Передплата 2024 «Добрий господар»

Андрій Середа: «Усі війни відбуваються через те, що люди не читають книжок»

Його називають патріархом української рок-музики. Лідер легендарного гурту «Кому Вниз» Андрій Середа - улюбленець не одного покоління українців. 

27 років на сцені. 27 років його колектив концертує у незмінному складі. Попри нечасті виступи, група не втрачає статусу культової. Як не втрачає і неповторної харизми і тисяч прихильників, для яких кожен концерт гурту є довгоочікуваною подією. В ексклюзивному інтерв’ю «ВЗ» Андрій Середа розповів про митців-імпотентів та пояснив, чому війна на Донбасі є закономірною і справедливою.

- «Кому Вниз» вперше виступив у Донецьку на початку 1990-х. У спільному турі з лау­реатами тодішнього фестивалю «Червона рута»...

- Ми тоді були молодими, сповненими романтики. Мали певність, що не існує жодної різниці між сходом і заходом України, не було відчуття ворожої ментальності. Насправді ж, через перенасичення Донбасу вихідцями з російської глибинки регіон втратив риси українськості. Ніколи не бракувало паскудних людей і серед українців. Такі є і в Києві, і в Галичині, тільки ліпше замасковані. Війна з Росією, що точиться зараз на Донбасі, є закономірним явищем. Скільки воєн ми пережили, скільки крові пролили, а досі не могли розібратись, хто наш друг, а хто - ворог. Справедливість цієї війни у тому, що ми на неї заслужили. Нам конче був потрібен час фільтрації, час конкретизації падла — і він настав. Ми вчимося відрізняти чорне від білого. Вчимося бачити ворогів, щоб нарешті помічати друзів. Війна не терпить невизначеності: тут проявляються як прекрасні люди, так і лайно, місце якому — якщо не у в’язниці, то на смітнику історії.

- Гадаєте, лише воєнним шляхом можна вирішити проблему Донбасу?

- Це найгірший і водночас найдієвіший метод боротьби з байдужістю, дитячою інфантильністю, страхом ініціативи, які переслідують наш народ упродовж усієї його історії. Вій­на є великим лихом, бо гинуть люди. Але війна дає поштовх процесам, які інакше б не відбулись. Екстрена ситуація змушує кардинально переосмислити дійсність, змушує проводити реформи, насамперед, у своїй голові. Війна від миру відрізняється лише темпом. Швидше розвиваються відносини і технології. Швидше народжуються і вмирають — як у духовному плані, так і фізичному. З іншого боку, на епічному фоні бойових дій важко не помітити елементарної торгівлі. Ми бачимо, як курсують потяги «Київ — Москва». Нікуди не зникають товари російського виробництва. На рівні бізнесу — як великого, так і малого — теж відбувається співпраця. Якщо глянути очима іноземця, я б справді запитав: хлопці, а у вас справді зараз вій­на з Росією? Критика — найпаскудніша справа. Але за такий недолугий підхід до війни на Донбасі відповідають чинний уряд, керівництво держави. З усього видно, що наші можновладці просто не є ґаздами.

- Найважче повернути Донбас навіть не географічно, а в ментальному плані...

- А він і не був нашим регіоном у ментальному плані. За час совдепії на Донбасі було стерто будь-яку ідеологічну систему. За незалежності руки до нього не доходили, щоб хоч трохи підвести під здоровий глузд. Так само як і до Криму, який, схоже, за нашого життя не повернеться. Там люди свято вірять, що негаразди, які їх спіткали, тимчасове явище. Вони з кожним днем котяться у прірву, а все думають, що настане світле завтра. Найстрашніше — це тупість дорослої людина, яка сформувалася і нічого не знає. Таких чимало і в київських владних кабінетах. Через них і відбуваються війни. Через людей, які не читають книжок.

- Якось ви сказали, що кожна людина у часі війни повинна працювати задля перемоги на фронті. Яке місце у цій системі координат посідає «Кому Вниз»?

- Зараз ми концертуємо рідко. Виступаємо здебільшого на благодійних концертах для збору коштів на потреби військових. Підтримуємо ДУК «Правий сектор», батальйони «Азов», «Карпатська Січ». У кожному з них є наші добрі друзі. Хлопці приїжджали у відпустку, просили виступити. Ми не відмовляє­мо таким людям. Разом з волонтерами купували у Польщі автівки, одяг та військове спорядження. Уся моя сім’я працює в одній зі столичних волонтерських організацій. Мені поталанило відчути себе коліщатком у цій великій системі доброти, що працює на перемогу.

