«В лікарні умови Юлії Тимошенко гірші, ніж у засуджених на довічне ув’язнення»

Ексклюзивне інтерв’ю з народним депутатом Тетяною Слюз, яка три доби провела з лідером опозиції

Народний депутат України Тетяна Слюз після інциденту, що стався з нею та її колегами з фракції “Батьківщина” Олександрою Кужель та Людмилою Денисовою у Харківській лікарні, де відвідували Юлію Тимошенко, зініціювала низку змін до законів України. Нагадаємо, з 16 по 18 січня три опозиційні жінки-депутати приїхали у Харківську лікарню на зустріч з Юлією Тимошенко. Побачення затягнулося майже на три доби. Побачивши, в яких нелюдських умовах перебуває головна опозиціонерка країни та порівнявши ці умови з умовами ув’язнених жінок в Качанівській колонії, народні депутати прийняли спонтанне рішення приєднатися до акції протесту Юлії Тимошенко, яка вже понад місяць відмовляється заходити у свою палату, а ночує у душовій. В такий спосіб протестує проти нестерпних умов перебування у лікарні, проти цілодобового відеонагляду, проти чоловіків-конвоїрів… Останньою краплею, яка змусила Юлію Тимошенко розпочати акцію протесту, стало те, що напередодні Нового року на всіх харківських телеканалах транслювали відео з її палати і процедурної.

Кореспондент “ВЗ” зустрілася з пані Слюз (на фото посередині), аби дізнатися, що саме змусило народного депутата вносити зміни до законів?

– Пані Тетяно, чому саме ви, Людмила Денисова і Олександра Кужель поїхали до Юлії Тимошенко? Це була її ініціатива чи ваша?

– Згідно із законодавством, Юлія Володимирівна має право на короткотермінову зустріч з будь-якою людиною. Таке право надається раз на місяць. Тимошенко у письмовій формі подає відповідне прохання на ім’я начальника Качанівської колонії. Оскільки у неї в січні не було таких зустрічей, то покликала нас. Чому саме нас? Ми працювали в її уряді, я була головою Державного казначейства України, Людмила Денисова – міністром соцполітики, Олександра Кужель очолювала Держкомпідприємництва України.

– Перед зустріччю з Тимо-шенко ви поїхали у Качанівську колонію. Для чого?

– Щоб подивитися, в яких умовах перебувають інші в’язні-жінки, чи є відеокамери у житлових приміщеннях. Побачили, що в спальнях жодної відеокамери не було. Ми навіть заходили в той блок, де перебувають жінки, засуджені до довічного ув’язнення. У їхніх камерах відеонагляду немає. Відеокамери побачили в коридорі, і то лише у тому корпусі, де живуть жінки, засуджені до довічного ув’язнення. За монітором сиділа жінка, і вона підтвердила, що жодної відеокамери у житлових приміщеннях, в душових чи туалетах немає. Відеокамери були у цехах, де ув’язнені працюють. Нас також цікавили вікна, оскільки, за словами адвоката Юлії Володимирівни Сергія Власенка, вікна у її палаті повністю закриті і вона не бачить ні сонця, ні неба. У виправній колонії всі вікна в звичайному режимі. Засуджені бачать, що на вулиці відбувається, день це чи ніч.

– Ви заходили у приміщення, де засуджені сплять? Які там умови?

– Засуджені розміщені по загонах. Окремо молоді жінки, окремо пенсіонерки. У житловій кімнаті 16 ліжок. Туалетна кімната і умивальник спільні для всіх. Це при тому, що їх о п’ятій ранку будять, а о 5.30 вони вже повинні бути на плацу для переклички. Як можуть за півгодини 16 жінок одночасно помитися і сходити в туалет?!

– А де розміщені туалет і душова?

– Душова у тій самій кімнаті, але відокремлена. Там закриті двері. Нас цікавило, чи перебувають у житлових приміщеннях чоловіки-конвоїри. Жодного чо-ловіка не побачили. Конвоїри у житлових приміщеннях – суто жінки. Чоловіки є, але це виключно керівництво виправної колонії. Поцікавилися, чи мають засуджені право на вільний телефонний дзвінок додому, до родичів, близьких. З’ясувалося, дзвонити можуть у будь-який час за власний рахунок. За кошти, які заробляють, працюючи у колонії. У Тимошенко такого права немає…

– Яку роботу вони виконують?

