Легенди відходять – пам'ять залишається Ференц Пушкаш

Його ліва була пострахом для воротарів.

Ім’я Ференца Пушкаша давно стало символом легендарних «угорських чарівників» – тої збірної, яка домінувала у європейському футболі початку п’ятдесятих – без перебільшення команди великих майстрів, яка так і не здобула звання чемпіонів світу. Він увірвався у європейський футбол, маючи 18 років, коли вперше виступив за збірну країни, в 25 вже був капітаном тої збірної, що стала олімпійським чемпіоном 1952 року. Улюбленим заняттям Пушкаша на полі було тероризувати воротарів шквалом потужних ударів, причому, переважно, лівою ногою, яку журналісти часто називали «смертоносною», а, жартуючи писали, що права йому потрібна тільки для ходіння. Він носив взуття малесенького, як для дорослого чоловіка, 36- розміру, а тому прикладався до м’яча усією поверхнею стопи, що надавало сили і точності його ударам. Результат його «бомбардувань» на рівні збірних – 83 голи у 84 матчах! У чемпіонатах Угорщини та Іспанії виступив у 533 зустрічах, забивши 511 голів! А міг би й більше, бо два роки провів у ізоляції від великого футболу…

У жовтні 1956-го в Угорщині вибухнула революція, яку втопили у крові радянські танки. Противники комуністичного режиму змушені були покинути рідну землю. Опинилися в еміграції і футболісти чемпіона Угорщини «Гонведу», де були зібрані кращі гравці збірної на чолі із своїм капітаном Ференцем Пушкашем. Повідомлення про революцію вони почули, коли перебували в Іспанії, де проводили матч розіграшу першого Кубка європейських чемпіонів з «Атлетико»(Більбао). Але після матчу футболісти додому не поспішали, їх тривожила війна проти угорського народу. «Дезертири» за власною ініціативою провели своє останнє турне по Італії, Іспанії, Португалії та Бразилії, після чого попрощалися і кожен вибрав власну долю. Пушкаш обрав Іспанію та мадридський «Реал», хоча мав запрошення до різних відомих європейських клубів. УЄФА пробувало на вимогу угорської федерації повернути утікачів додому, але ті воліли перечекати дворічну дискваліфікацію, ніж потрапити до тюрми, адже їх всіх обізвали зрадниками народу. Ференц через два роки вийшов на поле у білій формі королівського клубу і у компанії іншого відомого іммігранта, аргентинця Альфредо Ді Стефано, вони громили клуби в Іспанії та Європі.  Пушкаш чотири рази був кращим бомбардиром іспанської ліги, а у знаменитому фіналі Кубка чемпіонів 1960 року, що проходив на «Хемпден Парк» в Глазго на очах 130 тисяч глядачів забив у ворота франкфуртського «Айнтрахту» чотири м’ячі і його «Реал» переміг – 7:3. Іспанці його обожнювали і прозвали ніжно «Канончіто», тобто «маленькою гарматкою». Того року він був другим у черзі за «Золотим м’ячем» кращому футболісту Європи, поступившись тільки іншому представнику іспанського футболу Луїсу Суаресу з «Барселони». Радянська преса бойкотувала його ім’я і часто виникали курйози, бо теле- і радіокоментатори  змушені були не називати Пушкаша, а як це зробити, коли гравець постійно у гущавині подій та ще й голи забиває. Пригадую як мучився знаний радянський коментатор Микола Озеров на «матчі віку», що проходив 1963 року у Лондоні на честь століття англійського футболу, між збірними світу та Англії. Саме там блискучу гру показав воротар московського «Динамо» Лев Яшин, що й привело у кінці року до обрання його кращим футболістом Європи. Єдиний випадок, коли «Золотий м’яч» вручили воротареві. Так от, коли м’яч потрапляв до Пушкаша, Озеров розповідав про щось інше, лиш би не проговоритися прізвищем «зрадника». У 1966 році прославлений футболіст закінчив блискучу кар’єру гравця і став тренером. Тренерські здібності проявив у грецькому «Панатінаїкосі», якого 1971 року вивів до фіналу Кубка чемпіонів, але на «Уемблі» греки поступилися голландському «Аяксу» – 0:2. Працював з різними клубами у різних країнах, через багато років повернувся додому, де якийсь час керував угорською збірною у кваліфікації до чемпіонату світу 1994 року. Та тренерські здобутки Пушкаша не йдуть у жодне порівняння з колекцією нагород Пушкаша-футболіста. Він залишився у пам’яті як бомбардир, чия середня результативність сягала гола у кожному матчі. У моїй колекції дружніх шаржів знаменитих спортсменів є і малюнок на цього легендарного угорця, чий шарж потрапив до Львова далеким шляхом, але такі тоді були часи.

Ференц Пушкаш помер від пневмонії 17 листопада у рідному Будапешті, у лікарні неподалік центрального стадіону, який тепер носить його ім’я. Він заслужив собі таку пошану, бо був особистістю, що уособлювала собою цілу епоху. У списку кращих футболістів ХХ століття Пушкаш на шостому місці після Пеле, Кройффа, Беккенбауера, Ді Стефано і Марадони.

Досьє. Ференц Пушкаш.

Народився 2 квітня 1927 року у Будапешті. Виступав за команди: «Кішпешт», «Гонвед» (Угорщина (1943-56), «Реал»(Мадрид, Іспанія). По п’ять разів ставав чемпіоном Угорщини та Іспанії. По чотири рази ставав кращим бомбардиром чемпіонатів обох країн. Володар Кубка чемпіонів 1959, 1960, 1966 років, Міжконтинентального Кубка 1960. Олімпійський чемпіон 1952, віце-чемпіон світу 1954. Працював тренером з клубами Іспанії, США, Канади, Греції, Чилі, Саудівської Аравії, Єгипту, Парагваю, Австралії, збірною Угорщини. Помер 17 листопада 2006 року.