Сергій Кузін: “Талант-шоу дають можливість виконавцеві проявитись, як артисту ”

Цьогоріч шоу-мен відсвяткував 50-річчя і вперше виступив на сцені з сольними концертами.

Невідомо, як існував би український медійний простір без харизматичного ведучого, якби десять років тому Сергій Кузін не вирішив покинути кар'єру в Мінську і переїхати у Київ. Про життя, трудоголізм і близьких людей Сергій Васильович розповів у інтерв'ю «ТелеЗамку».

—Сергію, ви були останнім продюсером «Фабрики зірок». Чому проект припинив існування?

—У будь-якого проекту існує свій термін «життя». В кожній країні він інший. Ті, хто займається маркетологією, вирішили, що чотирьох поспіль етапів «Фабрики» цілком достатньо — знизилась цікавість глядачів. З’явилися різноманітні талант-шоу, тому наразі формат «Фабрики» — не затребуваний. Проте не виключаю можливості, що через деякий час це реаліті-шоу знову з’явиться, як це було в Голандії чи Бельгії.

—Пригадую, ви очолювали журі в телешоу «Співай, якщо зможеш». Як теле-, радіоведучому та продюсеру, мабуть, часто доводиться оцінювати вокальні дані. Коли розумієте, що співак безнадійний?

—Спокійно ставлюсь до терміну «вокальні дані». Все залежить від того, яку ціль переслідує проект. Одна справа, якщо це конкурс вокально-технічних даних, зовсім інша, якщо треба оцінювати артистів. В останньому випадку вирішальними є емоції — їх не замінити нічим. Існує багато прикладів у світовій музиці, коли виконавець без жодних вокальних даних збирав стадіони. Боб Ділан чи Леонард Коен займались мелодекламацією і це не завадило їм стати всесвітньо відомими. Безнадійним вважаю виконавця лише тоді, коли не бачу в ньому нічого, окрім форми. У нас щороку з музичних навчальних закладів рівними рядами виходять десятки вокалістів, а скільки серед них артистів? Виконавець і артист — дві великі різниці. Якраз талант-шоу дають можливість людині проявитись, як артисту. Це той випадок, коли оцінюється не лише спів, а й хореографія, акторська майстерність і, безперечно, унікальність виконавця.

—Можете назвати універсальний код успіху в українському шоу-бізнесі?

—Нема універсальної відповіді на це питання, бо ми любимо Таїсію Повалій і Івана Дорна, «Океан Ельзи» і «Дзідзя»… Безперспективно прогнозувати смаки українського слухача. І не варто говорити, що ось це повинно бути в українському шоу-бізнесі, а те — ні. Заборонами ніхто нічого не доб'ється: дозвольте проекту існувати і невдовзі дізнаєтесь чи заслуговує він на увагу.

—Під час роботи на Новому Каналі в передачі «Зроби мені смішно» ви працювали разом з Педаном, Єфросиніною, Притулою, Доманським. Як вдавалось знайти спільну мову з настільки різними людьми?

—Саме тому, що ми різні, жодних проблем не виникало — у кожного було своє завдання на проекті. На знімальному майданчику у нас панувала дружба і взаємна повага. «Зроби мені смішно» — наш перший спільний проект, хоча до того так чи інакше перетинались.

—Вам, як непрофесійному гумористу, важко було увійти в формат розважального шоу?

—З професійних гумористів я знаю тільки двох: пані Дубовицьку і Євгенія Петросяна, всі решта — нормальні люди. Не думаю, що гумор — професія, це стан душі. Ніколи не витягую з себе жартів, якщо у мене їх нема, і не стримую себе, коли бачу, що жарт буде доречним.

—На радіо у вас склався дуже гармонійний творчий дует Сотник-Кузін. Судячи з душевних розмов та підколювань одне одного знайомі ви давно…

—Так, ми давні друзі, ще з 90-х співпрацювали радіостанціями. Соня тоді була ведучою на «Мюзік Радіо» у Києві, я працював на «Альфа Радіо» у Мінську — наші журналісти обмінювались делегаціями, маркетинговими ідеями. Знайомі більше 15 років, але тільки три з половиною роки тому засіли в одній студії. Люблю Соню і вважаю її надзвичайно талановитою людиною, це той випадок коли навіть придертись нема до чого. Нам комфортно працювати разом, попри те, що ми різні і стосовно багатьох речей дотримуємось протилежних точок зору. Можемо безкінечно сперечатись стосовно музики чи політичних поглядів, але в питаннях роботи сходимось і це головне.

—Як ви справляєтесь з ранковими ефірами? Маєте секрети прокидання?

—Для мене це глобальна проблема! Просто катастрофа! Я пізня сова і для того, аби виспатись п`ю снодійне. Прокидаюсь найчастіше у душі — усвідомлюю, що ранок настав, стоячи під водою. Дискомфорт від прокидання окуповується сторицею — отримую кайф від роботи.

—Прямий ефір — річ підступна...