– Нам пояснили, що шиють робочий одяг. Коли заходиш на територію Качанівської колонії, там висять білборди, де намальований робочий одяг, який вони виготовляють. Але коли ми зайшли в цех, то були дуже здивовані, що в’язні шиють ковдри. Причому для підприємця, який торгує у Харкові на знаменитому ринку “Барабашово”. Оскільки ми прийшли несподівано, думаю, це був сюрприз і для керівництва колонії. Маю намір подати депутатський запит, аби прояснити цю загадкову ситуацію. Нас також шокував зовнішній вигляд ув’язнених. Усі жінки однаково одягнені у жахливі зношені фуфайки до колін. Всі однакового розміру, незалежно, чи жінка висока, чи низька. Вигляд принизливий…

– З Качанівської колонії ви одразу поїхали в лікарню на зустріч з Юлією Тимошенко?

– Так. Ми прибули в лікарню, де зараз перебуває Юлія Володимирівна. Пройшли жорсткий контроль-огляд. І через рамку проходили, і нас обшукували-обмацували аж до білизни. Металошукачем перевіряли. На зустріч нам дозволили взяти лише депутатські посвідчення і окуляри. Ми мали з собою маленький календарик на 2013 рік з зображенням Юлії Володимирівни і хотіли їй подарувати, але навіть цього не дозволили. Ледь вмовили, аби дозволили хоча б їй його показати.

– Яким було перше відчуття, коли побачилися з Юлією Володимирівною?

– Спочатку всі плакали. Просто сиділи, взявшись за руки. Юля Володимирівна стала вдвічі худішою. Сама вона не пересувається, лише з допомогою ходунків. У неї болять ноги, спина. Але вона сильна жінка, духом не падає, незважаючи на всі тортури, яких зазнає. Попри все, залишається жінкою. Мала легкий макіяж, волосся сама фарбує. Кімнатка, де ми зустрічалися, площею близько 8 кв. м, там є невеликий робочий стіл, чотири крісла, масажний стіл, умивальник, який не працював. З нами постійно, 24 години добу, перебувала жінка-конвоїр. Усі розмови слухала. Ми були закриті на ключ з зовнішнього боку дверей. За дверима – ще один конвоїр. В туалет нас по одному виводили під конвоєм – в ту душову кімнату, де зараз, у зв’язку з акцією непокори, перебуває Юлія Володимирівна. Це душова кімната до 5 кв. м, там є медичний тапчан, санвузол і душова кабінка.

– Дивились палату, де Юлія Тимошенко перебувала до акції непокори?

– Так. І в палаті відкрито видно три відеокамери. Є два ліжка. Одне – де спала Юлія Володимирівна до акції непокори. З нею в палаті була ще одна жінка. І жінка-конвоїр, яка цілодобово з ними перебуває. У палаті є окремий туалет. За словами Юлії Володимирівни, в туалет вона ходить без світла, там же в темряві і переодягалася. Душу у палаті немає. Душова – метрів за 7−10 по коридору. Власне у цій душовій вона досі перебуває. Через весь коридор з ходунками йде у душову кімнату під конвоєм. У коридорі побачили ще дві відкриті відеокамери. Вони спостерігають за кожним її кроком! Оскільки є відеокамери, значить, десь є кімната з моніторами. Ми попросили показати моніторне приміщення. Там був старий як світ комп’ютер, ще з 90-х років. За комп’ютером сиділа дівчина. На моє запитання, хто вона, відповіла, що соціолог і працює у Качанівській виправній колонії. Приміщення з моніторами має чотири кімнати. Коли ми зайшли в інші кімнати, там було страшенно накурено і пахло алкоголем та чоловічим потом. В одній кімнаті стояли ліжка. Біля них чоловічий одяг. Третя кімната – ніби кухня, але там повна антисанітарія. Як у лікарні таке може бути! Четверта кімната була зачинена. Запитали жінок-конвоїрів, чи вони тут курять. Відповіли, що ні. Ми зробили висновок, що до монітора мають доступ невідомі чоловіки. Вікна у кімнаті, де перебувала Юлія Тимошенко, були заклеєні плівкою сірого кольору. Юлія Володимирівна денного світла не бачить. Та й свіжим повітрям майже не дихає. Металопластикове вікно можна відхилити лише на кілька сантиметрів. Ось у таких нелюдських умовах, значно гірших, ніж у засуджених Качанівської колонії, вона живе. Саме ці тортури та знущання спонукали її вдатися до акції непокори. А коли ми все це побачили на власні очі, прийняли рішення приєднатися до цієї акції, солідаризуватися.

– Як ви повідомили керівництву лікарні, що маєте намір тут залишатися?

