Дмитро ОРЛОВ: «Найкращий відпочинок – коли забираю дитину до себе»

Коли на ХVІ кінофестивалі “Бригантина” побачила відомого актора Дмитра Орлова з семирічною донькою Тетянкою, здивувалася. Зауважила, що, попри розлучення з Іриною Пеговою, Дмитро — чудовий батько. Вони, як нитка з голкою, всюди були разом. З актором, у багажі якого понад 30 зіграних ролей, чотири режисерські і одна продюсерська роботи, мені вдалося поспілкуватися мало не в останній фестивальний день: не дозволяв щільний графік виступів Дмитра Орлова. Про дитинство, першу роль і великий гонорар, творчу кар’єру і особисте життя актор розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналісту “ВЗ”.

- Ще до вступу у ВДІК знімалися у кіно. Як це вам вдалося?

— Це був такий час — 80-ті роки. Я живу у робітничому районі Москви — Лефортово. З дитинства був шибеником, придумував якісь хуліганства... Усе би закінчилося, найімовірніше, для мене колонією. На Красной Прєснє був такий театр-студія, у якому працювала чудова людина В’ячеслав Спєсивцев. У цьому театрі займалося близько 300 учнів. Якось у виступі по телебаченню сказав: якщо у класах є шибайголови, які не поміщаються у загальні рамки, нехай приходять у театр-студію. Моїй мамі така ідея сподобалася, і так я став студійцем цього театру-студії. Вдень вчився у школі, а після уроків йшов туди на півдня. Це виглядало, як група продовженого дня. Але ми там не били байдиків, а вчили пантоміму, вокал, вивчали історію релігії, історію театру, отримували ази акторської майстерності. На сцену вийшов вперше у дев’ятому класі у серйозній ролі. А що стосується кіно, то набагато раніше, коли був учнем сьомого класу. До школи прийшов колишній афганець, студент ВДІКу. Йому для дипломної роботи потрібен був юний актор. Вибрав мене. Я жодного разу не бачив цієї стрічки, зате пам’ятаю, що отримав такий солідний гонорар, за який можна було у нашій квартирі встановити стаціонарний телефон. Мама і досі живе у цій квартирі і користується ним.

- Відмовляєтеся від тих чи інших ролей, чи погоджуєтеся відразу?

— Кожний фільм — це зустріч з розумним режисером, цікавим партнером — ось це і є для мене критерієм. А відмовлятися доводилося часто, але тільки через зайнятість в іншій картині. Неможливо поєднувати зйомки відразу у двох проектах. Нічого не можна передбачити наперед. Наприклад, за кордоном актор мого рівня розписаний уже на п’ять років наперед. У нашій країні нічого певного нема, тому не знаю, що мене чекає завтра, коли закінчаться зйомки. Ситуація нестабільна. Можна просидіти й кілька місяців без роботи.

- У багатьох фільмах граєте ролі сильних чоловіків, де доводиться битися, падати, стрибати... Трюки самі виконуєте, чи замість вас працюють каскадери?

— Залежно від проекту. Якщо йдеться про серіал “Морський патруль”, 100 відсотків трюків виконував я. Але є фільми, де режисери чи продюсери не дозволяють виконати якийсь трюк самому. Пояснюють: “Незначного синця на твоєму обличчі буде достатньо, щоб зупинити проект на тиждень”. Доводиться поступатися.

- У фільмі “Брат-2” або “Сестри” ваша роль небагатослівна. Не кортіло вставити своїх “п’ять копійок”?

— Є картини, де не потрібно нічого вставляти. Це зайве. Але, якщо бачу, що в якомусь епізоді репліка аж “проситься”, — прошу режисера трохи підкоригувати сценарій.

- Що вам більше подобається: довгограючі серіали чи повний метр?

— Не люблю повних метрів. Останнім часом не бачив жодного гарного повнометражного фільму, коли можна було б позаздрити: а чому я не зіграв у цьому фільмі? А телевізійного продукту багато. Працюєш щодня. Не має значення, у якому форматі знята картина — головне, хто у ній задіяний і як цей акторський ансамбль спрацював.

- На екрані вас легко сплутати з актором Володимиром Вдовиченковим. Як ставитеся до такої схожості?

— Мене це зовсім не хвилює — плутають нас чи ні. Ми з Володимиром різні артисти і за змістом, і за темпераментом. А хто плутає, може придбати вітаміни для поліпшення зору.

- Багато акторів із задоволенням дають автографи і стають до знимки з шанувальниками. Дехто у грубій формі відмахується. Як до цього ставитеся ви?

