Людмила ШЕВЕЛЬ: «У театральний інститут ходила з бандурою, щоб батьки думали, ніби йду на заняття в консерваторію»

Саме її слово було вирішальним у виборі кращого фільму в основній програмі, бо Людмилі Миколаївні організатори кінофестивалю доручили найважливішу місію — очолити міжнародне журі. За словами актриси, коли їй зателефонували і запросили у Трускавець на кінофестиваль, вона зраділа, бо випала нагода ще раз відвідати Україну. Про творчість і особисте життя Людмила Шевель розповіла в ексклюзивному інтерв’ю журналісту “ВЗ”.

— Людмило, ви закінчили Театральний інститут імені Карпенка-Карого. Яким чином опинилися в Росії, та ще й стали заслуженою артисткою Росії?

— Коли навчалася на третьому курсі інституту, приїхала асистентка з фільму «Прийдуть страсті-мордасті», який знімала кіностудія «Ленфільм». Вони шукали акторку на головну роль. Кажуть, треба опинитися у потрібному місці у потрібний час. І це правда. У цей день мене могло взагалі не бути в інституті. Коли роботи над фільмом були завершені, наша знімальна група отримала на кінофестивалі у Таллінні один з головних призів. Мабуть, через це після закінчення інституту мене й запросили на кіностудію «Ленфільм».

— В інституті не заперечували, що вас, третьокурсницю, зірвали з занять…

— Мій шеф Михайло Рудін, на жаль, зараз уже покійний, навпаки, зрадів, що мене — його вихованку — запросили зніматися у головній ролі на такій поважній кіностудії. Єдине, що після закінчення інституту виникли проблеми з розподілом. Коли на мене прийшла заявка з «Ленфільму», в інституті це вирішили приховати. І коли треба було погоджуватися на те, що мені пропонували, я вперто відмовлялася, мотивуючи тим, що підпишу тільки той документ, який прийде з «Ленфільму».

— І ви назавжди перебралися у Ленінград?

— Це була трохи смішна ситуація. Я вже працювала на «Ленфільмі», а туди приїхав київський режисер Борис Савченко. Він запросив мене у свою картину «Ще до війни». З радістю погодилася, бо використовую будь-яку можливість приїхати на Батьківщину.

— Знаю, що ви зіграли у фільмі «Самотнім надається гуртожиток» з легендарною Наталією Гундаревою. Як вам працювалося з цією талановитою актрисою?

— Те, що Наталія Гундарева була геніальною актрисою, казати не треба. Це видно з тих картин, у яких вона зіграла. Але, окрім того, що була талановитою — була доброю, порядною. Від неї завжди віяло таким теплом і позитивом, не відчувалося втоми. Коли знімали цей фільм, я була ще молодою артисткою, а Гундарева — зіркою. Але тої зірковості ніхто не відчував, бо Наталія її не демонструвала. А ще вона захищала всіх, до кого мав претензії режисер. Пригадую, під час зйомок одна молода акторка заснула, це побачив режисер, а Гундарева стала на захист молодої дівчини.

— Ви зіграли у мелодрамі «Ніч грішників» проститутку Любку. Важко було перевтілитися?

— Швидше, важко було вийти з образу (сміється. — Г.Я.). Еротичні сцени у цій картині зроблені дуже тонко, делікатно. Нема відвертої непристойності, навпаки, показано, яким має бути кохання.

— Вам важко роздягнутися перед камерою?

— Скажу чесно: робити це нелегко. Уявіть: стоїть знімальна група — осіб зо двадцять, всі на тебе дивляться, а ти роздягаєшся. Зараз би уже не роздягнулася. Але колись були фільми, які цього вимагали. Скажімо, стрічка «Список Шиндлера», де показано єврейське гетто. Там всі були роздягнуті, це було страшно. Це не еротика, це — жах. А от коли польський режисер Зигмунд Маринович запросив мене у свою картину, яку знімали на «Білорусьфільмі», де я грала роль убивці, а Донатас Баніоніс — інспектора кримінальної поліції, там треба роздягатися кілька разів. (За сценарієм, моя героїня всіх своїх коханців топила у ванні). Але навіть тоді я погоджувалася, щоб мене знімали тільки топлес.

— Ви зіграли у серіалах «Вулиці розбитих ліхтарів», «Убивча сила». Майже у кожній серії показано, що після розкритого злочину «менти» ставлять пляшку на стіл і випивають. Розумію, що це — бутафорія. А от коли закінчуються зйомки, поза кадром дружать з «зеленим змієм»?

— Коли знімається фільм, у акторів настільки завантажений день і щільний графік, що на пиятику часу не залишається. Якщо знімальний день триває до глибокої ночі, а вранці знову треба бути на майданчику, то залишається кілька годин лише на сон. Пригадую, свого часу казали, що у Рогожкіна на зйомках «Особливостей національного полювання» пили на майданчику. Нічого такого не було. Це все плітки. Після роботи могли випити, щоб зігрітися, але не під час.

— Віддаєте перевагу кримінальним фільмам чи мелодрамі?

— Аби був гарний сценарій. Хоча, якщо говорити про жанри, то найулюбленіший — трагікомедія. Я ніколи не хотіла зіграти Джульєтту чи Офелію — це не моє.

— У вас був період, коли ви не знімалися. Чому?

— На це було багато причин. Почалося все з того, що мій перший шлюб був невдалим. У другому шлюбі народилася дитина, з якою треба було сидіти вдома. А потім сталася жахлива трагедія — вбили мого чоловіка, і я з маленькою дитиною залишилася сама. На допомогу прийшла мама. Вона приїхала з Києва і підтримувала мене у моєму горі. Зрозуміло, що про зйомки не могло бути й мови — жити було тяжко.

— І ви більше не виходили заміж?

— Зараз я, як кажуть, у вільному плаванні. Моїй доньці 17 років, вона — студентка—першокурсниця Санкт-Петербурзького університету. Навчається на акторському факультеті.

— Як донька акторки вона, мабуть, знімається з дитинства?

— Мушу вас розчарувати — вона ще у жодному фільмі не зіграла. Мені не хотілося забирати у неї дитинство, оскільки акторська професія — важка праця. Те, що вона вступила на акторський факультет, — це її вибір.

— А ви, коли вступали на акторський факультет, радилися з батьками?

— До вступу в театральний інститут я закінчила музичне училище у Києві імені Глієра по класу бандури. Коли вчилася десь у класі шостому, подивилася фільм «Анна і командор», де зіграли Лановий і Фрейндліх. Ця стрічка справила на мене таке враження, що я вирішила стати артисткою. І коли настав час нести документи, я подала їх у театральний, а батьків обдурила. Сказала, що вступаю у консерваторію. І сама ходила в театральний з бандурою, щоб вони думали, ніби це я в консерваторію пішла. Потім довелося зізнатися у своєму “грішному вчинку” (сміється. — Г.Я.), але батьки прийняли мій вибір.

Довідка «ВЗ»

Людмила Шевель народилася 10 вересня 1961 року. У 1983 р. закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого. Зіграла у фільмах “Пароль знали двоє”, “Танцмайданчик”, “Дублер починає діяти”, у серіалах “Вулиці розбитих ліхтарів”, “Убивча сила”, “Морські дияволи”. Заслужена артистка Росії (1994 р.), працює на кіностудії “Ленфільм”.