– В письмовій формі написали звернення від трьох депутатів на ім’я президента України та генерального прокурора, на ім’я посадових осіб, які причетні до політичних репресій проти Юлії Тимошенко. Написали, що оголошуємо акцію протесту, поки не буде виконано наші вимоги. Перша: щоб у Юлії Тимошенко конвоїри були виключно жінки, а не чоловіки, зокрема і на моніторі. Друга вимога, щоб демонтували всі відеокамери, бо це порушення норм Конституції і різних міжнародних конвенцій. Третя вимога: щоб їй встановили таксофон, щоб могла вільно телефонувати. Ці вимоги передали керівництву Качанівської колонії. Наступного ранку відключили воду у тій душовій кімнаті, де перебувала Юлія Володимирівна і де нас під конвоєм водили в туалет, де могли руки помити. Води не було цілий день. Пояснили тим, що ніби сталася якась аварія. Потім у душовій кімнаті зламали ручку того вікна, де можна було хоч трошки подихати свіжим повітрям. Можете собі уявити запах у душовій, де є туалет і немає води, та ще й вікно не відчиняється. Нам хотіли створити такі умови, щоб не витримали й пішли. Харчувалися тим, що Юлії Володимирівні з дому передають. Їли хліб і сухарики, зранку вівсянку запарювали. Вона їсть тільки те, що їй передають. З рідних бачиться лише з донькою Євгенією, яка є її захисником. Мами не бачила з того часу як потрапила за ґрати. Чоловік за кордоном.

– Юлія Володимирівна у ці дні перебувала у кімнаті з вами?

– Так, вдень була з нами, а на ніч йшла на медичний тапчан. Першу ніч ми до третьої години проговорили.

Але найстрашніше сталося 18 січня у п’ятницю, коли ми спали на підлозі. Ми були у звичайному одязі, у светрах з зображенням Юлії Володимирівни, роззуті. Раптом я почула крики. Коли увімкнули світло, на годиннику, що висів на стіні, побачила 6 год. 10 хв. ранку. В кімнаті було багато незнайомих людей, без форми, у звичайному одязі. Вони, звісно, не представились, почули лише одне речення, що ми щось порушили. Кожну з нас по шість — сім бритоголових чоловіків за руки і ноги схопили, пронесли через коридор і викинули босих на сходи. Пізніше викинули наше взуття. Мені від того стресу стало зле, стався серцевий напад. Хоча ми були в лікарні, але допомоги нам ніхто не надавав, довелося викликати «швидку» з іншої лікарні. Але потім місцева терапевт зняла мені кардіограму.

– Після цих подій ви взялися вносити зміни у деякі закони…

– Після відвідування Качанівської колонії та лікарні вже зареєструвала кілька законопроектів. На жаль, поки грім не гряне… Зареєструвала два законопроекти про зміни до Закону про пенсійне забезпечення ув’язнених. Зараз ув’язненим, які потрапили у колонію в працездатному віці, пенсію нараховують після того, як вийдуть на волю, крім того, вони зобов’язані особисто сплатити страхові внески. Це неправильно. Страхові внески повинен сплачувати роботодавець. Пропоную, щоб період роботи засуджених у колоніях зараховували їм до страхового стажу для призначення пенсії за віком. Також, щоб в’язні, які втратили працездатність у тюрмі, мали право на компенсацію шкоди і пенсію. З ув’язненими, які працюють у колонії, не укладають трудових угод. Я внесла зміни у Кримінально-виконавчий кодекс (118 стаття) про те, що ув’язнені повинні працювати за трудовою угодою, в якій мають бути прописані права і обов’язки. Оскільки нас викидала з лікарні виконавча служба, я поцікавилась її правами і обов’язками. Згадала чимало моментів, коли виконавча служба виконує сумнівні рішення судів у нічний час. Зазвичай це стається, коли йдеться про рейдерські захоплення підприємств. Я була шокована, дізнавшись, що виконавча служба має право виконувати свої обов’язки з 6 ранку до 22 години, а також у святкові та вихідні дні. Зареєструвала законопроект “Про внесення змін до Закону “Про виконавче провадження”. Пропоную, щоб державні виконавці проводили виконавчі дії лише у робочі дні і в робочий час – з 9.00 до 18.00. Щоб в цей час на робочому місці був керівник, бухгалтер і юрист. А не робили “маски-шоу” у вихідні чи вночі.

– Насамкінець хочу поцікавитись, чи справді Юлія Тимо-шенко казала Олександрі Кужель, що в разі, якщо не вийде з-за ґрат до 2015 року, на президентських виборах усі опозиційні сили мають згуртуватися навколо Арсенія Яценюка?

– В присутності нас трьох Юлія Володимирівна такого не говорила. Принаймні я не чула. Але у нас були ще бесіди тет-а-тет, пошепки. Можливо, Юлія Володимирівна це сказала Олександрі Кужель на вухо…

Розмовляла Наталія БАЛЮК.

Київ.