розумію, що центром міста у вихідні переважно прогулюються не львів’яни, є багато приїжджих.

Звичайно, маю класичне уявлення про львів’янок як про «шляхетних панянок, перфект­но вдягнених». Ця традиція ще збереглася тут. Але вона потроху поступається глобальній сучасній моді. Це на краще, Львів змінюється. Колись ці перфектні сукні були ознакою того, що львів’яни ближчі до Європи. А зараз цією ознакою є глобалістичний молодіжний одяг. Щоб людина у своє­му одязі не відрізнялася від парижан чи віденців. Зараз уже нема такого, як раніше, коли усе місто тотально було вдягнуте в один фасон. Ми живемо у світі багатьох різних “мод”. Люди різні — одяг різний. 

- Зараз навіть бізнес-леді і політики почали вдягатися демократичніше — рвані джинси, шкіряні куртки-косухи...

- Так, вони стали цивілізованіші. Не можна ходити у будень на 10-сантиметрових підборах і золотій сукні. У сучасному світі люди вдягаються так, щоб їм було зручно. А не так, нібито вони щодня «чарівна лялька на прийомі у президента». Ніби вони щомиті продають себе. 

- Однією з тем ваших лекцій є люмпен-стайл. Це коли серйозні люди, посадовці, ходять на роботу у... спортивних костюмах. Ви наводите приклад, що так вдягався навіть екс-президент Янукович… 

- Люмпен-стайл — явище не географічне, а соціальне. Люди, що сповідують такий стиль, живуть у різних країнах, на різних континентах. Але, мабуть, тільки на пострадянському просторі прихильникам цього стилю вдалося вибитися до еліти суспільства. Так, і в західному світі є такі ж люмпени. Наприклад, мільярдер Дональд Трамп, який збудував собі “золотий будинок”. Але він є об’єктом глузування в сучасній культурі. А у нас проблема в тому, що з таких людей ніхто не глузує. 

- Ще один приклад “гламурного” люмпен-стайлу з вашої лекції — співачка Ані Лорак, яка не лише на сцені, а й у повсякденному житті вдягається у вечірні сукні. Але сукні у такому стилі завжди матимуть багато прихильників, адже вона використовує статевий потяг, який від людства нікуди не дінеться, незважаю­чи на жодні віяння моди. 

- Особисто нічого не маю проти одягу Ані Лорак. І стиль цей завжди буде, і люди такі будуть, як Лорак. Але якщо так вдягається “головна співачка країни”, то це проблема. І люди в спортивних штанях завжди будуть. Але якщо це президент, і він з’являється у такому одязі в громадському просторі — це проблема. Вдома хай собі ходить у спортивних штанях. Головне, аби він не був моїм президентом.

- Ви казали на лекції, що наші держпосадовці вдягаються несучасно. Що їм треба змінити у своєму гардеробі? Яценюк, наприклад, як вдягається?

- Яценюк — нормально. Він молодий, високий. А у Порошенка несучасні костюми. Трохи морально застарілі. Але його фішка в тому, що він показово не звертає уваги на те, як вдягається. Не хизується одягом і красою. Він демонструє, що працює, а не займається одягом.

- Ви даєте поради щодо одягу першій леді держави. Дружина президента Марина Порошенко — примхлива чи демократична?

- Був у мене такий період, коли дружина президента цікавилася моєю думкою. Пані Марина зовсім не примхлива, навпаки — демократична, класна.  

- Ви писали у своєму блозі, що торік на День державного прапора (23 серпня) порадили дружині президента вдягти «демократичну» сукню за 899 гривень…

-  Це сукня українського бренду категорії мас-маркет. Стандартна модель, яку може купити кожна українська дівчина. У демократичних країнах перші особи не просто носять одяг місцевих дизайнерів, а час від часу вдягають на публічні заходи бюд­жетний одяг, недорогі речі зі звичайних магазинів. Наприклад, дружина президента США Мішель Обама з’являється перед телекамерами у сукні H&M вартістю 95 доларів.

- Оцініть одяг наших дам із Верховної Ради. Наприклад, Юлії Тимошенко.

- Це людина з минулого. Свого часу її стиль — це було дуже класно. Але цей час минув. Зараз косами нікого не здивуєш. Сьогодні дивують справами. Є нові політики. Наприклад, та ж Заліщук (Світлана Заліщук — нардеп від БПП, засновник руху “Стоп цензурі”, “Чесно”. — Авт.). Якщо ми кажемо про зовнішність, манеру вдягатися — це приклад нового сучасного політика. Вона не вдягається у золото, а так, як пристойна жінка, яка йде на роботу. 

- А віце-спікер Оксана Сироїд? У неї завжди біла блузка і чорний “низ”.

- Як відмінниця у другому класі? Вона так боїться зробити помилку у своєму одязі, що не робить кроку ні вправо, ні вліво. 

- А що ви про канцлера ФРН Анґелу Меркель скажете — купа різнокольорових піджачків і чорні штани?

- Що ця людина на роботі. Вона не героїня фешн-історії. Вона вдягається так, ніби у неї  немає статі. Вона не чоловік, не жінка, і вона на роботі. Це її  вибір. 

