«Ви єдина муза, котра надихає мене»

На завершення року Франка згадаймо про найбільше кохання його життя.

Іван Франко
Іван Франко

Це її, Ольгу Рошкевич, своє перше кохання, в поезії «Тричі мені являлася любов» Іван Франко назве несмілою, як лілея, білою, «невинною, як дитина, пахучою, як розквітлий свіжо гай». Збірка пристрасних Франкових поезій у «Зів’ялому листі» є також спогадом про минуле кохання. Про стосунки Івана Франка та Ольги Рошкевич довідуємося з його листів до неї, вперше опублікованих у збірнику «Іван Франко. Статті і матеріали» 1956 року, з листів Ольги Рошкевич до нього теж вперше опублікованих у такому ж збірнику, лишень 1958 року. На схилі літ рідна сестри Ольги – Михайлина Рошкевич-Іванець – продиктувала свої спогади про Франка, про їхні взаємини з Ольгою…

Іванові Франкові було 18 років, Ользі Рошкевич – 17, коли вони вперше зустрілися. Це сталося влітку 1874 року в селі Лолині, що на теперішній Івано-Франківщині.

Майбутній письменник закінчив сьомий клас Дрогобицької гімназії, коли батько Ольги священик Михайло Рошкевич запросив його до Лолина, допомогти синові Ярославові в науці. Скористався порадою вчителів гімназії, які називали Франка «надзвичайно здібним і порядним учнем». Всі канікули (вакації) Франко пробув у Лолині. І закохався в Ольгу.

Франко зачастить до Лолина. Привозитиме книжки для читання, заохочуватиме Ольгу перекладати Золя, творами якого тоді захоплювався, записувати лолинські весільні пісні. Подарує книжечку «Фауст». Того ж року, приїхавши до Дрогобича, у вересні Франко напише перший лист до Ольги. Відтоді розпочнеться їхнє листування з перервами на більш ніж 20 років.

Ольга Рошкевич

До лютого 1876 року Франко писатиме німецькою мовою. Часто згадує дні перебування у Лолині, про найкращі хвилини в його житті, проведені з Ольгою. Розповідає, що не отримав ніякого виховання, не знав батьківської ласки. Зростав самотнім, не мав товариства, не знав нічого, крім своїх книг. З часу знайомства з Ольгою весь світ відкрився перед ним. Пише, що вона є його музою, надихає його. Франко завершує перший томик віршів, присвячених Ользі, і віддає до друку. Це його перший виступ на ниві поезії. Працює над другим томом. На День ангела Ольги пише віршовану присвяту німецькою мовою. Клянеться Ользі, що де б він не був, вона «завше зостанеться провідною зорею» його діянь, метою, до якої «прагне своєю працею, вірністю і чесністю».

На початку лютого 1876 року Іван Франко і Ольга Рошкевич зустрічаються у Львові. Вона зі своїми батьками приїжджала на студентський бал, що відбувався в залах Народного дому. З того часу Франко починає писати листи «руською бесідою»: «Німецька бесіда – то для мене модний фрак…. Руська бесіда – то для мене той любий домашній убір, в котрім всякий почувається таким, яким єсть».

Франко вже навчається у Львівському університеті на філософському факультеті. Йому ще не виповнилося і 20 років, а плани має великі. За стипендію з допомогою свого вчителя Огоновського планує видавати повісті Устияновича, а також книжечки з перекладами творів іноземних авторів. Першим має бути опублікований його переклад «Фауста» українською мовою. Вже мають ставити його трьохактову драму «Три князі на один престол». На роковини Шевченка має виступати з декларацією.

Після зустрічі з Ольгою у Львові Франко переконується у взаємності свого кохання. В листах не лише висловлювання «найкращих помислів і найніжніших почуттів», а й бажання виховувати Ольгу відповідно до його ідеалу жінки. Вона має розвиватися. Мати заняття, яке б робило її ближчою, скріплювало їхню любов. Вона могла б утримувати себе, бути незалежною від чоловіка. Франко вважав, що єдина доступна дорога Ользі – це «писательство».  На цьому шляху  буде їй допомагати. Такі погляди Франка суперечать тодішнім існуючим, коли коло зацікавлень жінок обмежувалося кухнею, дітьми, церквою.

Франко листовно просить о. Михайла Рошкевича руки його дочки Ольги, і той йому не відмовляє, бо ж Франкові пророкували блискуче майбутнє – професорську посаду. Михайло Рошкевич навіть змінив гімназію сина Ярослава і перевів його до львівської руської гімназії, щоб Ярослав «зістався під доглядом Франка».

