Щоденник – на стіл! Батьків – до школи!

Хто з нас не намагався виправити оцінку у щоденнику чи закопати його у сніг?..

Записи у щоденниках Роберта Домарацького (зліва) та Івана Яремка (справа).
Записи у щоденниках Роберта Домарацького (зліва) та Івана Яремка (справа).

Появою цієї публікації автор завдячує випусковому редакторові газети «Високий Замок» Робертові Домарацькому, який нещодавно відзначив своє 50-річчя. Роберт зберіг і приніс до редакції свої шкільні щоденники від першого по сьомий клас. Починав вчитися у Дніпропетровську, в українській школі.

Сказати, що ті щоденники рясніють червоними записами вчителів, буде замало. Вони залиті червоним чорнилом… Вчився Роберт непогано. У щоденниках – п’ятірки з фізики, математики, історії… А от поведінка… Можна  поспівчувати  вчителям, яким той горе-учень вимотав стільки нервів. Батьків постійно викликали до школи. Один із записів засвідчує, що Роберт порізав ножицями на клаптики шматок матерії, яку дівчинка принесла на урок рукоділля. Заднім числом присоромлюю Роберта: «Як тобі то стрілило в голову?»  «Хотів звернути на себе увагу…» А якщо це любов?  Таке «залицяння» ще можна зрозуміти та виправдати. Але навіщо було у їдальні обливати дітей молоком? Чи збивати з ніг першокласників? Неоригінальним був Роберт і у тому, що «плювався паперовими кульками із пластмасової трубочки». Цим грішив і автор цієї публікації.  У Роберта було неабияке почуття гумору. Вчителька зауважила, що щоденник не підписаний. Написала на щоденнику: «Чий щоденник?» Роберт замість того, щоб підписати щоденник,  написав на обкладинці: «Мій». Вчителька мусила сама написати на обкладинці прізвище Домарацького…

Повна протилежність щоденнику Роберта Домарацького шоденник учня 10 класу Дрогобицької середньої школи № 1 Івана Яремка, відомого спортивного журналіста і письменника. Він показав мені щоденник з 10 класу за 1959 рік. В один з днів стоїть одразу чотири п’ятірки з різних предметів! Школу закінчив із золотою медаллю. Зберегла щоденник і його молодша донька Аня, першокласниця 1982 року… Суцільні п’ятірки і поведінка зразкова.

Чимало учнів, особливо радянського періоду, мали особливі стосунки зі шкільними щоденниками. Виявляється, не я один був таким мудрим і мав паралельно два щоденники: для добрих і поганих оцінок. Хотів виривати сторінки із поганими оцінками. Але мати завбачливо пронумерувала сторінки… Багато хто мав художній «талант» підробляти оцінки. Одиниця легким рухом руки перетворювалася на четвірку, а трійка – на п’ятірку…

Спробував дізнатися, коли з’яви­лися шкільні щоденники. У Російській імперії, до складу якої входила і Україна, аналог сучасного щоденника з’явився наприкінці ХІХ століття. Цей документ мав назву «Спутник школы». Окрім сторінок для записів домашніх завдань і оцінок, там містилося багато різноманітної інформації – про царську родину, релігійні свята, пости, а також природничо-географічна інформація, поради щодо першої медичної допомоги. Люди старшого покоління згадують, що за Польщі щоденників у звичному розумінні цього слова не було. Завдання записували у зошити і туди ж виставляли  оцінки. Кожні півроку батьки отримували виписки з усіма оцінками. Жителька села Дунаїв Ірина Канака у перший клас пішла «за німців». А 1944 року, коли Червона армія оволоділа Львівщиною, знову пішла у перший клас радянської школи. Тоді не було ані зошитів, ні щоденників. Писали на полях старих газет, непотрібних паперах,  різних обгортках. Чорнило робили самі з базнику (бузини)… Попри важкі часи, роботу на городі,  пані Ірина вчилася на «5» і «4».

Можна припустити, що перші радянські щоденники з’явилися 1930 року, коли у країні було запроваджено обов’язкову 4-річну освіту по селах і 7-річну у містах. Радянські щоденники були уніфіковані  – брудно-сірого кольору. Це зараз щоденників – до кольору до вибору. З тваринами, рослинами, співаками, футболістами…

Нині паперові щоденники втрачають свою юридичну і каральну силу. Діти, починаючи з другого класу, не записують у щоденник домашнє завдання, яке вчитель написав на дошці, а знимкують на смартфони… Паперові щоденники формально мають бути аж до 11 класу.  У щоденниках, як розповідають вчителі, кохаються дівчатка 5−6 класів. Гарно їх розмальовують… А вже від сьомого класу інтерес до паперових щоденників в учнів (та й батьків) різко падає. Молода вчителька, викладач географії, класний керівник 7-го класу 28-ї Львівської школи, час від часу виписує оцінки своїх підопічних  з усіх предметів і відсилає їх батькам  по вайберу. Крім того, веде свою сторінку у Фейсбуці, де викладає цікаву інформацію, фото про шкільне і позашкільне життя свого класу. Викликати батьків до школи через запис у щоденнику немає потреби. Адже кожен класний керівник має мобілки  усіх батьків. Так званий електронний щоденник наразі не узаконений. Успішність учня – це конфіденційна інформація. Раніше після контрольних робіт вчитель зачитував перед класом оцінки. Тепер  це заборонено. Якщо інші учні дізнаються про незадовільну  оцінку, то учень-невдаха нібито зазнає психологічної травми…

Ірина Кебус – «просунута» вчителька. При цьому  вважає, що цілком відмовлятися від паперових щоденників не слід. Робить записи у щоденниках своїх учнів.

Колись при словах матері «покажи щоденник» у мене серце тікало в п’яти. Попри  педагогічну освіту, мама виховувала мене непедагогічними методами – ремінцем.  Тепер у батьків новітній метод покарання «молодняка» – закрити доступ до комп’ютера, забрати смартфон.

P.S. Дослідник історії Франкового університету доцент Володимир Качмар стверджує, що за часів Австрійської імперії  в університеті студентам, людям вже дорослим, виставляли оцінки за поведінку. Існувала також загальноуніверситетська «Книга ганьби», куди заносили прізвища «сачків» і дебоширів.

Знавець історії Львова Ігор Мельник розповідав, що у корпусі Технічної академії на вулиці Театральній (будівля згоріла під час революції 1848 року) викладачі робили переклички присутніх на лекціях студентів і позначали відсутніх. А поруч було чимало кнайп. Коли перекличка починалася, хтось зі студентів біг туди і скликав тих, хто «сачкував»…