Передплата 2024 «Добрий господар»

«Єдиний в нас сон – хоч в драній одежі втекти за кордон...»

Це рядки з вірша Олеся, який втік з «радянського раю» і помер на чужині Олександр Кандиба (Олесь) емігрував до Відня 1919 року.

В еміграції був найбільш плідний період його творчості. Відійшов в інший світ 22 липня 1944 року у Празі. Похований на Ольшанському кладовищі. Багато років вносив орендну плату за землю на цвинтарі і доглядав за могилою друг Олеся, виходець з України Володимир Михайлишин. Після смерті Михайлишина його син вирішив на місці Олеся поховати батька. Родичі Олеся дали згоду на ексгумацію останків поета і перепоховання їх в Україні. За словами міністра культури пана Нищука, перепоховання відбудеться у Києві на Лук’янівському кладовищі.

«Європа мовчала…», — ці рядки з вірша Олександра Олеся повторювали українці на Майдані, коли російські війська окупували Крим. Та й інших віршів не забували. 

Олександр Кандиба народився 4 грудня 1878 року — в буремну добу. Три випробування випали на долю українського пророка: зросійщення, побут і комуністичні гасла.

Виховувався наш герой в українських традиціях, але освітня система привчала до російської мови і літератури. Перші віршовані спроби Олександр зробив у дев’ятирічному віці російською мовою. Так само російською написано першу п’єсу — «Родная глушь». Писав і українською. 

У 1903 році на відкритті пам’ятника Котляревському у Полтаві познайомився з Іваном Липою, який згодом часто писав йому і переконав стати виключно україномовним письменником. Тоді ж познайомився з Лесею Українкою, яка високо оцінила його творчість. Олександру Кандибі радили не заривати талант в землю і продовжувати писати. У 1904 році ще публікує російський вірш на честь приїзду акторки В. Ф. Комісаржевської до Харкова: «Весна и вы!.. Какое сочетанье!..». Якщо порівняти цей вірш з його присвятою Марії Заньковецькій «Майові дні, майові мрії», то можна відчути, наскільки краще виходили вірші українською. Навіть російськомовні друзі і поети, почувши українські вірші, були вражені і переконували видати книгу.

Відмовившись від віршування російською, поет згодом навіть написав «Рідну мову в рідній школі», де задекларував таке:

Краще нам німими стати, 

Легше гори нам нести, 

Ніж тебе розіп’ясти, 

Наша мово, наша мати! 

У 1903 році Олександр Кандиба знайомиться з майбутньою дружиною Вірою Сватковською. Це була доля. З Вірою сестра поета вчилася на курсах у Петербурзі, коли він разом з братом майбутньої дружини проходив практику у Слов’янську.

Своєрідним випробуванням стає придушення в 1905 році царськими жандармами народних виступів. Поет перекладає російські революційні пісні і «Марсельєзу», однак занепадає духом. В 1907 році поїздка у Крим разом з Вірою надихає його на продовження літературної діяльності. Тоді ж з ласкавого романтичного звернення Віри народжується творчий псевдонім «Олесь». 

Перша збірка «З журбою радість обнялась» привертає увагу критиків. Сам Микола Лисенко кладе слова поета на музику. Романс «Айстри» був особливо популярним. Крім того, Олександр Олесь пише драми. У цей час написав п’єсу «По дорозі в казку» для театру М. Садовського.

У тому ж 1907 році у подружжя народжується син Олег. Перед Олесем постає нове випробування. Його літературні успіхи не приносять великих прибутків, і він змушений 1909 року влаштуватися ветеринаром на скотобійні. Згодом так описав цей період: «В атмосфері кривавого пару, хрипіння і агонії конаючих тварин довелося мені «продовжувати» літературну роботу, але це вже була аматорська робота». Але побут не зламав його особистості.

Я таким лишився, як колись і був,

Наших днів дитинства я ще не забув...

Не забув я сонця, сонячних привітів,

Снів і мрій юнацьких, вільних заповітів,

А мужицькі сльози, а мужицький гнів

Бережу я в серці до останніх днів.

Правда, я зігнувся в бурі життьовій,

І тремтить останнє листя моїх мрій,

Але в серці й досі ще огонь палає,

І рука то кобзу, то меча тримає,

І коли я плачу, то шумлять ліси,

І в лісах пташечі мовкнуть голоси.

В 1917 році вітає лютневу революцію. Війна за владу мало не обірвала життя поета. У січні 1919 року О. Олесь зайшов перечекати стрілянину на вулиці до друга, піаніста і композитора Костянтина Хороманського. Коли господар на мить відійшов в іншу кімнату, вибухнув снаряд, і Хороманський загинув.

Отримавши від УНР призначення на посаду аташе з культури у Бухаресті, О. Олесь виїжджає за кордон. В Києві залишаються дружина і син. Після проголошення соціалістичної Угорщини переїздить у Відень. У 1921 році публікує «Перезви». Збірка критикує політичні кола в еміграції. Радянська влада хоче отримати потужну пропагандистську зброю в особі поета і агітує його повернутись. Поет тужить за Україною, але коли вдається отримати дозвіл на виїзд дружини і сина, то родина, возз’єднавшись, не поспішає повертатись у радянський «рай». 

Син Олег стає пластуном. 1929 року вступив до ОУН, виконував доручення Євгена Коновальця. А батько висміював не тільки політиків в еміграції, а й радянський «рай»:

Сиджу без штанів я та й думку гадаю:

Чому я не їду до рідного краю,

Де ходять в лакерках, галошах, пальто,

Де кожен раює й не тужить ніхто?

Аж — зирк! Листоноша з листом, а у йому:

«Мій друже, й не думай вертатись додому:

Ми голі і босі. Єдиний в нас сон:

Хоч в драній рогожі втекти за кордон».

Голодомори, прирівняння всього українського до «петлюрівщини», загибель в ході репресій близького друга Антона Крушельницького і його синів підштовхують О. Олеся до написання драми «Земля обітована», в якій він викриває антиукраїнську політику радянського ладу. Вбивство Євгена Коновальця стає приводом для написання «Тернового вінка», син Олег Кандиба (Ольжич) пише нарис «Є. Коновалець». Під час війни Олег за активну діяльність ОУН в окупованому німцями Києві потрапляє в концтабір Заксенгаузен, де гине 10 червня 1944 року. 

Олександр Олесь помирає 22 липня того ж року у Празі.

Олександр Олесь 

«ЄВРОПА МОВЧАЛА»

Коли Україна за право життя

З катами боролась, жила і вмирала,

І ждала, хотіла лише співчуття,

Європа мовчала.

Коли Україна в нерівній борьбі

Вся сходила кров’ю і слізьми стікала

І дружньої помочі ждала собі,

Європа мовчала.

Коли Україна в залізнім ярмі

Робила на пана і в ранах орала,

Коли ворушились і скелі німі,

Європа мовчала.

Коли Україна криваві жнива

Зібравши для ката, сама умирала

І з голоду навіть згубила слова,

Європа мовчала.

Коли Україна життя прокляла

І ціла могилою стала,

Як сльози котились і в демона зла, 

Європа мовчала.

22.08.1931