Голова польського Інституту Національної пам’яті Лукаш Камінський: «Жодні помилки польської міжвоєнної політики не можуть виправдати Волинського злочину»

Цього року сумна дата — 70-ті роковини трагічних подій на Волині, які забрали життя тисяч поляків і українців. Протягом останніх 20 років Варшава та Київ намагаються перегорнути трагічну сторінку спільної історії і віддати шану всім жертвам Волинської різні. Глави українських та польських церков закликають молитися за жертв тих подій, а політики з обох сторін «пробачають і просять пробачення». Але час від часу гострі слова та визначення будять емоції і обурення. «ВЗ» поспілкувався про польське бачення тих подій з головою Інституту національної пам’яті Польщі, істориком Лукашем Камінським (на фото).

— У Польщі та України різне бачення трагічних подій на Волині. Яке спільне бачення могли би прийняти і українці, і поляки? Можливо, те бачення, яке колись прийняли поляки з німцями щодо їхніх спільних болісних сторінок історії, — «просимо пробачення і пробачаємо»?

— Цитовані вами відомі слова польських єпископів прозвучали через 20 років після завершення Другої світової війни. Це був акт великої відваги, якщо зважати на те, що польські суспільні рани були на той час ще свіжими. Передумовою до цих слів був чесний опис наших складних з німцями відносин і нацистських злочинів щодо поляків. Умовою примирення є попереднє висвітлення правди, навіть найбільш болісної. У світлі досліджень наших істориків і прокурорів маємо такі факти: у 1943-1945 роках українські націоналісти вбили близько 60 тис. поляків на Волині, 30-40 тис. у Східній Галичині та близько 6-8 тис. на інших теренах. У Польщі це масове вбивство найчастіше називають збірним терміном «Волинський злочин». Жертвами польської відповіді стали кільканадцять тисяч українців.

— Релігійні діячі УГКЦ і Римо-католицької церкви Польщі закликали до спільної молитви в Любліні за жертв Волинської трагедії. Може, кроки релігійних діячів допоможуть дійти до спільного трактування подій на Волині?

— Це не перша ініціатива обох церков до примирення. Релігійний діалог почався 1987-го. Примас Польщі 1981—2009 років, архієпископ Юзеф Глемп говорив тоді про взаємні провини і потребу пробачення. Великим патроном цього діалогу був Папа Іван Павло ІІ. Фундаментом для примирення є спільна пам’ять про всіх жертв. Молитва — безмірно важлива. Але вона не може заступити інших дій. Чи можна говорити про пошану до жертв, якщо більшість із них досі спочивають у анонімних гробах, не позначені навіть хрестом?

— В Сеймі зареєстрували гострий проект резолюції щодо подій на Волині, в якому вжито слова «геноцид». Вірогідно, Сейм не прийме цієї резолюції. Проте навіть сам проект викликав різке обурення в Україні. Для нас з «геноцидом» перш за все асоціюється Голодомор, який забрав життя понад семи мільйонів українців. Мабуть, важко мешканцям тієї частини України, в якій вважають УПА за героїв, які боролися за незалежність держави, змінити точку зору і почати вважати їх злочинцями... Чи не краще залишати такі складні теми історикам і не дозволяти, аби їх використовували політики?

— У Польщі Голодомор вважають однією з найбільших трагедій ХХ ст. У 2006-му спеціальні резолюції на цю тему прийняли Сейм і Сенат Польщі. Інститут національної пам’яті видав масштабний том документів польською, українською та англійською на цю тему. Але винятковість цього злочину не означає, що інші злочини не можуть бути описані в тих самих категоріях. Не можна один злочин протиставляти іншому. Геноцид — юридична категорія. Волинський злочин має всі ознаки, описані в конвенції ООН від 1948-го. Вона визначає геноцид як «свідому дію з наміром знищити повністю чи частково певну національну, етнічну, расову чи релігійну групу». Якщо хтось хоче вважати вояків УПА героями, то має спочатку мати справу з фактами. Не можна ігнорувати 100 тисяч жертв.

— В Україні серед істориків і публіцистів побутує думка, що до Волинської різні, крім УПА, доклали руки прості бандити, німецька поліція, Армія Крайова, радянські партизани, а усе це підігрівали нацистська Німеччина та СРСР. А отже, було багато вин­них у трагедії. Польща воліла б, аби Україна назвала лише УПА злочинцями, винними за різню на Волині?

— Без сумніву, події на Волині та інших теренах використовували німці та СРСР. Ніхто не заперечує, що були акції-відповіді з боку Армії Крайової. Проте, якщо говоримо про відповідальність, то вона падає на тих, хто почав масове вбивство, — тобто на ОУН Степана Бандери і УПА.

— Українські історики кажуть, що не існує документів УПА, які би проливали світло на ті події та слугували доказом польської версії подій на Волині. Зате існують польські та радянські документи (документи НКВД часто могли бути сфальсифікованими). Тож маємо надто примарне уявлення про тодішні події.

