На допитах поет не каявся і нікого не виказав

5 (17) квітня 1847 року Тараса Шевченка вперше арештували (загалом арештовували три рази) у справі Кирило-Мефодіївського братства і доправили у Петербург, де ув’язнили в Третьому відділі імперської канцелярії. Молодий Тарас прибув до Києва навесні 1846 року. Вступив до Кирило-Мефодіївського братства. Подав заявку, щоб стати вчителем малювання в університеті, яку затвердили 21 березня (5 лютого) 1846. У березні 1847 року членів братства почали затримувати...  

Затримання Тараса відбулося на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва. При ньому знайшли збірку віршів «Три літа», яку, звісно, конфіскували. Причиною арештів був донос. За ґратами пробув близько двох місяців. На суді не змогли довести його участі у братстві. Але все одно призначили рядовим солдатом в Оренбурзький окремий корпус. Однією з умов була заборона писати вірші та малювати.

Княжна Варвара Рєпніна згадувала, що арешт Шевченка міг спричинити донос лубенського справника, адже під час перебування у Лубнах поет у великому товаристві прочитав кілька вільнодумних поезій та сатиру. Багато людей намагалися рятувати поета. Гусарський офіцер З. Солонина, який був прихильником таланту Шевченка, хотів скинути з порома, на якому везли арештанта, його валізу з віршами. Потім намагався підкупити поліцейського агента, щоб той знищив крамольні вірші. Інший шанувальник таланту поета, дізнавшись про загрозу арешту, розшукував Шевченка, щоб вивезти його за кордон під виглядом слуги.

Намагалася вплинути після арешту на долю Шевченка і княжна Рєпніна, але отримала офіційне попередження від шефа Третього відділу, який займався політичними справами, Олександра Орлова. Постать керівника політичної поліції варта особливої уваги. Олександр Орлов був позашлюбним сином Федора Орлова і племінником

Олексія Орлова, учасників двірцевого перевороту проти імператора Петра, внаслідок якого на престол сіла його дружина Катерина ІІ. Братів Орлових вважали царевбивцями. За указом Катерини ІІ Олександр Федорович отримав дворянство і прізвище батька. Як дворянин Олександр Орлов зробив військову кар’єру і повів першу атаку на повсталих декабристів на Сенатській площі. Після придушення повстання Олександр Орлов отримав від імператора Миколи І титул графа. Та цей тріумф затьмарило ув’язнення його брата, генерал-майора Михайла Орлова. Михайло не брав участі у підготовці повстання, але був серед засновників «Союза благоденствия», його ім’я фігурувало у доносах. Михайла Орлова кинули у Петропавловську фортецю, де провів півроку. Микола І не зважав ані на військові заслуги декабристів у війні з Наполеоном, ані на прохання про помилування їхніх вельможних родичів.

Лише Олександр Орлов зміг переконати імператора помилувати брата, якого відправили у Калузьку губернію під нагляд поліції. Пізніше той отримав дозвіл повернутись у Москву. За помилування Михайла Орлова його брат став відданим слугою імператора. Слідство у справі Кирило-Мефодіївського братства виявило, що М. Гулак, агітуючи О. Петрова вступити до товариства, перебільшив його розміри, або ж сам донощик перебільшив масштабність і небезпечність таємної організації. Графу О. Орлову навіть довелося перейменувати товариство в Українсько-слов’янське, щоб додати йому крамольності. М. Гулака покарали трьома роками ув’язнення, після яких заслали під нагляд поліції у Перм. М. Костомаров отримав один рік ув’язнення, а потім його заслали у Саратов. О. Навроцького покарали шістьма місяцями ув’язнення і заслали до В’ятської губернії.

Були вилучені і заборонені книгиТ. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова. Участі Тараса Шевченка у таємній організації не було доведено. Він не виказав на допиті жодного учасника. О. Орлов дорікав поету, мовляв, замість того, аби вічно бути вдячним за викуп з кріпацтва, писав вірші малоросійською мовою, які ображали честь імператорського дому. І сьогодні шевченкофоби, повторюють ці цинічні звинувачення графа Орлова. Не варто шевченкофобам виправдовувати і заборону поету писати і малювати. Заборонили писати також Пантелеймону Кулішу, який не був кріпаком і не завдячував своєю волею нікому.

Втручання політичної поліції у літературні справи було виразною рисою миколаївської доби. Микола І став головним цензором Олександра Пушкіна. Усі приватні листи поета лягали на стіл царю, перш ніж потрапити до адресатів. 1848 року був висланий у В’ятку М.Є. Салтиков-Щедрін. 1852 року арештований і висланий в Орловську губернію Іван Тургенєв.

Під гарячу руку Третього відділу потрапили також українофоби В. Бєлінський і О. Хом’яков, які вітали розгін Кирило-Мефодіївського братства. У 1848-1849 роках Третій відділ взяв під прискіпливий нагляд гурток слов’янофілів І. Аксакова та О. Хом’якова, які підтримували офіційну ідеологію «Православ’я, самодержство, народність». Їх викликали на допити і певний час забороняли публікуватись. Тарасові Шевченку були добре відомі погляди Олексія Хом’якова, він його сатирично зобразив у вірші «Умре муж велій в власяниці» у 1858 році.

В червні 1847 року Тараса Шевченка відправили в Оренбург, звідти - в Орську фортецю. Через десять років поета звільнив вже новий імператорже н Олександр ІІ. Однак постать Шевченка продовжувала лякати посіпак настільки, що навіть дитячий «Букварь южнорусский» проходив дві цензури — духовну і світську.