Сталося непередбачене – Іван Франко потрапляє у в’язницю за підозрою у приналежності до таємної соціалістичної організації. Його виключають з університету. Звістка про арешт Франка викликає у родині Рошкевичів «велике пригноблення і велику журу». Михайло Рошкевич не хоче бачити його, про одруження з Ольгою не може бути й мови. Франко, повернувшись з в’язниці, не побоявся приїхати до Лолина… Про цю зустріч Михайлина пише, що батько «був страшенно обурений, багато і довго говорив з Франком і рішуче жадав того, що всякі заміри вважав за зірвані, і заявив йому, щоб той ніколи не являвся в їхньому домі».

Франко бідує. Мізерні його заробітки літературною працею. В листі до Ольги пише: “Необезпечене і безвихідне становище не позволяє брати на совість нужду і безвихідність другої людини”.

Закохані таємно зустрічаються і продовжують листуватися. Франко вимушений був писати злодійським способом – соком лимона на листах її брата, або позначати літери в книжках, які потім Ольга виписувала і складала в лист.

Настає 1879 рік – рік особливий для стосунків Івана Франка і Ольги Рошкевич. На початку року в їхніх листах зворушливі проникливі слова кохання і очікування зустрічі.

У середині лютого 1879 року Ольга приїжджає до Львова. Нарешті закохані разом. Відразу після її від’їзду Франко писав: «Я чуюся таким сильним, здоровим, вдоволеним, веселим, охочим до роботи, що, бачиться тепер, зможу переламати всякі трудності, які мені послідніми часами насувалися, натепер я щасливий». Батьки Ольги, дізнавшись про цю зустріч, були вкрай незадоволені, «ціпко взяли її в руки».

З лютого по середину червня відсутні листи Ольги до Франка. Невідомо, як вона повідомила йому про сватання і свої заручини з випускником Львівської духовної семінарії Володимиром Озаркевичем, який походив з відомої родини Озаркевичів. Його батько був послом до австрійського парламенту, рідна сестра Наталія Кобринська – письменницею, брат Євген – лікарем, що заснував у Львові Народну лічницю.

У квітні Франко пише листа Володимирові. Розповідає про стосунки з Ольгою: «Я протягом кількох літ, поки ще був легальним чоловіком, не поскрибованим і не зачумленим, бував у Рошкевича і, розуміє­ться, пізнав і полюбив панну Ольгу і просив родичів її руки». Пише про те, «що Ольга не вміє швидко забувати, вона з тих характерів, котрі ломляться, а не гнуться, і полюби вона всякого другого зробила би так само». Франко не проти одруження Ольги з Володимиром, бо з ним у неї буде забезпечене майбутнє. Франко має надію, що «любов до такої людини, як панна Ольга», зблизить їх з Володимиром і не стане на заваді їхній приязні. А в листі до Ольги запевнення: «Люблю тебе не так, як давніше, а в сто раз глибше, щиріше, сердечніше, відколи знаю, що і ти скомпрометована, як я, що і ти терпиш. Рішайся і будь переконана, що я все буду тебе любити, вічно буду тобі вірний і потрафлю для твого добра так само терпіти, як ти для мого. Роби як знаєш, як думаєш». Франко не пропонує Ользі одружуватися з ним. Пише: «Вважай, що моя доля – вітер в полі, і що хто знає куди мене кине».

Ольга кохає Франка, потайки пише йому листи. Ользі потрібна допомога: «Крайній час, коли мені треба помочі конче, ти не можеш мені її дати, не можеш порятувати, і я йду за Озаркевича замуж. Якщо ти мене любиш, то маєш бути рад з того. Преціж я буду вільна, свобідна, мені буде добре з ним. Ти забаг волі, і сидів десь за то вісім місяців, а з Озаркевичем не тюрма, я краще окупую свою свободу». Ольга сповнена надії, що вони будуть бачитися з Франком, листуватися. А свого чоловіка, Володимира Озаркевича, буде любити за те, що забрав її з дому. І все-таки Ольга сумнівається в правильності свого наміру, її мучать докори сумління і задає собі питання, чи чесно чинить. Пише: «Поміркуй собі так: ти також нечесно поступив, стратив кар’єру, через що нас розлучили, через що ми терпіли так тяжко два роки і що довело мене до того, що змінивши тобі йду заміж, бо іншого виходу нема, в тім замужу я бачу користь для себе, бачу поліпшення для себе. Тому добровільно і радо іду замуж. Спитаєш: чому казала, що конче буду чекати на тебе? Я справді так говорила, але тепер перервані навіть і ті мізерні способи зносин, які були між нами за два роки розлуки. На тебе ждати ще зо три літ, а мені не спосіб тут».

