«Мы за ценой не постоим…»

Кривавий штурм Берліна був першотравневим подарунком Сталіну.

Нинішня кремлівська влада не має здобутків, якими могла б пишатися, тож доводиться при кожній нагоді згадувати перемогу над Гітлером. Протягом останніх років перемога над нацизмом експлуатується до непристойності. Російська ліберальна преса називає це  «побєдобєсієм». Кремлю потрібно підтримувати рівень ура-патріотизму росіян, який би гарантував збереження путінського режиму.  Гасла «Можемо повторити!» вже недостатньо. В лютому 2017 року міністр оборони Росії Сергій Шойгу заявив про ідею будівництва  у підмосковній Кубінці в парку «Патріот» копії Рейхстагу для реконструкції його штурму радянськими військами 1945 року.

Будівля справжнього Рейхстагу будувалась десять років і сьогодні залишається однією з туристичних принад Берліна.  Вона є найвідвідуванішим парламентом у світі.

Але повернемося у 1945 рік. Берлінську наступальну операцію вивчають на уроках історії. Для військових це також наука -  як не  треба перемагати. Штурм Берліна, який уславив героїзм воїнів, водночас мав стати ганьбою для радянського керівництва.

У Берлінській наступальній операції брали участь 2,5 мільйона радянських солдатів, 6250 танків і САУ, 7500 літаків. Берлін захищало трохи більше ніж 750 тисяч німецьких солдатів. Ще 80 тисяч було мобілізовано за рахунок підлітків з «Гітлерюгенду», ополченців «Фольксштурму» і поліцейських, а також 1500 танків і САУ, 3000 літаків і 9300 артилерійських установок. Німецьке командування спорудило три лінії оборони на Одеро-Нейсенському рубежі, використовувало природні водні перепони: всі об’єкти перетворювались на опорні пункти, придатні для оборони. Зеєлівські висоти стали чудовою позицією для німецької артилерії. За такої потужної оборони великі втрати були неминучі. Радянське військове командування дуже поспішало взяти Берлін. Через це й  середньодобові втрати, що становили 15 тисяч убитих і поранених,  стали найбільшими серед усіх радянських наступальних операцій Другої світової. Ще однією причиною колосальних втрат стала недовіра Сталіна до західним союзників.  Хоча на Ялтинській конференції у лютому 1945 року союзники погодились, що Берлін займатиме Червона армія, німецькі війська чинили їй шалений опір і при нагоді відступали, щоб здатися у полон саме військам союзників радянської армії. До того ж радянська розвідка доповіла про німецько-американську зустріч у Берні. Рузвельт запевняв Сталіна, що він відмовився від мирних переговорів без участі радянської сторони, але радянський диктатор-параноїк не довіряв союзникам.  Виглядало, що він більше  вірить  німецькій пропаганді, яка до останнього переконувала німців, що Гітлер вбиває клин між союзниками і завдяки цьому Червона армія буде відкинута. Союзні війська ще у вересні 1944 року сподівалися, що війна закінчиться до Різдва, і провели десантну операцію «Маркет Гарден» у Нідерландах. Операція зазнала поразки. З 35 тисяч солдатів союзників 7,5 тисячі загинуло, ще стільки ж потрапило в полон. Хоча союзникам і вдалося зайняти важливий Неймегенський виступ,  від ідеї «одного повнокровного прориву» до Берліна після цього вони відмовились. Нацистська Німеччина утримувала визначені рубежі до березня 1945 року, доки армія союзників не розпочала масштабний наступ. Північна Голландія залишалася під нацистською окупацією ще довгі півроку, внаслідок чого за зиму там загинуло від голоду кількадесят тисяч чоловік.

 Хоч генерал Ейзенхауер і був не проти «дати ляпаса» Сталіну і зайняти Берлін, але, підрахувавши ймовірні втрати, союзники вирішили відмовитись від таких планів.

Отже, 16 квітня 1945 року розпочалася Берлінська наступальна операція. Щоб пришвидшити наступ, Сталін влаштував «змагання» між командувачами двох фронтів — маршалом Конєвим і маршалом Жуковим. Жуков вирішив заощадити танки для вуличних боїв у Берліні і провів наступ на висоти силами піхоти. Щоб змінити план операції, маршалу потрібна була згода Сталіна, тож відповідальність за зайві жертви також лежить на Сталіні. Піхота, яку кинули просто «в лоб», за три дні зазнала величезних втрат, але  зайняти Зеєлівські висоти не змогла. Тоді маршал Жуков  кинув у бій дві танкові армії. Неузгодженість дій призвела до того, що радянські танки давили власну піхоту. Бомбила піхоту і власна авіація. Коли бомби почали падати біля спостережного пункту Жукова, було надано наказ відкрити вогонь по власних літаках.  20 квітня радянські війська таки замкнули кільце навколо Берліна, але якою ціною: понад 80 тисяч вбитими, 280 тисяч пораненими, майже 2000 танків, понад 900 літаків.  І після цього Сталін доручив саме Жукову штурм Берліна!

26 квітня 1945 року почався наступ на Берлін.  Здавалося, місто  в оточенні, можна не поспішати. Місто можна було взяти в облогу, і через тиждень- другий воно б здалося.

 Але Сталін, який мав «пунктик» на символічних датах,  зажадав перемоги до 1 травня. Знову почався прямий штурм. І знову на можливість втрати тисяч людських життів ніхто не зважав. Німецькі снайпери, фаустпатрони і партизанські вилазки через систему комунікацій у тил Червоної армії завдавали великих втрат. Коли піхота виривалась вперед, то через відсутність належного зв’язку потрапляла під вогонь власної артилерії і авіації.

Незадовго до смерті Гітлер казав: «Якщо я зазнав поразки, то має зникнути вся Німеччина, уся німецька нація, яка не виправдала моїх сподівань». 30 квітня  він покінчив життя самогубством. Того ж дня на будинку Рейхстагу було піднято червоний прапор. Площа під Рейхстагом була встелена тілами полеглих солдатів. Лише 2 травня о 6.00 комендант Берліна генерал Вейдлінг наказав гарнізону припинити опір.  Через примху Сталіна взяти Берлін до 1 травня поклали життя десятки тисяч солдатів.

Незалежний і гордий генерал Горбатов, про якого Сталін казав «Горбатого  лише могила виправить», потім згадував: «З військової точки зору Берлін не треба було брати штурмом. Місто достатньо було взяти у кільце, і воно б здалося через тиждень-другий. А під час штурму у переддень перемоги ми у вуличних боях поклали не менше ста тисяч солдатів. І кожен з них, напевно, думав, що завтра побачить дружину, дітей»…