- В Україні зараз модні футболки з написом “ПТН ПНХ”, а в Росії — із портретами Путіна і написом “Мой президент”, “Спасибо за Крым» тощо. Чим відрізняється наша мода на такі гасла від їхньої?

- Якщо якесь гасло написано на одязі, від цього він не стає модним. Модою є крій, колір, фасон. Напис — його можна друкувати щодня новий. Він відображає процеси, які відбуваються у суспільстві. Напис “Путін х...ло” не має відношення до моди. Хоча його всі тиражують. 

- Як оцінюєте моду на патріотичний одяг — віночки, вишиванки, національні прапори, принти з тризубами?

- Ця мода відходить. Пам’ятаєте, коли розпався Союз, на Андріївському узвозі у Києві поряд із сувенірами продавали радянські шапки-вушанки із червоною зіркою? Усі іноземці йшли на Андріївський узвіз, купували цю вушанку, і дехто навіть ходив у ній по місту. Її везли додому як сувенір. А зараз місце цих вушанок зайняли віночки і вишиванки. Вони стали сувенірами...

- Але ж у Львові, наприклад, люди ходять у вінках і вишиванках. Вишиванка — це вчорашній день?

- Це залежить від того, як до неї ставитися. Не маю відповіді на це питання. Життя покаже: якщо до вишиванки будуть ставитися так, як зараз, — тоді це вчорашній день. Швидко відійде. А якщо дизайнери щось зроблять, щоб осучаснити її, вона буде жити. Багато людей ходить у національному одязі на хвилі того, що його колись забороняли. Але молоді, яка не має такого досвіду заборони, це не потрібно. Я маю вишиванку від своєї бабусі. Вдягаю її на свята, на День незалежності. Ношу її з джинсами.

- Де купуєте собі одяг?

- Люблю англійських дизайнерів, люблю якісь невідомі бренди, маленькі крамнички. Багато вдягаюся за кордоном. Це іноді навіть дешевше, ніж у нас. Мені подобається так звана нішова марґінальна мода. Дивні маловідомі дизайнери.

- А наші відомі дизайнери?

- У мене був період, коли  вдягалася виключно в українських дизайнерів. Мені здавалося, якщо пишу про українську моду, то маю надати докази того, що я в ній розбираюся. І найкращий доказ — вдягатися у речі українських дизайнерів. Я дуже любила Вік­торію Гресь, Лілію Пустовіт. Але цей час минув. З’явилося покоління новітніх українських дизайнерів, як-от Анна Кей, Антон Белінський та інші. Але я вже не вдягаюся у них. Якось змінилося моє ставлення до цього. Мені не здається, що я маю це робити. 

- У зв’язку з військовими діями на сході увійшов у моду мілітарі-стиль. Я бачила у Львові дівчат на високих підборах, з глибоким декольте, але у штанах і куртках з камуфляжем... Часто волонтерки вбираються у мілітарі. 

- Мене часто питають про цей аспект. У країні, де справді йде війна, мілітарі-стайл не може бути модний. Мілітарі-стайл модний, коли люди живуть у мирі, і їм класно. Бо справжня війна не сексуальна. Це горе, сльози, кров і смерть. Я зараз не бачу людей, вдягнених у мілітарі, бачу тільки військових. Щодо волонтерок — це не мода, вони не воюють, але хочуть до цього долучитися, хочуть почуватися частиною армії…

З досьє «ВЗ»

Зоя Звиняцьківська — журналістка, критик та історик моди. Народилася 17 травня 1971 року у Києві. Навчалася в Київському художньому інституті за спеціальністю мистецтвознавство. Працювала редактором відділу моди глянцевого журналу «Наталі». У 1999 році отримала нагороду журналу «Єва» в номінації «Журналістський матеріал року» за серію аналітичних пуб­лікацій про українську моду. З 2005-го по 2008 рік — голов­ний редактор журналу «ТОР Вещь». У 2009 році стала редактором рубрик «Мода» і «Шопінг» тижневика «ТОП 10». У 2013-му разом із Іванною Коберник та Оксаною Макаренко стала ініціаторкою проекту «Батьківський контроль», створеного для відстеження змісту українських шкільних підручників. Директор Ukrainian Fashion Museum, автор “Першої історії української моди”.

Зоя Звиняцьківська стверджує, що за стилем одягу може визначити характер людини. Журналіст «ВЗ» поцікавилася думкою модного критика про свій стиль.

- Ви хочете бути прихильною до молодіжного стилю одягу. Намагаєтеся міксувати свої уявлення про молодіжний одяг тих часів, коли ви були молодою (джинсовий стиль) із речами, які вам пасують за віком, і за якимись вашими формальними ознаками. Ви би вже могли вдягатися як доросла жінка, але ви не хочете або не можете вдягатися як доросла жінка. Вам зручно досі вдягатися як дівчині. І цю межу не можете перетнути. У нашому суспільстві взагалі не існує образу дорослої жінки. Є дівчата, а потім одразу — бабусі. Суспільство не пропонує жодних зразків того, як має вдягатися доросла жінка. Тому жінки до 50 років вдягаються як дівчатка і часто виглядають кумедно. Тому що далі — одразу бабусина сукня…