Ольга чекає відповіді від Франка. І отримує лист, в якому Іван нарікає, що для таких людей, як він, «єдине щастя в житті – не надіятись щастя в житті, такого щастя, якого доступають всі люди». В кінці листа слова прощання, в яких, по суті, відмовляється від Ольги: «Правда, люблячи тебе, я повинен терпіти враз з тобою, але ти не забувай, що моє давнє місце в твоїх особистих ділах зайняв другий, і до нього все те належить в найбільшій степені. Між нами можуть бути тепер тільки зносини ділові… Прощай, дорога приятелько!».

Напередодні весілля Франко в листі до Ольги пише, що намагається «вибити з голови все, що тикалось їхнього стосунку». Весь час «старався затопитися в роботі – переводити, компілювати, але взятися до повісті не зміг. Справді мав кровоток, і то кілька раз. Пішов до доктора, який дав йому порошки, і він потроху віджив».

14 вересня 1879 року в Лолині відбувається шлюб Ольги Рошкевич з Володимиром Озаркевичем. Ольга назавжди покидає Лолин, і вони з чоловіком переїжджають до Белелуї.

У листах Ольга розповідає Франкові, що стосунок між нею і Володимиром щирий, приятельський. Вона ділиться своїми думками з Володимиром про те, що має відписати Франкові і що хоче поїхати до Львова, щоб зустрітися з ним. Сестра і родина жаліють Володимира, називають його нещасливим, а її сякою-такою.

Ольга конче хоче бачити Франка, поговорити з ним і призначає день зустрічі 1 березня 1880 року в Коломиї. Про цю пам’ятну подію Ольга напише: «Не тямлю чи було мені коли так легко на серці, як того вечора; тоді і любов гаряча почала приступати до мене. Як хороше жінці любити!». Іван Франко і Ольга Рошкевич ще зустрінуться 1884 року на вокально-декламаторських вечорницях на честь завершення мандрівок студентів Карпатами. Для обох це був щасливий вечір – вони танцювали, розмовляли. Присутнім там був і Володимир Озаркевич.

Пізніше починаються непорозуміння між Ольгою і Франком. Ольга обурюється, що в його творах героїні нагадують її. Листи Ольги стають короткими, діловими, Франкові – різкими, непривітними.

Тим часом подружжя Озаркевичів переживає складні часи. Консисторія переводить о. Володимира на парафії в села Скопівку, Сілець, Березів Нижній. У 1886 році в них народжується син, якого на честь Франка назвали Іваном. Хлопчик помер у дворічному віці. В 1890 році побачила світ їхня дочка Олена-Ольга. На 57-му році життя помирає Володимир Озаркевич.

Одруження Франка Ольга сприйняла боляче, проте привітала його. Згодом Франко познайомить Ольгу зі своєю дружиною, Ольгою Хоружинською. Вже пізніше, після смерті Франка, вони будуть зустрічатися. Ольга Франко приходитиме до Ольги Рошкевич, яка мешкала на той час у Львові на вулиці Підвальній. Говорили переважно про дітей.

Після смерті чоловіка Ольга зі сестрою Михайлиною живе то в родині дочки Олени, яка вийшла заміж за священика Йосипа Іванця. Часто міняє адреси. У Львові довго не затримується. Франко через Михайлину просить, благає, щоб Ольга прийшла до нього. Він уже дуже слабий, немічний і хоче попрощатися з нею. Ольга рішуче відмовляється. Вона не була на похороні Франка. З вікон помешкання бачила похоронну процесію і благословила колишнього коханого на вічний спочинок.

Останні три роки життя (1932-1935) Ольга Рошкевич мешкала в селі Миклашеві, що за 14 км від Львова. Жила разом зі сестрою Михайлиною в родині доньки Олени Іванець у плебанії біля церкви. Її зять Йосип Іванець був місцевим священиком. Будинок плебанії зберігся і донині, на ньому встановлено меморіальну дош­ку з присвятою Ользі Рошкевич. Поруч на пагорбі діючий храм, збудований 1904 року, в якому у 30-ті роки минулого століття правив о. Йосип Іванець і в якому молилася Ольга. На сільському кладовищі Ольга Рошкевич знайшла вічний спочинок. Пізніше тут поховали її доньку Олену, зятя Йосипа Іванця, внука Володимира, внучку Оксану. На спільному пам’ятникові викарбувані їхні імена. У школі села діє музей, присвячений Франкові.

У Лолині ніхто із родини Озаркевичів не залишився жити. Садиба не збереглася. На її місці стоять вирізьблені в дереві на повний зріст постаті юнака і дівчини в пам’ять про закоханих Івана Франка і Ольгу Рошкевич. Через дорогу – погруддя Івана Франка. На горі на давньому цвинтарі відновлено пам’ятник о. Михайлові Рошкевичу. В Народному домі на громадських засадах діє музей Івана Франка, який очолює Любомира Підберезька. Жителі села увічнили пам’ять про Івана Франка: на гербі села поруч церкви є зображення двох сердець, пера і каламаря.