— Кожен, хто прийшов у цю професію, від самого початку мріє про славу, популярність... Однак на початках ми не знаємо, якої це набуде форми. І до всього треба бути готовим. Трапляються випадки, коли автографи даєш у гарному настрої, а деколи шанувальники поводяться нетактовно. Якось летів на зйомки з Москви у Пітер. Ніч. Я втомлений, бо вдень також знімався, та ще й мав тоді проблеми. В аеропорту люди чекали на чартерний рейс: з півдня у Тюмень. Їх було багато і вони нудьгували... На моніторі якийсь канал показував фільм, у якому я зіграв. Побачили мене і відразу почався ажіотаж — автографи, фотографії... Мені вже це набридло, тікаю в “курилку”. Аж тут підходить якийсь чоловік, плескає мене ззаду по плечу і каже: “Можна сфотографуватися?”. Я йому: “Дай 50 рублів”. Він не зрозумів. “Дай 50 рублів. От ви всі у мене щось просите, я вам всім щось винен!”. Він розгубився, покліпав очима і пішов. Я подумав, що він образився і більше не прийде. За хвилин п’ять підходить з десяток людей і кажуть: “Брате, ми їдемо з півдня. Ми зрозуміли, що у тебе проблеми, оскільки ти попросив 50 рублів. Ось тобі 15 тисяч рублів (3700 гривень. — Г. Я.)”. Я з ними сперечався. Стали жартувати...

- Ви взяли ці гроші?

— Та ви що?! Я ще й вибачався, що нетактовно сказав чоловікові про 50 рублів. Або ще був випадок. Стою у черзі за хлібом. Дві бабусі між собою розмовляють і раптом одна: дивись-дивись, ось артист. А тоді звертається до мене: “Ти ж артист. Чого у черзі стоїш? Йди без черги!”. Звичайно, приємно, що мене впізнають. Костянтин Райкін з приводу цього добре сказав: “У Росії треба бути або дуже багатим, або знаменитим, щоб до тебе ставилися так, як у Європі ставляться до звичайних людей”. І це правда. От клали мене у лікарню оперувати коліно. Там сидить противна жінка, яка забирає речі і хамить усім на кожному кроці, поки їй не даси хабара. Я підходжу здавати речі, вона також щось там бурмоче, а коли підняла очі і побачила мене, різко змінилася на обличчі: розпливлася в усмішці і заговорила улесливо, як лисиця. А був випадок, коли на кінофестивалі в Анапі на третій день у мене на попереку вискочили прищі. Як з’ясувалося, мені занесли стафілокок. Усі просять сфотографуватися і обіймають за талію. От хтось мене так обняв... За славу треба платити, іноді навіть ціною власного здоров’я.

- Дівчата вам “обривають” телефон? Освідчуються у коханні?

— Такого нема (сміється. — Г.Я.). Але у соцмережах пишуть. Я позитивно ставлюся до цього.

- Якому відпочинку надаєте перевагу?

— Я — розлучений. І як тільки випадає вільна година, день чи два, проводжу весь вільний час з донькою Тетяною у форматі дитячих розваг: велосипеди, атракціони, мультики... Забираю дитину на вихідні до себе, і про кращий відпочинок годі й мріяти.

—Ваша колишня дружина Ірина Пегова (зіграла Вареньку в однойменному серіалі. — Г. Я.) — також відома акторка. Ви познайомилися на знімальному майданчику?

— Ні. На кінофестивалі у Варшаві. Я бачив Іру в театрі, вона мені дуже подобалася. А потім зустрілися на кінофестивалі і у нас відразу почався роман.

- Був красивий роман, та попри все розлучилися...

— Таке трапляється у багатьох сім’ях. Ми з Ірою різні за характерами. Жили останнім часом, як у пеклі. Щоб не мучити одне одного, вирішили, що для нас двох буде краще, якщо розлучимося. Я пішов з дому і винайняв помешкання за 500 метрів від них. Живемо в одному районі, тільки треба перейти через парк. Іра сказала Тані, що тато залишається татом. В усіх функціях. Я не недільний тато. Беру Таню і на вихідні, і у будні, і от на кінофестиваль “Бригантина” вона приїхала зі мною. Моя Таня — мудра дитина. Все розуміє. У мене є Наташа, у них з Тетянкою склалися чудові стосунки. Донька розуміє, що чоловік — не на все життя. Може покинути, піти до іншої...

- Тетянка — донька акторів. Бачите у ній артистку?

— Не можу нічого сказати. У мене єдине бажання, щоб моя дитина виросла щасливою. Вона займається сучасними танцями, фігурним катанням, вчиться гри на фортепіано, відвідує художню школу і ходить на таеквондо.

Довідка «ВЗ»

Дмитро Орлов народився 7 жовтня 1971 р. у Москві. Закінчив акторський факультет ВДІКу. Знявся у понад 30 фільмах, серед яких “Я повернуся”, “Перший після Бога”, “Морський патруль”, “Моя мама — Снігуронька”, “Брат-2”, “Зроблено в СРСР”, “Воротили”... Став відомим у 2003 році після виходу фільму “Небо. Літак. Дівчина”. Відомий і як режисер. Зняв чотири фільми. Розлучений. Колишня дружина — відома акторка Ірина Пегова. Має семирічну доньку Тетяну.