У криївках малював листівки, карикатури, графіку…

65 років тому загинув легендарний художник УПА Ніл Хасевич.

Постать українського художника-графіка, громадського і політичного діяча, члена ОУН Ніла Хасевича (на фото)  досі залишається предметом пропагандистських спекуляцій.

21 травня 2015 р. набув чинності Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917−1991 років». Закон затримався на двадцять чотири роки, але все одно знайшлися його противники. 2016 року полковник КДБ Борис Стекляр з Рівного, який, власне, був керівником спецоперації,  внаслідок якої загинув Ніл Хасевич, подав позов в адміністративний суд з метою заборонити доступ істориків до його особистої справи. Історикам  залишалось тільки дивуватися, з якою оперативністю Борис Стекляр довідався про зацікавленість його справою. Згодом полковник КДБ відкликав свій позов. Але у російських новинарів з’явився привід для пропагандистських заголовків на зразок: «На Украине судят 93-летнего героя Великой Отечественной войны».   Ніла Хасевича в радянських традиціях назвали  «німецьким колаборантом та різником поляків і євреїв».

 Народився Ніл Хасевич 25 листопада 1905 року в с. Дюксині на Рівненщині. З дитинства мав неабиякий хист до малювання. 1918 року підвода, на якій їхав Ніл і його мати, потрапила під потяг: хлопець залишився без ноги, мама загинула. Оскільки здібний хлопець вмів різьбити по дереву, сам собі змайстрував протез. За гроші, отримані  як  компенсацію, навчався у Варшавській академії красних мистецтв. Закінчив графічний факультет. 1931-го його роботу «Прання» відзначено премією Ватикану. 1933 року отримав диплом вчителя малювання.  Став учасником мистецького гуртка «Спокій», яким опікувався Андрей Шептицький. Роботи Хасевича експонуються за кордоном, він зближається з ОУН.

Діяльність «Спокою» тривала до 1939 року. Друга світова війна розділила гуртківців новим кордоном.  Хасевич спів­працює з редактором газети «Волинь» Уласом Самчуком. Остання виставка Хасевича відбулась в окупованому гітлерівцями Львові. На  ній митець експонував роботу на патріотичну тематику «Спіть, хлопці, спіть».

Автопортрет.

Повернувшись у рідний Дюксин, в 1942 році стає мировим суддею у Деражному. Та Ніл Хасевич не був фаховим юристом і займався виключно побутовими справами: сімейними і сусідськими конфліктами. В радянській літературі його робота зображується як накладення жорстких покарань на селян, які не виконали норми продзаготівлі для німців. У березні 1943 року, коли загони УПА вибивають німців із Деражного, Хасевич вступає до лав УПА.

30 квітня 1943 року Генеральний комісар Волині і Поділля звітував у Берлін про народне повстання на Волині. Німці були змушені розкидати листівки з літаків з вимогою припинити  опір. На що УПА відповіла контрпропагандою, в якій велику роль зіграв Ніл Хасевич. Він ілюстрував журнали «До зброї», «Український перець», газети «Вільна Україна», «За Самостійну Україну».  Саме він розробив «бофони» — грошові одиниці бойового фонду УПА. За роки роботи в підпіллі графік створив понад 150 графічних композицій і понад 90 графічних творів.

Восени 1943 року внаслідок каральної акції німців гине батько Хасевича, рідне село Дюксин спалене. 1944 року радянські партизани вбили його брата Анатолія,  у 1946 році брата Федора заслали у Воркуту на 10 років. Нілу Хасевичу пропонували виїхати за кордон, але він свідомо вирішив залишитись і продовжити боротьбу.