—За двадцять з лишнім років бувало різне — не ті пісні оголошував, заговорювався…всього й не пригадаєш. Головне ставитись до казусів по-філософськи. Розумію, що не медом намазаний і сподобатись усім не можу. Найбільше дивує, що ті, хто мене недолюблює, найуважніше слухають наші ефіри, а потім ретельно обмусолюють кожне слово, вказують на помилки. Здавалося б: не подобається, то й не слухай…

—До 14 років ви жили у Німеччині...

—Мій батько — військовий аташе, я народився, коли сім'я переїхала в Німеччину. У 14- ть потрапив у Мінськ, потім в Москву, а звідти в Україну.

—У вас три вищі освіти. Як кожна з них вплинула на вашу кар’єру?

—За першою освітою я — воєнний радіоінженер, закінчив Мінське вище ракетне училище. Ця освіта мене навчила робити те, чого я не хочу. Навчився вганяти себе в рамки елементарної чоловічої дисципліни. У Мінську служив на ракетній точці, розваг там було не багато, тому від нудьги, щоб не пити горілку і не займатись дурницями, писав замітки в газету. Був тоді кадровим офіцером і йти в громадський виш не мав права, тому обрав навчальний заклад з відповідним напрямком. Вступив на факультет журналістики Львівського військового політучилища. Ось так, випадково, зв’язав своє майбутнє з журналістикою. А от третя освіта у Вищій радіо школі Сіетлу (США) була цілком свідомим і довгоочікуваним кроком — дуже хотів зрозуміти роботу радіо як структури. Вступив у Вищу школу на другий рік перебування в Америці, за перший — вивчив з нуля мову, працював на найважчих роботах.

—Робота радіо у США і в Україні відрізняється?

—Ні, це радянський міф, що за кордоном все по-іншому. Радіо усюди однакове, лише з національними нюансами. В Америці більший ринок: конкурентоздатніший, розгалуженіший, багатогранніший. Але принципи одні і ті ж, усюди цінуються однакові речі.

—Чому свою кар’єру радіоведучого починали у Мінську?

—Це пов’язано зі змінами в особистому житті. Тоді у Білорусії не було Лукашенка, зате була білорусько — американська радіостанція «ВА».

У 1998-му році в Мінську створив з друзями «Альфа Радіо», куди перетяг чоловік 20 з різних радіостанцій, зібравши неймовірно сильну команду. Разом ми досягли значних успіхів, за наявності сильних конкурентів з Москви та Києва, брали найвищі призи на міжнародних фестивалях. У 2003 році «Альфа Радіо» стало найкращою станцією СНД, у нас був кращий ді-джей, краща розважальна і новинна програма.

—Ви покинули посаду генерального продюсера «Альфа Радіо» і переїхали в Україну. Чому?

—Так склалась ситуація, в Білорусії мені працювати не давали.

—Прийшов Лукашенко?

—Так, все дуже просто. Перешкоджав, звичайно, не сам Лукашенко, а його люди. У 2003 послав усе під три чорти і приїхав в Україну керувати радіостанцією «Хіт FM». Тоді дуже переживав, а зараз навіть дякую вусатому дядькові, що так мені в житті усе змінив. В Україні мене чекала інша якість роботи: в «Альфа Радіо» було два міста, а у «Хіт FM» — вже тоді більше сорока міст. Тут переді мною відкрились інші завдання, більш глобальні. Та й Україна живе набагато більш насиченим життям, ніж Білорусь. Тут постійні події, постійні стреси, мені це шалено подобається.

—Ви поєднуєте роботу на радіо, телебаченні, продюсерську працю. Як і коли відпочиваєте?

—Сплю по п’ять годин в день. Крім того, у мене «тихий час» з 11.00 до 11.30 — намагаюсь подрімати ще півгодини у себе в кабінеті.. Оце і весь відпочинок.

—Тоді хто підтримує в роботі і надихає на творчість?

—Кохана дружина, мама, яку дуже люблю, з нами живе. У мене троє прекрасних дітей: Даша в Лондоні, син Женя в Будапешті і дворічна Аріна. А ще є кішка, собака і рибки…

Довідка «ТелеЗамку»

Сергій Кузін народився у Східній Німеччині 20 травня 1963 року. Здобув три вищі освіти: ракетника-зенітника в Мінському ВІЗР, журналіста у Львівському політучилищі, керуючого радіостанцією у Вищій радіо школі — Сіетл, США. Сім років відслужив в Одеській дивізії. На радіо з 1995 року. Був ведучим, генеральним продюсером «Альфа Радіо» (Мінськ, 1998 — 2003), генеральним директором «Хіт FM» (Україна, 2004 — 2006). Член ради директорів холдингу радіостанцій «ТАВР Медіа»: Російське Радіо, Kiss FM, Хіт FM, Радіо Рокс, радіо ДАЧА. Ведучий ранкового шоу «Камтугеза» на Радіо Рокс. Генеральний продюсер UMMG (Український музичний медіа-холдинг). Ведучий програми «Зроби мені смішно» на Новому каналі. Музичний продюсер проекту «Фабрика зірок — 4». У Білорусі тричі ставав «Персоною року».