- Як ви ставитесь до митців, які позиціонують себе поза політикою?

- Митці, які не відчувають потреб часу, не є митцями в принципі, це — імпотенти. Коли йдеться про людське життя, то сірого кольору немає — є чорний або білий. Ти з нами або ти проти нас. Музика — це не просто вийти на сцену поторгувати обличчям і зіграти кілька акордів. Музика — це творчість, енергетика, сенс. Це те, що спонукає до дії. Відповідно, творчість в умовах війни є соціально важливою. Якщо людина не здатна цього усвідомити, то, гадаю, їй пороблено. 

На благодійних концертах ми постійно перетинаємось з гуртами «Широкий Лан» та «Сокира Перуна». Знаю, що Kozak System вдало концертує з такою ж метою у Польщі. Нагадування світові про нашу війну є не менш важливою справою. «Мандри» не дозволяють заплющити очі на події в Україні американцям і канадійцям. Музиканти не повинні замовкати через гуркіт гармат. Це важливо як для суспільства, так і для самих бійців. Лише ідеологічна підтримка здатна зі солдата зробити воїна. Якось нас познайомили зі снайперами спецпідрозділу «Альфа». Виявилося, хлопці виконують свої прямі обов’язки на фронті під музику «Кому Вниз», що лунає у навушниках. 

- «Кому Вниз» не планує поїздки на фронт?

- Проблема у тому, що ми не виступаємо акустично. Ми спілкуємося зі солдатами на київських концертах. Постійно підтримуємо зв’язок через Інтернет. Була пропозиція організувати концерт для бійців добровольчих батальйонів у Маріуполі, однак місцева влада виявилася вкрай лякливою. А на фронт ми таки приїдемо. Буде хороша апаратура, буде достатньо вранішньої кави перед боєм — наші гітари звучатимуть так, що по той бік барикад буде чутно.

- Ваш гурт 27 років виступає у незмінному складі. Як долаєте труднощі в середині колективу?

- Нам поталанило знайти спільну мову і спільні відчуття. Попри різні музичні смаки, погляди на творчість, ми вміємо слухати один одного. Нам усім вже за 50, кожен зі своїм досвідом життя. Це вік, коли людина може урівноважити емоціо і раціо. В середині колективу панує атмосфера братерства. Я спочатку думав, що це звичайна лінь. Мовляв, ми такі ліниві, що навіть розпастися не можемо (сміється. — О. Д.). З іншого боку, це те саме, що звинувачувати шлюбну пару у тому, що вона так довго тримається разом.

- Однак легендарні шотландські рокери з гурту Nazareth назвали «Кому Вниз» молодим колективом...

- Так, порівняно з їхньою історією, що бере початок у 1960-х, ми ще дуже молоді (усміхається. — О. Д.). Старість сьогодні приходить не через вік, а через втрату мотивації, страх перед труднощами. Я знаю старих людей, яким немає і тридцяти. А є геть сиві дідусі, яких назвати старими язик не повернеться.

- 8 травня «Кому Вниз» виступив у Києві на урочистостях до Дня пам’яті і примирення. Як вам такий формат відзначення річниці Другої світової війни?

- Слава Богу, що це не День перемоги, а День примирення. Тому що війна в Україні закінчилася у 1950-х. А на Буковині, де жили мій дідусь з бабусею, бої тривали і в 1963-му. Тому я завжди кажу, що народився за рік по війні. Примирення — дуже нестійке поняття. Воно залишає місце для домислів про грядущу війну. Як на мене, це не найгірший термін, яким можна окреслити сьогоднішню ситуацію в Україні. А щодо формату, то він доволі пристойний. Не було шароварщини і несмаку. Надзвичайно приємно виступати в колі артистів, які тверезо сприймають дійсність. 

- Чому обрали пісню «Два кольори», яка за мелодикою не є характерною для вашого колективу?

- Цю пісню запропонував нам виконати режисер дійства Сергій Проскурня. Ми теж дуже здивувалися — пісня гарна, чуйна, але ж не наша. Тому ми замінили любов і журбу словами «кров» і «земля». Це символи, які споконвіків окреслюють існування нації. Ми й зараз проливаємо кров за свою землю. Гадаю, Дмитро Павличко не надто образився за таку адаптацію його тексту. До слова, нещодавно нам розповіли, начебто пан Дмитро присвятив цей текст старшому братові, який воював у лавах УПА. Легенда гарна, але дуже сумнівна — навряд чи ця пісня була б такою популярною у часи совдепії.

Фото Олени ГУТИК

Схожі новини