Після перемоги Радянського Союзу у Другій світовій війні УПА стає дедалі важче боротися. МВС і МДБ (нова личина НКВС) постачали сексотам снодійне «Нептун», радіопередавачі, гроші. Під виглядом УПА діяли агентурно-бойові групи. Діяльність таких груп супроводжувалася вбивствами, зґвалтуваннями, пограбуваннями, про що повідомляв військовий прокурор полковник Г. Кошарський у доповіді від 15 лютого 1949 року на ім’я секретаря ЦК КП (б)У Микити Хрущова. З фронту повертаються червоноармійці, яких так охарактеризував Василь Галаса: «Їхня протибільшовицька настроєність обмежується побутовими питаннями. Мовляв, змінити б оте й оце в совєтській системі – і можна було б жити. Незадоволення викликає низька оплата праці, великі податки й позики, безгосподарність партійних чиновників, жорсткі  репресії МВС-МДБ. Українська самостійна держава здається їм недосяжною мрією». В таких умовах все більшого значення набуває пропагандистська робота.

Ніл Хасевич створює «Колгоспну серію»,  в якій викриває рабську працю в колгоспах, порушує проблему інвалідів війни у летючці «За що ви боролись?», на заміну смертної кари каторгою відгукується карикатурою «Жити не давали, вмерти не дають!».

5 березня 1950 року гине Роман Шухевич, але українське підпілля продовжує боротьбу. Ніл Хасевич (псевдо Зот) готує ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», оформляє  листівки, підпільні видання. Випустив альбом карикатур. Працює над проектами хрестів, медалей та відзнак. Коли його роботи «Волинь в боротьбі» потрапляють до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів, Москва дає вказівку розшукати повстанського графіка. Для розшуку митця створили спеціальну міжобласну оперативну групу, яку очолив капітан держбезпеки Борис Стекляр.

Діяльність Ніла Хасевича була глибоко законспірована. Василь Галаса навіть утримувався від особистих зустрічей з ним з конспіративних міркувань. Про місце перебування Хасевича знали тільки два його помічники, які перебували з ним, і зв’язковий командир.  Історія загибелі графіка стала результатом низки трагічних випадковостей.

У лютому 1952 року викрито криївку в Радухівці, в якій перед цим мешкав Хасевич. У криївці було знайдено лист Хасевича до Буйного (В. Троцюка), який зайняв криївку, яка підпорядковувалась художнику, і поставив її і прилеглі території під загрозу розконспірування. В прилеглих селах були активізовані пошукові роботи. До подальшої трагедії призвела випадковість. Зв’язковий після розгрому криївки у Радухівцях вирішив перевірити криївку в Сухівцях. У будинку Стасюка він зіткнувся з заготівельником, якого поранив у ногу. Той втік і сповістив міліцію. 4 березня 1952 року біля будинку Стасюка було виявлено криївку. Під час затримання Ніл Хасевич загинув. За однією з версій, застрелився,  спаливши перед тим усі важливі документи, за іншою -  криївку закидали гранатами. Тіла повстанців були виставлені для залякування населення, пізніше вивезені. Місце поховання Ніла Хасевича невідоме.

Того ж 1952 року у США вийшов альбом «Графіка у бункерах УПА», який супроводжувала стаття товариша з гурту «Спокій» Петра Мегики «Долотом проти Кремля». Через рік помер Сталін.  Як писала Марія Савчин, «ми раділи, що не стало тирана, але одночасно були свідомі того, що в нашій боротьбі смерть Сталіна не відіграє важливої ролі. Буде гризня між головачами в Кремлі, будуть залицяння в сторону народу, посипляться обіцянки «щасливого» життя, але воно, те життя, небагато зміниться, а може, й нічого не зміниться. Хоч би хто засів у Кремлі, буде знищувати тих, що хотіли б від них визволитись». Підтвердженням її слів стала загибель Василя Симоненка, Алли Горської, Василя Стуса, Володимира Івасюка…

 26 грудня 2008 року Служба безпеки України передала на постійне зберігання до Меморіального комплексу «Націо­нальний музей історії України у Другій світовій війні» 103 оригінали гравюр Ніла Хасевича та дерев’яні кліше для їх виготовлення, котрі зберігалися у сховищах КДБ.