— Дивує, що серед українських істориків ще проявляються голоси, які ставлять під сумнів організований характер Волинського злочину та ставлять під сумнів відповідальність ОУН і УПА. Провідник УПА Роман Шухевич у липні 1944-го говорив про «ліквідацію поляків на Волині, яка завершилася літом 1943-го». Українських архівних документів так багато, що виставка, підготовлена нашим інститутом до 70-их роковин трагедії, буде сперта переважно на них. Навіть якби цих джерел не було, то немислимо уявити «спонтанну» атаку одного дня на 99 поселень, а наступного ще на 50 — йдеться про 11 і 12 липня 1943-го. Такий перебіг подій підтверджують не лише страшні свідчення тисяч свідків чи польські документи, а й передусім свідчення самих виконавців.

— Чи готова Польща визнати, що міжвоєнна дискримінаційна політика Польщі щодо українців була одним із приводів, які призвели до виникнення відчуття образи і ненависті з боку українців і стали однією з причин трагедії на Волині?

— У Польщі віддавна точиться дискусія щодо політики ІІ Речі Посполитої стосовно етнічних меншин. У цій дискусії домінують критичні думки. Визнається, що вона була несправедливою до українців. Але жодні помилки та озлоблення польської міжвоєнної політики не можуть виправдовувати Волинського злочину. Відповідальність за масові вбивства несуть їхні виконавці, а не жертви.

— Якби Україна визнала, що це були «етнічні чистки», а не геноцид, ініційований УПА, і попросила вибачення за це, то чи заспокоїло би це польські кола, яким особливо залежить на темі Волині? Чи була би тоді Польща готова просити пробачення за міжвоєнні помилки Польщі щодо українців, за акцію «Вісла» та депортацію українців із території сучасної східної Польщі, які після ІІ Світової війни (у 1946-1947 роках) провели уряд комуністичної Польщі та Москва?

— Процес зведення рахунків із важким минулим не має бути предметом будь-якого торгу чи переговорів. Фундаментом має бути готовність прийняти навіть найважчу правду. Кожна зі сторін має вимагати перш за все чесності від себе. Дискусії щодо відношення поляків із іншими народами започаткувала ще польська опозиція перед падінням комунізму. Дискусії проводили також поляки в еміграції. Акцію «Вісла» засудив Сенат Польщі у 1990-му, а в 2007-му цю оцінку підтвердили у спільному зверненні тодішні президенти Польщі та України — Лех Качинський та Віктор Ющенко. Наш Інститут провадить у цій справі слідство, трактуючи акцію «Вісла» як комуністичний злочин та злочин проти людяності. Триває слідство щодо злочинів, здійснених польським підпіллям щодо українського цивільного населення та щодо масової депортації українців з Польщі в СРСР після завершення ІІ Світової війни. У той час відбулася також депортація поляків із СРСР. Обидва народи стали жертвами політики Сталіна. Ці справи відверто описують польські історики. Зокрема, нашого Інституту. Польські архіви — доступні для всіх дослідників.

— Тема Волині постійно вставляє палиці у колеса польсько-українському примиренню. Яким чином таку дату, як 70-ті роковини подій на Волині, мали би відзначити обидві держави, аби уникнути негативних наслідків? Чи розуміють у Польщі, що тема Волині грає проти української опозиції та вигідна Москві?

— Теперішня політична ситуація в Польщі чи в Україні, а також міжнародна ситуація не можуть бути аргументами у справі історичного примирення. Воно мусить опиратися на пам’ять, а не на спроби забути чи зіштовхнути жертв на марґінес. Найкраще, що можемо зараз зробити, це згадати жертв і розпочати діалог. Попередні спроби діалогу обмежувалися до вузьких кіл — істориків, політиків і релігійних діячів. Пора, аби з тяжкими сторінками спільної історії зіткнулися українське та польське суспільство. У багатьох справах нам вдалося налагодити добрі відносини, тож можемо їх налагодити і щодо минулого. І до євангельського заклику «прощайте ворогам вашим» додати «правда робить вільнішим». Сказати правду буває болісно, але це звільняє від ненависті.

Довідка «ВЗ»

Інститут національної пам’яті Польщі (ІНП) заснований Сеймом. Інститут працює з 2000-го. ІНП займається новітньою історією Польщі та вивченням злочинів періоду ІІ Світової війни та комунізму. ІНП — найбільша в Польщі інституція, яка займається дослідженням історії Польщі 1939-1990 років. Також ІНП проводить навчання, видає книги і організовує виставки. В архівах ІНП збирають та досліджують документи комуністичної таємної поліції Польщі та окупаційної влади періоду ІІ Світової війни. ІНП надає доступ до своїх документів жертвам репресій, дослідникам і журналістам. Інститут має також прокурорські повноваження. Прокурори ІНП досліджують нацистські та комуністичні злочини 1939-1990 років, воєнні злочини та злочини проти людяності. Від 2007-го при ІНП діє Офіс люстрації, який досліджує минуле кандидатів на публічні посади в Польщі. Очолює Інститут голова, призначений Сеймом за згоди Сенату на п’ятирічну каденцію. Від 2011-го це Лукаш Камінський.

Ще одну статтю на цю тему читайте

тут