Скульптор Роман ДОМАШИЧ: «Прагнув зобразити типового представника сьогоднішньої влади — пихатого, пузатого та хамовитого чоловічка»
Під час останнього акорду ХVІ Міжнародного осіннього салону «Високий Замок-2012», що традиційно відбувається у Львові та є однією з наймасштабніших мистецьких подій року, сюрпризів не бракувало. Несподіваним став і вибір переможця «Видавничого Дому «Високий Замок», який є щорічним партнером Салону.
Вперше керівництво “ВЗ” свою увагу зосередило не на живописному мистецтві, а на скульптурних роботах виставки. Найбільшу симпатію високозамківців викликала експресійна скульптура 24-річного студента Львівської національної академії мистецтв Романа Домашича під назвою «Ілюзія влади».
Скульптура «Човен розбитих мрій».
—Скульптура — це моє життя. Ліпленням виражаю свої емоції, переживання. Мені пощастило поєднати роботу із задоволенням, — наголосив “ВЗ” скульптор. — Навчаючись на п’ятому курсі Академії мистецтв, паралельно працюю у майстерні відомого скульптора Володимира Цісарика. Пан Володимир вчить мене не лише творчості, а й життя. Він є моїм першим порадником та критиком. Скульптуру “Ілюзія влади” оцінив дуже високо. До думки батьків щодо своїх робіт теж прислухаюсь. Вони дужче за всіх пишаються моїми успіхами. Батьки не мають жодного відношення до мистецтва. Обрав творчу професію під впливом старшої сестри, яка теж закінчила Львівську академію мистецтв. Вона — живописець. Стежив за її творчістю, і з дня у день відкривав у собі тягу до мистецтва.
— Сестра не відмовляла вас від творчої професії? Адже митцям в Україні нелегко заробляти на хліб...
— Сестра бачила, що я маю творчі здібності. Тому, коли вирішив вступати в Академію мистецтв, підтримала мене. Вселила віру, якщо буду працювати, далеко піду. Багато українських митців виїжджають за кордон. Коли стикаюсь з проблемами, такі думки з’являються і у мене. Але я — патріот. Хочу на своєму місці зробити щось для цієї країни. Мрію і надалі не розчаровувати надії тих людей, які у мене вірять.
— Вперше берете участь в Осінньому салоні “Високий Замок”?
— Третій рік поспіль презентую свої роботи на цій виставці. Цьогоріч вирішив представити на суд відвідувачів Салону скульптуру під назвою “Ілюзія влади”. Це перша моя скульптура на політичну тематику. У мене немає конкретної ніші тем, у яких працюю. Досі мої скульптури мали соціальний або романтичний характер. З віком коригуються бачення світу, життєві орієнтири. Вплив на тематику мають і навколишні події, теми диктує саме життя. Не люблю політики. Але в Україні неможливо стояти осторонь суспільно-політичних подій. Політика та її брудні прояви накопичувались в голові роками. Останньою краплею стали жовтневі парламентські вибори. Вирішив втілити свої думки у скульптурі.
— Опишіть ідею вашої скульптури.
— Прагнув зобразити типового представника сьогоднішньої влади — пихатого, пузатого та хамовитого чоловічка, у якого на меті — не моральний розвиток, а здобуття матеріальних благ. Він йде до своєї мети, до верхівки влади по трупах, незважаючи ні на кого і ні на що. А коли нарешті добирається до владного Олімпу, нічого не робить для країни, а дбає лише про власні кишені.
— Яким є ваш рецепт вдалої скульптури? Чи можна наперед вгадати, яка саме робота зацікавить потенційних покупців?
— Працюючи над скульптурою, ніколи не задумуюсь над тим, продасться вона чи ні. Роблю те, що диктує життя і власні уподобання.
— “Ілюзія влади” — скульптура невеликого розміру. Працюєте лише у такому форматі?
— Зазвичай працюю над скульптурами розмірів виставкового характеру. Адже чим більший твір, тим більших вимагає затрат. Оскільки останнім часом я працюю із доволі дорогим матеріалом, як-от бронза, не можу дозволити собі роботи монументальних розмірів. Для виготовлення маленької скульп-турки лише на матеріал потрібно витратити не менш як півтори тисячі гривень, не враховуючи вартості роботи. А якщо говорити про монументальні твори, то ціна виростає у десятки разів.
— Чому зупинились саме на бронзі?
— Працював з різними матеріалами. Граніт — тверда гірська порода, яка вимагає більше узагальнення. Щодо дерева, то це матеріал, який важко зберігати, його руйнує час. З бронзою працюю останні три роки. Це матеріал, який дає митцеві більше можливостей для вираження своїх задумів, деталізації.
— Маєте постійні замовлення?
— Мав практику роботи над надгробними пам’ятниками. Тут практично немає місця для власних ідей, це більш механічна робота. Але така робота теж потрібна, вона дає кошти для реалізації творчих задумів. А тих скульптур, над якими працюю для душі, не продаю. Мрію організувати персональну виставку. Тож накопичую власні твори. На сьогодні моя колекція налічує сім робіт.
— Як довго працюєте над однією скульптурою?
— Усе залежить від настрою та внутрішнього налаштування. Довгим є процес пошуку ідеї для скульптури. Якщо задум уже чітко продуманий, то ліплення триває близько місяця. Далі йде процес переведення твору у бронзу. Це теж займає не менше місяця.
— Увесь світ зараз у Луврі захоплюється скульптурами геніального українця Йогана Георга Пінзеля. Хто для вас є ідеалом у скульптурі?
— Із великою шаною ставлюся до робіт Пінзеля. Це геніальний скульптор. Але найбільше мені подобаються творіння французького митця Родена. З українських митців захоплююсь також майстерністю Архипенка. Хоча мої роботи зовсім не схожі на стиль цього митця — він був кубістом. Проте у своїй простоті творіння Архипенка надзвичайно складні.
— Що найголовніше у скульптурі?
— Найголовніше — щоб скульптура змушувала глядача задуматись над ідеєю цієї роботи. Не люблю, скажімо, розглядати скульптури оголеного жіночого тіла, у яких митець не вкладав жодної ідеї. Мистецький твір повинен спонукати глядача зупинитись і стимулювати до пошуку розгадки твору.
— Часто молоді митці захоплюютьсямодерном.?
