Юрій ЖУРАВЕЛЬ: «Щоб потрапити на український телеканал, треба зробити дурнувату пісню»

 Зараз, коли для української музики буцім-то відкрилися усі двері, гурт переживає найскладніші часи — у телевізор як не пускали, так і не пускають, концерти – лише благочинні. Кореспондент “ВЗ” зустрілася з Юрієм на виставці його карикатур та презентації книги “Карикадурка”. Говорили про ілюстрації Юрія до “Мальованої історії Незалежності України”, про плани видати дитячу книжку та як сприймають українські знаменитості карикатури на себе.

— Юрію, ким вигідніше бути в Україні: музикантом чи художником?

— Ні тим, ні іншим. Зірок з неба не хапаю, мішками бабла не тягну, зате займаюся улюбленою справою і не йду на компроміси зі своєю совістю.

— Ви оформили книгу-бестселер братів Капранових “Мальована історія Незалежності України”. Звідки брали образи скіфських правителів, чи, наприклад, портрети князів та отаманів?

— Багато хто думає, що Атиллу я змалював з Валери Чоботаря (керівника Тернопільського обласного осередку Всеукраїнської федерації вільного бою, нині відомого як тернопільський кіборг Гатило). Насправді у літописах є багато словесних портретів отаманів, князів і полководців. Досвід у портретному мистецтві у мене великий, можу скласти образ людини з кількох деталей. Наприклад, князь Святослав, за літописними даними, мав зріст 169 см, тобто у нього не може бути гачкуватий ніс. Зважав також на походження людини, збирав дані про батьків.

Хочу підготувати розмальовку для дітей, де зображу усіх українських вояків-переможців від прадавніх часів і до сучасників.

— Скільки карикатур у вашій колекції?

— Усі роботи зібрав у книзі “Карикадурка”, відділивши позитивних політиків від негативних, музикантів від письменників. Усього 400 персонажів. Вже назбирав 200 робіт на другий том “Карикадурки”. Книга некомерційна, але набула популярності не лише в Україні, а й у Японії, Штатах, Австралії... “Карикадурка” навіть в Африці є. А все тому, що у книзі — ні грама фальші.

— Карикатури на політиків дуже гострі. Погроз, претензій не було?

— У людей, які могли б мати претензії, поки що руки не доходять до моєї творчості. У них і без мене проблем багато (сміється. — О. Г.). Єдина претензія була від команди Медведчука. Намалював його після того, як автомайданівці навідалися у маєток Медведчука і погнули йому браму. Тоді мені дзвонили і попереджали, щоб був обережнішим у проявах своєї творчості. Це ще більше підштовхнуло до роботи.

— Яценюк чи Кличко не хотіли купити карикатури на себе?

— У них грошей не вистачить — оригінали дуже цінні. Ідея придбати портрет виникала у Коломойського, то йому б я знижку зробив або навіть подарував би. Імпонує мені цей чоловік: він смішний, прикольний і, як би там не було, — патріот України.

— Малюєте у перервах між концертами гурту OT VINTA?

— Найчастіше малюю вдома, бо в автобусі на колінах робити це нереально. А от сюжети карикатур приходять під час гастролей. Ми тривалий час їздили у зону АТО з концертами (Краматорськ, Слов’янськ, Волноваха, Дружківка, Піски). Втомилися, похворіли. То у мене було трохи часу на карикатури. Зараз музиканти вичухалися, знову плануємо поїздки на підтримку військових, тому моїх ілюстрацій поменшає.

— Виникало бажання намалювати когось із хлопців, які зараз на фронті?

— Не люблю малювати реальних людей зі зброєю в руках — це погана прикмета. Та й нелегко пояснити хлопцям, чому намалював одного і не зобразив іншого.

— Яка пісня OT VINTA була най­популярнішою на фронті?

— Хлопцям полюбилися пісні “17 москалів” і “Давно не гуляла сокира по вулицях міста Москва”. Популярний український кавер на пісню “Первым делом самолеты”, особливо приспів: “Кличуть в небо нас пригоди і робота. А дівчата? А дівчата — навпаки!”. Написали також партизанську повстанську пісню “Наші хлопці на війні”...

— Відчуваєте більший попит суспільства на українську музику?

— Українська музика буде затребувана тоді, коли середньостатистичний громадянин України задушить в собі відчуття меншовартості і свідомо перестане користуватися російськими товарами. Наприклад, вийде з “Однокласників” і “ВКонтактє”. Поки цього не сталося, ми вмикатимемо “М1” і насолоджуватимемося “хітом” “Марина, двигай попой” московської групи “Мобильные блондинки”. На жаль, зараз ситуація така, що ці “Блондинки” з легкістю зібрали б у Тернополі стадіон малоліток з квитками по 300 гривень. А OT VINTA хрін зібрав би! Бо патріотів не на слові, а на ділі у нас не так багато.

Здавалося б, змінилися часи, і ми маємо звучати частіше. Але нам досі не вдалося привчити людей, що музику треба обирати. У бібліотеці тобі ж не втюхають насильно книжку! Чому тоді маєш слухати те, що нав’язують жирні дядьки з телеканалів? Ми їздимо у маршрутках, таксі, ходимо по супермаркетах, де звучить жахливий шансон, звикаємо і самі себе заспокоюємо: “А що, непогана така музика”.

— Чи потрібно збільшувати квоту української музики на радіо і ТБ?

— Звісно. Це нормальна європейська практика. У Франції, наприклад, 40% ефіру займають твори французьких виконавців. У Німеччині німецькомовним гуртам продають інструменти майже наполовину дешевше.

Мені не зрозуміло, навіщо нам Міністерство культури України, якщо української культури немає як такої? Це все одно, що в Чехії, де нема моря, зробити міністерство морських шляхів. Культурою у нас займаються усі хто завгодно (ентузіасти за покликом душі), окрім політиків...

— Існує думка, що коли примусово збільшувати відсоток української музики, то вона стане геть неконкурентоздатною...

— А як інакше допомогти українським виконавцям? На нас валить танками російська попса, а ми голі-босі маємо з нею воювати. Щоб потрапити на український телеканал, треба зробити якусь дурнувату пісню на кшталт “Накурила баба журавля” (пісня OT VINTA. — О. Г.), тоді, може, поставлять в ефір. Наступного разу, щоб потрапити на ТБ, нам, мабуть, доведеться когось тр...хнути в прямому ефірі.

— До речі, про телебачення. Не пригадую, коли востаннє бачила по телевізору кліп OT VINTA. Вирішили принципово перейти в інтернет-простір?

— Востаннє, коли я надсилав свій кліп на М1, мені прийшла відповідь від головного музичного редактора: “Ця пісня занадто українська”.

Довідка «ВЗ»

Юрій Журавель народився 6 травня 1972 року у місті Овручі Житомирської області. Закінчив факультет педагогіки та методики початкового навчання Рівненського державного педагогічного інституту за спеціальністю “основи дизайну та образотворче мистецтво”. Винахідник та засновник нового стилю музики «украбілі». Автор слів та музики альбомів гурту OT VINTA “Дригтиндимба”, “Дарма я наївся цибулі”, «Попереду», «Потом і кров’ю», «Пілотка». Автор шеврону Самооборони Майдану, десятків революційних малюнків, серед яких відома картина «Небесна сотня», та гострих карикатур на українських політиків, що увійшли в книгу “Карикадурка”.

 Ігор Коломойський не проти придбати свій портрет у Журавля.

Арсеній Яценюк – не любитель карикатур.