Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Юлій КУКСЕНКОВ: «Міністерство спорту підтримало мене одностайно. Але контракт підписало моєму опоненту»

Колишній старший тренер збірної України зі спортивної гімнастики подався до Росії

На Олімпійські ігри до Пекіна наша чоловіча збірна зі спортивної гімнастики не потрапила: на чемпіонаті світу у Штутгарті українцям не вистачило 0,675 бала до 12-го, “прохідного” місця. Багато хто з фахівців озвучував невтішні прогнози: одного разу вилетівши з обойми найсильніших, повернутися назад буде непросто. Але чотири роки по тому в олімпійському Лондоні сталося маленьке диво: підопічні Юлія Куксенкова у фіналі стали єдиною командою, яка не припустилася жодної грубої помилки. І не провина наших хлопців у тому, що судді, на початках віддавши “бронзу” українцям, через 15 хвилин розподілили медалі по-іншому. Нам дісталося четверте місце. Це визнання зіграє нашим гімнастам на руку вже на наступних турнірах. Один із головних “винуватців” того лондонського дива — ще донедавна старший тренер Юлій Куксенков — брати участі у цьому не буде. З вересня у нього контракт у збірній Росії.

— Чому я пішов з посади старшого тренера української збірної? Усе просто: мені не продов­жили контракт, — розвів руками Юлій Куксенков. — Це рішення стало для мене неочікуваним. Конкурсна комісія Міністерства молоді і спорту одностайно підтримала мою кандидатуру. А потім представники цього ж міністерства затвердили Олександра Горіна, мого опонента, який не набрав жодного голосу. Не знаю, які критерії брали до уваги ці люди. Та, вочевидь, не результати нашої з хлопцями роботи. Не зважили чиновники і на той факт, що за чотири роки до Ігор у Лондоні мені вдалося створити цілком нову, але при цьому боєздатну збірну. Для всіх хлопців Олімпіада-2012 стала дебютною, але вони впоралися. І, мабуть, ніхто не задумувався над тим, як важливо підтримувати в команді здорову атмосферу: за роки моєї роботи жоден спортсмен не перейшов до іншого тренера.

Я ніколи не забував: посада старшого тренера — циклічна, тому завжди потрібно бути готовим, що будь-якої миті на твоє місце може прийти хтось інший. Хоча, чого приховувати, було прикро. Не виключено, це може бути пов’язано з переїздом мого сина Миколи Куксенкова до Росії. Він успішно зарекомендував себе на чемпіонаті Росії і забезпечив собі місце у збірній. З часом вирішилося питання і з громадянством. А на Всесвітній універсіаді в Казані Коля став триразовим чемпіоном. Я не можу засуджувати його за це. Син народився у Києві, любить своє рідне місто. Але у кожного в житті настає час прий­мати доленосні рішення. Микола зробив свій вибір. Річ не в тім, що українська федерація не обстоювала його інтересів. І не тому, що згасли патріо­тичні почуття. Він віддав своє здоров'я, виступаючи за збірну України. Боровся за медалі Олімпійських ігор, виступав з важкою травмою. Я й досі не можу уявити собі, як він через півтора місяця після перелому і надриву зв’язок зміг виконувати стрибки і зіскоки. Після таких травм про спорт забувають назавжди.

Микола уже не хлопчик, 24 роки — солідний як для гімнастики вік. У Росії на базі “Озеро Кругле” є всі умови для спортивного вдосконалення. У чоловіків — свій окремий зал, у дівчат — два. Коли я зайшов у чоловічий зал, ледь не зомлів: мене вразили не так нові прилади чи допоміжне обладнання, як те, що поряд з гімнастами працювало багато спеціалістів. Окрім тренера, кожному “збірнику” допомагали вузькопрофільні фахівці в окремих видах. Хореографи, масажисти, лікарі — про це можна лише мріяти. Як і про цілодобову сауну, а також басейн, куди гімнасти ходять плавати після тренувань. У нас же в одному залі тренуються чотири збірні — жіноча і чоловіча, юніори та юніорки. Усі вони повинні встигнути відпрацювати вільні на одному килимі. Опорний стрибок — також за розкладом. Сауна — двічі на тиждень... Ми працюємо в кам’яній добі... І при цьому примудряємося перемагати.

- Куди вас запрошували на роботу?

— Як тільки у світі гімнастики дізналися про мою відставку, з’явилися пропозиції роботи. Першими запросили азербайджанці. Я поїхав до Баку, де мені показали ще не завершені, але вже гран­діозні спортивні об’єкти. Гарний гімнастичний зал вміщує 9 тис. глядачів. У цьому залі гімнасти змагатимуться у 2015 році на Перших європейських Олімпійських іграх. Але олімпійське селище бакинці уже побудували. Ця пропозиція була цікавою та перспективною. Але я не був упевнений, що за такий короткий проміжок часу встигну виконати всі висунуті вимоги. Тому вирішив зупинитися на іншій пропозиції — посаді асистента старшого тренера чоловічої збірної Росії.

- Не менш відома ваша донька Ірина, щоправда, в іншій царині — журналістиці...

— Іра працює на телеканалі «Вісті» і продовжує писати для «Московського комсомольця», де робила у журналістиці перші кроки. Після того, як Ірина стала учасницею бойових дій в Осетії, тодішній президент Росії Дмитро Медведєв вручив їй медаль «За отвагу». Я їй сказав: «Іро, твій адреналін, твоя журналістська спрага здобувати гарячі новини — це непогано. Однак, судячи з реакції людей, скажімо, у Швейцарії чи Іспанії, чи не всім їм байдуже, є в гарячих точках журналіст чи ні. Коли у таких обставинах він гине, про це поговорять кілька днів, а потім забудуть про його існування. А ти ризикуєш своїм життям, цінність якого є абсолютною для твоєї малої доньки і для мене з мамою також».

Наша сім’я — цілком і пов­ністю гімнастична. Іра також — майстер спорту з гімнастики. Після статевого дозрівання дів­чатам займатися гімнастикою проблематично. Тому донька перейшла на фрістайл. Однак видатних результатів не досягла. Вступила на юридичний факультет університету. Та згодом загорілася новим бажанням: стати журналістом. Я на той час уже підписав конт­ракт з Федерацією Бельгії, де відпрацював кілька років. Ми уже валізи пакували, як Іра вирішила трішечки погостювати у московської подруги, яка працює в Останкіно. У відомий телецентр вона потрапила акурат тоді, коли там у розпалі була якась «заварушка». Ірці це так сподобалося! «Тату, вирішено — я буду журналісткою!». У мене був шок. Вона вирішила вступати на журфак у МДУ. Одним із ключових іспитів на цей факультет були російська мова і література, яких у київській школі глибоко не вчили. Тож вона поїхала до Бельгії з валізою підручників, а через рік з другої спроби уже стала студенткою. Нещодавно Іра здобула другу вищу освіту — закінчила Університет Азії і Африки.